07 листопада 2017 року Справа № 920/566/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Малетича М.М.,
суддів: Плюшка І.А.,
Сибіги О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 року у справі № 920/566/16 господарського суду Сумської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Фермерського господарства "Хоменко В.І." про стягнення 379807,30 грн.,
за участю представників:
Позивача: Аніщенко О.Г., адв., дог. № 2-04/16 від 29.04.2016 року,
Відповідача: не з'явився.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, Позивач) звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Фермерського господарства "Хоменко В.І." (далі - ФГ "Хоменко В.І.", Відповідач), з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення 253645,84 грн. основного боргу, 121166,89 грн. пені, 81830,85 грн. штрафу, 63953,80 грн. інфляційних втрат, 198222,74 грн. відсотків річних та судові витрати у справі, за договором поставки від 11.03.2015 року.
Рішенням господарського суду Сумської області від 22.03.2017 року позов ФОП ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з ФГ "Хоменко В.І." на користь ФОП ОСОБА_2 253645,84 грн. основного боргу, 60583,44 грн. пені за несвоєчасні розрахунки, 40915,43 грн. штрафу, 198222,74 грн. 36% річних, 63953,80 грн. інфляційних втрат, 10000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката і 10782,29 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову, відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 року рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2017 року скасовано в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 40915,43 грн. штрафу, 60583,44 грн. пені, 198222,74 грн. 36% річних, 63953,80 грн. інфляційних втрат, 10000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 10782,29 грн. витрат по сплаті судового збору, та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ФГ "Хоменко В.І." на користь ФОП ОСОБА_2 12116,68 грн. пені, 8183,08 грн. штрафу та 9000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 198222,74 грн. 36% річних та 63953,80 грн. інфляційних втрат, відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2017 року у справі залишено без змін. Також, цією ж постановою суду стягнуто з ФГ "Хоменко В.І." на користь ФОП ОСОБА_2 4047,81 грн. судового збору за подання позовної заяви, та стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ФГ "Хоменко В.І." 4452,29 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
У поданій касаційній скарзі, ФОП ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 509, 551, 625, 627 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у даній справі та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
ФГ "Хоменко В.І.", у своєму письмовому запереченні, посилаючись на безпідставність доводів та вимог ФОП ОСОБА_2, викладених ним у касаційній скарзі, просить залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, а касаційну скаргу Позивача - без задоволення.
Заслухавши пояснення представника Позивача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Як вказувалось вище, вимогами Позивача у даній справі, з посиланням, зокрема, на ст.ст. 526, 530, 549, 625, 627, 632, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 199, 216-218, 231, 232 Господарського кодексу України та на неналежне виконання Відповідачем умов договору поставки від 11.03.2015 року щодо оплати отриманого товару, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, є стягнення з Відповідача 253645,84 грн. основного боргу, 121166,89 грн. пені, 81830,85 грн. штрафу, 63953,80 грн. інфляційних втрат, 198222,74 грн. відсотків річних та судові витрати у справі, включаючи витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.
Суд першої інстанції, з посиланням на ст.ст. 258, 259, 524, 526, 533, 549, 625-627, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 231-233, Господарського кодексу України, умови договору поставки від 11.03.2015 року, та представлені докази у справі, встановивши, що Позивачем було здійснено поставку товару відповідно до умов укладеного договору, тоді як Відповідач належним чином та у встановлений строк за отриманий товар не розрахувався, внаслідок чого, у нього виникла заборгованість по оплаті поставленого товару у розмірі 253645,84 грн. основного боргу, дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача вказаної суми основного боргу, а також, 36% річних у розмірі 198222,74 грн., та інфляційних втрат у розмірі 63953,80 грн. Крім того, скориставшись правом, передбаченим ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд та зменшивши розмір заявлених до стягнення пені і штрафу, стягнув також з Відповідача на користь Позивача 60583,44 грн. пені і 40915,43 грн. штрафу, а оцінивши ступінь складності справи та перевіривши наданий Позивачем розрахунок витрат на правову допомогу і обсягу наданих на підставі відповідного договору від 01.03.2017 року юридичних послуг, та ціни позову, стягнув ще і 10000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, відмовивши в іншій частині позову.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення 40915,43 грн. штрафу, 60583,44 грн. пені, 198222,74 грн. 36% річних, 63953,80 грн. інфляційних втрат, 10000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката і, відповідно, 10782,29 грн. витрат по сплаті судового збору, та приймаючи у цій частині нове рішення, про стягнення 12116,68 грн. пені, 8183,08 грн. штрафу та 9000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, посилався на ст.ст. 258, 259, 524, 526, 533, 549, 626, 627, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 231, 232, 233 Господарського кодексу України, і на те, що Відповідач є виробником сільськогосподарської продукції та поступово проводить розрахунки за отриманий товар (оплатив більшу частину основного боргу), з урахуванням того, що нараховані суми штрафних санкцій є значно більшими у порівнянні із сумою основного боргу, тому, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, скористався своїм правом про зменшення розміру пені та штрафу на 90%, зменшивши при цьому і розмір заявлених до стягнення витрат на оплату послуг адвоката до 9000,00 грн.
Щодо вимог про стягнення з Відповідача 36% річних і 63953,80 грн. інфляційних втрат, то апеляційний господарський суд, посилаючись на ст.ст. 533, 625 Цивільного кодексу України, і на те, що 36% річних та інфляційні втрати можуть бути нараховані, як міра відповідальності, тільки за зобов'язаннями, вираженими у національній валюті, тоді як умовами договору поставки від 11.03.2015 року сторони погодили застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс іноземної валюти до національної валюти, дійшов висновку про неможливість нарахування в даному випадку відсотків річних та інфляційних втрат через невиконання Відповідачем свого грошового зобов'язання, вираженого у іноземній валюті, а тому, відмовив у цій частині позову.
Стосовно заявлених Позивачем вимог про стягнення 63953,80 грн. інфляційних втрат, суд касаційної інстанції вказує на наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.
Інфляційні нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
При цьому, індекс інфляції розраховуються лише стосовно національної валюти України (п. 8.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (п. 10. Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 року "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Як було зазначено вище, сторонами у договорі поставки від 11.03.2015 року визначена прив'язка грошового зобов'язання Покупця до іноземної валюти - долара США (п. 3.2. договору, накладні та специфікації до договору), що покриває знецінення національної валюти.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що визначення грошового зобов'язання в іноземній валюті унеможливлює нарахування індексу інфляції, чого не було враховано судом першої інстанції, який помилково задовольнив позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат, а тому, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат у розмірі 63953,80 грн. і визнає їх такими, що відповідають положенням норм матеріального права, що були зроблені з дотриманням процесуальних норм, у зв'язку з чим, залишає постанову суду апеляційної інстанції у цій частині без змін.
Також, є обґрунтованими і такими, що відповідають положенням норм матеріального права, з дотриманням процесуальних норм, висновки суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення 253645,84 грн. основного боргу, а тому, у цій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
Разом з тим, щодо висновків суду апеляційної інстанції про зменшення на 90% штрафу і пені та про відмову у стягненні 36% річних за неналежне виконання умов договору, то з такими висновками колегія суддів касаційної інстанції погодитись не може, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, були прийняті при неправильному встановленні обставин справи та невірному застосуванні норм матеріального права, з огляду на таке.
Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також, частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому, статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Водночас, частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
При цьому, згідно вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст.ст. 188, 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Також, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, що згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Так, зокрема, ст. 611 Цивільного кодексу України передбачає настання в разі порушення зобов'язання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
При чому, частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України також передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Крім того частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо окремого виду зобов'язань і, зокрема, тих, що виникають з договорів поставки, то відповідно до частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.
Також, статтею 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 11.03.2015 року між ФОП ОСОБА_2 (Постачальник) і ФГ "Хоменко В.І." (Покупець) було укладено договір поставки (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1.) в терміни, визначені договором, Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а Покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
Умовами Договору (п.п. 2.1., 2.2.) передбачалось, що за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість та ціна якої визначаються додатками та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору. Ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається у залежності від виду товару (засоби захисту рослин, насіння, насіння вітчизняного виробництва, міндобрива та мікродобрива). Для товару (засоби захисту рослин, насіння та мікродобрива) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США.
Відповідно до п. 2.3. Договору його загальна сума визначається сукупністю додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2.1. договору та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з доку Покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару).
У разі зміни курсу гривні до долара США Постачальник згідно п. 2.4. Договору проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але неоплаченого Покупцем товару.
Умови оплати за поставлений Позивачем товар сторони погодили у розділі 3 Договору.
Так, у відповідно до п.п. 3.2., 3.3. Договору, сторони погодились застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору. В тому випадку, коли курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу доларів США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладання додатку, сторони для визначення суми, належної до сплати, використовують таку формулу: С=А1/А2*В, де С - сума, належна до сплати, В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу доларів США до гривні на день перерахування коштів, А2 - курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу доларів США до гривні на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається з урахуванням умов ч. 1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару у доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу доларів США до гривні на день проведення оплати.
За умовами п. 3.5. Договору товар, що був переданий Покупцю у межах цього договору тільки згідно накладних (без укладання інших письмових угод-додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною.
На виконання умов Договору сторонами було складено специфікації за березень 2015 року, згідно яких Постачальник зобов'язався передати у власність, а Покупець - прийняти та оплатити наступний товар на умовах даного договору: Прилипач Біопауер у кількості 50 л. за ціною 5,5 доларів США, загальною вартістю 275,00 доларів США, Майстер герб. у кількості 15 кг. за ціною 300,00 доларів США, загальною вартістю 4500,00 доларів США.
Згідно підписаних між сторонами накладних №№ 140 і 141, 15.03.2015 року Відповідач здійснив поставку, а Позивач прийняв наступного товару: кукурудзу посівну ТОВ "Сингента" у кількості 242 мішки за ціною 1200 грн., загальною вартістю 290400,00 грн., Майстер герб. у кількості 15 кг. за ціною 300 доларів США, загальною вартістю 4500,00 доларів США разом з Прилипачем Біопауер у кількості 50 л. за ціною 5,5 доларів США, загальною вартістю 275,00 доларів США.
При цьому, згідно вказаних накладних №№ 140 і 141, поставка товару відбулась у межах дії Договору, що також було встановлено рішенням господарського суду Чернігівської області від 19.10.2016 року у іншій господарській справі - № 927/813/16.
Як вказувалось вище, спір у даній справі виник саме з приводу неналежного виконання ФГ "Хоменко В.І." своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого за Договором товару.
Водночас, статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Разом з тим, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати необхідні для цього докази, при цьому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на такі обставини справи, суд першої інстанції, встановивши факт порушення Відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару за договором поставки від 11.03.2015 року і як наслідок - виникнення заборгованості по оплаті отриманого товару у розмірі 253645,84 грн., що має наслідком застосування до Відповідача штрафних санкцій, водночас, скориставшись правом, передбаченим ст. 83 Господарським процесуальним кодексом України, на зменшення розміру пені та штрафу, дійшов до обґрунтованого висновку про зменшення заявлених до стягнення сум пені і штрафу на 50% та, у зв'язку з цим - про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з Відповідача на користь Позивача 253645,84 грн. основного боргу, 40915,43 грн. штрафу, 60583,44 грн. пені і 198222,74 грн. 36% річних, а також витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10000,00 грн.
Проте, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення 40915,43 грн. штрафу, 60583,44 грн. пені, 198222,74 грн. 36% річних і 10000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката та приймаючи у цій частині нове рішення про стягнення 12116,68 грн. пені, 8183,08 грн. штрафу і 9000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, посилався фактично тільки на те, що нараховані суми штрафних санкцій є значно більшими у порівнянні із сумою основного боргу, а їх стягнення у заявленому розмірі значно ускладнить виконання судового рішення та призведе до подальших негативних наслідків, тому, скориставшись своїм правом, передбаченим статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшив, як розмір пені та штрафу на 90%, так і зменшив розмір заявлених до стягнення витрат на оплату послуг адвоката до 9000,00 грн. При цьому, апеляційний господарський суд повністю відмовив у задоволенні вимог Позивача про стягнення 198222,74 грн. 36% річних, з посиланням на те, що вказана міра відповідальності не може бути застосована за зобов'язаннями у іноземній валюті.
Разом з тим, згідно ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Водночас, за приписами ст. 230 цього ж Кодексу, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 546 Цивільного кодексу України також передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В даному випадку, відповідальність у вигляді сплати пені та штрафу за несвоєчасне виконання Покупцем грошових зобов'язань встановлена сторонами в п.п. 7.1.1., 7.7. Договору поставки від 11.03.2015 року.
Суд першої інстанції, вирішуючи позов в частині заявленої до стягнення пені у розмірі 121166,89 грн. та штрафу у розмірі 81830,85 грн., перевіривши при цьому розрахунок Позивача, дійшов висновку про правомірне нарахування вказаних сум, зменшивши їх при цьому на 50%.
У зв'язку з цим, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд вправі її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Тому, приймаючи рішення, суду надано право (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме - ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.
Так, за приписами ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо. При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи.
З огляду на таке, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зменшення міри відповідальності на 50% та приймаючи у цій частині нове рішення про зменшення на 90% вказаних складових відповідальності, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст.ст. 99 та 101 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, а також вимог ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, та про всебічність, повну і об'єктивність розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не приділив у повній мірі уваги, як вимогам вищезазначених нормам матеріального права, умовам укладеного між сторонами договору поставки від 11.03.2015 року, так і обставинам справи, щодо належності виконання сторонами умов цього Договору.
Так, суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір пені та штрафу на 90%, фактично так і не врахував вищезазначених вимог норм матеріального права та обставин справи стосовно неналежного виконання Відповідачем зобов'язань за Договором, не врахувавши при цьому і те, що навіть після звернення Позивача з даним позовом до суду Відповідач, визнаючи розмір заборгованості, так і не погасив її, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, що у свою чергу свідчить про недобросовісність виконання останнім своїх зобов'язань за Договором та невжиття ним заходів до виконання взятого на себе зобов'язання.
При цьому, судом апеляційної інстанції не враховано також і значний період прострочення виконання зобов'язань, з огляду на те, що поставка товару відбулась ще у березні 2015 року, а перша частина оплати була здійснена Відповідачем тільки у травні 2016 року, тобто - понад рік, тоді як умовами Договору (п. 3.5.) передбачалось, що товар мав бути оплачений не пізніше 10 днів, і цим обставинам справи судом апеляційної інстанції не було надано належного правового аналізу та не враховано, що зазначені дії Відповідача призводять до негативних наслідків для господарської діяльності Позивача у справі.
При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні вищезазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи.
Стосовно висновків суду апеляційної інстанції про відмову у стягненні суми 36% річних, з посиланням на те, що вказана міра відповідальності не може бути застосована за зобов'язаннями у іноземній валюті, то такі висновки суду є невірними,з огляду на те, що така міра відповідальності була передбачена сторонами в самому Договорі, а саме - його п. 7.7., та не суперечить діючому законодавству.
Згідно ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції про стягнення з ФГ "Хоменко В.І." на користь СПД ФО ОСОБА_2 40915,43 грн. штрафу, 60583,44 грн. пені, 198222,74 грн. 36% річних і 10000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому, така і цій частині підлягає скасуванню.
Водночас, рішення суду першої інстанції про задоволення позову яке було прийнято у повній відповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню його без змін в частині, як стягнення 253645,84 грн. основного боргу, так і в частині стягнення за несвоєчасні розрахунки 60583,44 грн. пені, 40915,43 грн. штрафу, 198222,74 грн. 36% річних і 10000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
З огляду на ухвалення судом першої інстанції законного та обґрунтованого рішення про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості, касаційна скарга ФОП ОСОБА_2 про скасування постанови суду апеляційної інстанції підлягає частковому задоволенню, а судові витрати у справі, пов'язані з розглядом касаційної скарги, відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на ФГ "Хоменко В.І".
Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 року у справі № 920/566/16 в частині прийняття рішення про стягнення з Фермерського господарства "Хоменко В.І." на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 12116,68 грн. пені, 8183,08 грн. штрафу і 9000,00 грн. витрат на послуги адвоката, та в частині відмови у стягненні з Відповідача на користь Позивача 198222,74 грн. 36%, скасувати, а рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2017 року у цій частині залишити без змін.
В решті, в частині відмови у стягненні з Відповідача на користь Позивача 63953,80 грн. інфляційних втрат та залишення без змін рішення господарського суду Сумської області від 22.03.2017 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 року у даній справі залишити без змін.
Стягнути з Фермерського господарства "Хоменко В.І." на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 11787,59 грн. (одинадцять тисяч сімсот вісімдесят сім грн. 59 коп.) судових витрат, пов'язаних з розглядом касаційної скарги.
Стягнути з Фермерського господарства "Хоменко В.І." на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 4452,29 грн. (чотири тисячі чотириста п'ятдесят дві грн. 29 коп.) судових витрат, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги.
Зобов'язати господарський суд Сумської області видати відповідний наказ.
Головуючий - суддя Малетич М.М.
Судді Плюшко І.А.
Сибіга О.М.