Справа № 11-кп/796/1792/2017 Головуючий в 1 інст.: ОСОБА_1
Категорія КК: ч.3 ст.186 КК України Доповідач: ОСОБА_2
21 листопада 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши, у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, кримінальне провадження № 12017100010000241 за апеляційною скаргою першого заступника прокурора міста Києва ОСОБА_6 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27.07.2017 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Ямне, Великописарівського району, Сумської області, громадянки України, українки, пенсіонерки, заміжньої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України КК України, -
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
представника потерпілої ОСОБА_9 ,
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року, ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України та призначено їй покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено засуджену ОСОБА_7 від відбування покарання, з випробуванням, якщо вона протягом 3 (трьох) років не вчинить нового злочину на виконає покладені на неї обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України покладено на засуджену ОСОБА_7 наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 з 02.08.2016 року працювала в будинку подружжя ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 , де здійснювала догляд за потерпілою ОСОБА_11
ё12.01.2017 року, приблизно о 09.00 год., перебуваючи біля під'їзду в АДРЕСА_3 повідомила невстановленій досудовим розслідуванням особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, що їй стало відомо місце зберігання грошових коштів донькою подружжя ОСОБА_10 - ОСОБА_12 та вступила в злочинну змову з останнім про вчинення грабежу. Реалізуючи злочинний умисел, 12.01.2017 року, приблизно о 14.00 год., в АДРЕСА_2 невстановлена досудовим розслідуванням особа, використовуючи попередньо наданий обвинуваченою ОСОБА_7 магнітний ключ, зайшов до приміщення будинку та обвинувачена відкрила йому двері до квартири АДРЕСА_1 . Після чого, невстановлена досудовим розслідуванням особа, згідно відведеної йому ролі, в присутності потерпілої ОСОБА_11 відкрито викрав грошові кошти, що належать потерпілій ОСОБА_12 , а саме 2000 євро, що згідно курсу НБУ станом на 12.01.2017 року становило 56940 грн., 1000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 12.01.2017 року становило 27110 грн. та 4000 грн. В подальшому із викраденими коштами на загальну суму 88050 грн. невстановлена досудовим розслідуванням особа з місця вчинення злочину зникла, завдавши потерпілим ОСОБА_11 , ОСОБА_13 матеріального збитку на вказану суму.
Таким чином, ОСОБА_7 визнано винною за ч. 3 ст. 186 КК України, а саме у відкритому викраденні чужого майна за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло
На вказаний вирокперший заступник прокурора міста Києва ОСОБА_14 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині визначення обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною за ч. 3 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Відповідно до ст. 76 КК України покласти наступні обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації. В решті вирок залишити без змін.
На обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що районний суд при ухвалені вироку стосовно ОСОБА_7 та застосуванні до неї ст. 76 КК України поклав на останню обов'язки, які на даний час не передбачені законом.
Також апелянт зазначає, що внаслідок такої помилки місцевого суду становище обвинуваченої було незаконно покращено. Замість передбаченої в законі заборони виїжджати за межі України з будь-якою метою, ОСОБА_7 заборонено виїзд без погодження з уповноваженим органом тільки на постійне місце проживання. Тобто, призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м'якості.
Іншими учасниками судового провадження, які мають право подати апеляційну скаргу, вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржений.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, представника потерпілої та обвинувачену, які також не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах поданих апеляційних скарг.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд, роз'яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, та визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, оскільки учасники судового провадження правильно розуміли зміст цих обставин, і у суду не було сумнівів у добровільності та істинності їх позицій. В зв'язку із цим, суд правомірно розглянув кримінальне провадження в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, є правильним, обґрунтованим, і в цій частині ніким по справі не оспорюється. З огляду на доведеність винуватості, вірною є й кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 186 КК України.
Разом з тим, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що застосовуючи до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК України та звільняючи її від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції поклав на обвинувачену ОСОБА_7 обов'язки, які не передбачені на даний час ст. 76 КК України, а саме не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації.
Так, як убачається із чинної редакції ст. 76 КК України, обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, даний обов'язок викладено наступним чином, а саме, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Таким чином, судом першої інстанції поклав на обвинувачену ОСОБА_7 обов'язок, не передбачений ст. 76 КК України, та який пом'якшує покарання.
Згідно ч.2 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Статтею 414 КПК України визначено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, із урахуванням тяжкості інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого злочину конкретних обставин справи, особи обвинуваченої, яка вину визнала, щиро розкаялася, на обліку у лікаря нарколога, психіатра не перебуває, задовільно характеризується, її похилий вік - 61 рік, має місце реєстрації та проживання, пенсіонерка, раніше не судима, наявність обставин, що пом'якшує покарання обвинуваченої, щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, та часткове відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства можливе, і таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_7 - скасуванню з постановленням в цій частині нового вироку, в решті вирок суду щодо ОСОБА_7 необхідно залишити без зміни.
Також слід зазначити, що доповнення та заперечення представника потерпілої ОСОБА_9 , наданих до Апеляційного суду м. Києва, то зазначена в них інформація, не може бути предметом апеляційного розгляду, так як вона не стосується суті апеляційної скарги прокурора.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 412, 415 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м.Києва, -
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Києва ОСОБА_6 , - задовольнити.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року, яким ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України та призначено їй покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, - скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України та призначити їй покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування покарання, з випробуванням, якщо вона протягом 3 (трьох) років не вчинить нового злочину та виконає покладені на неї обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на засуджену ОСОБА_7 наступні обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з дня вручення йому копії даної ухвали.
Судді:
_____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4