Справа: № 357/6068/17 Головуючий у 1-й інстанції: Бондаренко О.В. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.
Іменем України
03 жовтня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,
розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області , Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернувся із адміністративним позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання відмови протиправної та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Свої вимоги апелянти аргументує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку діям відповідача.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, прийняте в порядку скороченого провадження, то колегія суддів приходить до висновку про розгляд справу у порядку письмово провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 постійно проживає в АДРЕСА_1, 21.03.1993 року отримав посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 - 1993 р., НОМЕР_1 видане Київською обласною державною адміністрацією.
06.04.2017 року Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ та МНС України позивачу було видано експертний висновок № 44 на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, яким встановлено, що захворювання ОСОБА_2 пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
15.05.2017 року позивач отримав довідку АВ № 0769613 до акта огляду МСЕК, відповідно до якої, ОСОБА_2 встановлена третя група інвалідності з 11.05.2017 року - довічно, причиною якої є захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
В травні 2017 року позивач звернувся із заявою до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо встановлення статусу особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
26.05.2017 року Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області надало відповідь, в якій зазначено, що немає законних підстав для видачі ОСОБА_2 відповідного посвідчення особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, через відсутність зони посиленого радіоекологічного контролю та втратою з 01.01.2015 року статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, про що зазначено в роз'ясненнях департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації від 27.03.2015 року за № 05-49-709.
Не погоджуючись із такими діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що виключення норм щодо «зони посиленого радіоекологічного контролю» не змінює наслідків шкідливого впливу радіоактивного опромінення, яких особа зазнала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом УРСР від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами і доповненнями (далі - Закон № 796 - XII).
Відповідно до статті 9 Закону № 796 - XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За приписами пункту 4 частини 1 статті 11 Закону №796 - XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4 належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Зважаючи на те, що позивач постійно проживав та працював на території зони посиленого радіоекологічного контролю, і станом на 1 січня 1993 року прожив та відпрацював у цій зоні не менше чотирьох років, ОСОБА_2 в розумінні Закону №796 - XII безумовно є потерпілою від Чорнобильської катастрофи.
За змістом статей 14 і 65 Закону №796 - XII для встановлення пільг і компенсацій вказаним особам встановлюється категорія 4 та видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи регулює Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 із змінами і доповненнями (далі - Порядок № 51).
За визначенням, наведеним у Порядку № 51, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 6 Порядку №51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Статтею 15 Закону №796 - XII передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Положення статті 15 Закону №796-XII кореспондуються з приписами пункту 10 Порядку №51, відповідно до якого особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років посвідчення видаються на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 7).
Отже, особи, які станом на 1 січня 1993 року постійно проживали або працювали на території зони посиленого радіоекологічного контролю понад чотири роки, визнаються потерпілими від Чорнобильської катастрофи та мають право на встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом №796-XII.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 Закону №796- XII, до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.
Підставою звернення позивача до суду із цим позовом є саме відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Відмовляючи у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, відповідач посилається на Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-XI, зокрема, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-XII (зі змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон №№ 791а-XII) залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №№ 791а-XII такими зонами, зокрема, є:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Кі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв. км, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
До 01.01.2015 року до зон, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належала й зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період, яка була передбачена абзацом п'ятим частини другої статті 2 Закону № 791а-XII.
Суд зазначає, що згідно із Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» абзац п'ятий частини другої статті 2 Закону №№ 791а-XII виключено, відтак із зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю.
Суд зазначає, що Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Вказані норми згідно Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №76-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.
Спираючись саме на вищевикладені зміни у законодавстві відповідач обґрунтовує свою відмову у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, зокрема, зазначаючи, що оскільки з 01.01.2015 зону посиленого радіоекологічного контролю виключено з переліку зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може бути й осіб зі статусом потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мали такий статус до 01.01.2015.
Проте, необхідною умовою реалізації пільг і компенсацій, передбачених Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є встановлення відповідній особі статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 4, яке видається на підставі довідки про період проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Аналізуючи зміни у законодавстві, зокрема, внесені Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», суд зазначає, що виключення із правового регулювання такої зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зона посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015.
Крім того, суд вважає, що виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов'язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років, в той час як зона посиленого радіоекологічного контролю існувала до 01.01.2015.
Отже, статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який було отримано до 01.01.2015.
При цьому суд зазначає, що отримане та наявне у позивача на час розгляду справи посвідчення потерпілого категорії 4 серії НОМЕР_2, є діючим.
Таким чином, на момент огляду в Центральній міжвідомчій експертній комісії - 10.04.2017 року та зверненням із заявами про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
Відтак у відповідності до приписів п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону №796- XII та п.10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51, позивач має право на отримання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Статтею 12 Закону №796-XII передбачено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Таким чином, колегія суддів наголошує, що у позивача наявні всі юридичні підстави для встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі посвідчення потерпілого 1 категорії, оскільки статтею 14 Закону №796-XII визначено, що до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії можуть бути віднесені інваліди з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, який встановлений, зокрема, Обласної спеціалізованою медико-соціальною експертною комісією.
З приводу дотримання порядку розгляду заяви позивача про встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії суд зазначає наступне.
Абзацом третім пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51, передбачено, що видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
Відповідно до абзаців 4 та 9 пункту 10 вказаного Порядку посвідчення видаються інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п.10 вищевказаного Порядку рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Інших вимог щодо надання документів вказаний Порядок не містить, відтак до заяви додаються копії документів для встановлення особи, зокрема, паспорт та довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, копія виписки-довідки МСЕК із експертним висновком та посвідчення потерпілого 4 категорії.
З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся із заявою на адресу повноважного органу - Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, в якій просила розглянути документи, оформити та направити подання до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради для вирішення питання про присвоєння позивачу статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видати посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, для чого надала всі передбачені законодавством документи.
За таких обставин, враховуючи підтверджене наявними в матеріалах справи належними та допустимим доказами, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про наявне право позивача на оформлення та отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації - залишити без задоволення, постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
Головуючий суддя Аліменко В.О.
Судді: Кучма А.Ю.
Безименна Н.В.