9 жовтня 2017 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого суддів:Кривенди О.В., Берднік І.С., Вус С.М., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Сімоненко В.М., Школярова В.Ф.,
при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю позивача ОСОБА_17,
представників: позивача - ОСОБА_18,
відповідача - Белінської О.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_17 до Вищої ради юстиції (на сьогодні - Вища рада правосуддя; далі - ВРЮ) про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2004 року ОСОБА_17 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням доповнень просив скасувати рішення ВРЮ від 4 лютого 2004 року щодо залишення його скарги на рішення кваліфікаційної комісії суддів військових судів України (далі - Кваліфкомісія) від 20 жовтня 2003 року без задоволення та зобов'язати ВРЮ переглянути його скаргу.
На обґрунтування позову послався на порушення ВРЮ при розгляді його скарги вимог Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 22/98-ВР), що свідчить про зацікавленість і упередженість відповідача.
Суд установив, що Указом Президента України від 19 серпня 1997 року ОСОБА_17 призначений суддею військового суду Дніпропетровського гарнізону строком на 5 років.
Постановою Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 28 листопада 2002 року ОСОБА_17 обрано безстроково суддею військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.
20 жовтня 2003 року Кваліфкомісія прийняла рішення рекомендувати ВРЮ внести до ВРУ подання про звільнення ОСОБА_17 з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.
10 листопада 2003 року ОСОБА_17 подав до ВРЮ скаргу на це рішення Кваліфкомісії.
Відповідно до Закону № 22/98-ВР ВРЮ розглядає скарги суддів на рішення кваліфікаційних комісій про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності і за наслідками розгляду приймає рішення за доповіддю члена дисциплінарної секції ВРЮ.
ВРЮ доручила члену ВРЮ ОСОБА_20 провести перевірку відомостей, викладених у матеріалах дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_17
Як убачається із дисциплінарної справи, ВРЮ при проведенні перевірки витребувала дисциплінарну справу із Кваліфкомісії, відібрала письмові пояснення від скаржника та інших осіб. За результатами перевірки дисциплінарною секцією ВРЮ було рекомендовано ВРЮ скаргу ОСОБА_17 залишити без задоволення, а рішення Кваліфкомісії від 20 жовтня 2003 року - без змін.
4 лютого 2004 року ВРЮ прийняла рішення, відповідно до якого скарга ОСОБА_17 на рішення Кваліфкомісії залишена без задоволення, а саме рішення - без змін.
При цьому ВРЮ встановила, що ОСОБА_17 порушив вимоги пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статті 6 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин), а саме не дотримувався вимог закону та службової дисципліни.
Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 13 липня 2007 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року, у позові відмовив.
Суд виходив із того, що під час перевірки матеріалів встановлено дотримання ВРЮ вимог Конституції України та Закону № 22/98-ВР при прийнятті оскаржуваного рішення.
ОСОБА_17 подав до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, в якій скаржився: за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), - на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.
З огляду на схожість заяви ОСОБА_17 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду.
19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції - у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, та доповненнях до неї ОСОБА_17 просить скасувати постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги: визнати незаконним і скасувати рішення ВРЮ; зобов'язати ВРЮ поновити його на посаді судді, стягнути з ВРЮ на його користь моральну шкоду в розмірі 2 875 533 грн 66 коп.
У судовому засіданні ОСОБА_17 та його представник ОСОБА_18 підтримали заяву про перегляд судових рішень з уточненнями до неї, навели доводи на її обґрунтування, подібні до вказаних у самій заяві.
Представник ВРЮ, зважаючи на постановлене Судом рішення, просив задовольнити заяву частково та направити справу на новий судовий розгляд.
Верховний Суд України заслухав пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевірив наведені сторонами доводи і дійшов висновку про таке.
Суд у рішенні «Куликов та інші проти України» констатував, що ВРЮ прийняла рішення внести до ВРУ подання про звільнення заявника з посади судді за «порушення присяги». ВРЮ зазначила, що заявник проігнорував рекомендації голови та заступника голови суду, у якому він працював. Крім того, на думку ВРЮ, заявник незаконно порушив кримінальну справу стосовно голови суду. ВРЮ також зазначила, що заявник зневажливо ставився до внутрішніх правил суду, його професійна компетенція не покращилась, крім того, він мав проблеми у спілкуванні з колегами - суддями. ВРЮ відхилила твердження заявника про те, що пропозиція про його звільнення не ґрунтувалась на достовірних фактах, а голова суду ставився до нього упереджено і втручався у професійну діяльність заявника. ВРЮ дійшла висновку, що заявник не виконував свої обов'язки чесно і сумлінно, а тому мав бути звільнений з посади.
22 травня 2008 року ВРУ проголосувала за звільнення заявника та ухвалила відповідну Постанову.
Щодо скарг заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції Суд у рішенні «Куликов та інші проти України» зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 109-31), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Суд вважав, що згадані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються, та постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо усіх заявників, а відтак і ОСОБА_17, у зв'язку з недотриманням принципів незалежності і неупередженості.
У рішенні «Куликов та інші проти України» також йдеться про те, що у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 166-67 та 173-85) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них.
Таким чином, як констатовано у рішенні Суду «Куликов та інші проти України», було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.
Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), іншими нормативно-правовими актами.
За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Стосовно прохання вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення заявників на посадах, у рішенні «Куликов та інші проти України» констатовано, що у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. Проте у справі «Олександр Волков проти України», беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді.
У справі «Куликов та інші проти України» Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримується підходу, обраного у справі «Олександр Волков» (пункт 208), щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру та відхиляє відповідне прохання.
Враховуючи зазначені висновки Суду, а також те, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті в спосіб скасування судових рішень, якими було відмовлено у задоволенні позову, й передачі справи до суду першої інстанції на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до частини другої статті 5 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Положеннями статті 18 КАС визначено предметну підсудність адміністративних справ і, зокрема, частиною четвертою цієї норми встановлено, що Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Статтею 1711 КАС визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів і вказано, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, крім іншого, щодо актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.
Отже, після скасування постановлених у справі судових рішень, справа підлягає передачі на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції в цій категорії справ.
Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 1711 , 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
Заяву ОСОБА_17 задовольнити частково.
Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Кривенда
Судді: І.С. Берднік М.І. Гриців С.М. Вус В.І. Гуменюк
А.А. Ємець Г.В. Канигіна М.Є. Короткевич Л.І. Охрімчук О.Б. Прокопенко В.Ф. Школяров Т.Є. Жайворонок Є.І. Ковтюк Н.П. Лященко Б.М. Пошва В.М. Сімоненко