Справа № 822/1521/17
Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
05 жовтня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,
позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування актів, зобов'язання вчинити дії,
В травні 2017 року позивач - ОСОБА_2 до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування актів, зобов'язання вчинити дії.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 29.06.2017 року у задоволенні вказаного позову відмовив.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, в свою чергу представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги та просив у її задоволенні відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що в грудні 2016 року позивач звертався до ліквідаційної комісії УМВСУ в Хмельницькій області із заявою про проведення службового розслідування нещасного випадку, що стався за фактом отримання ним тілесних ушкоджень під час виконання службових обов'язків. Як доказ отримання травми під час виконання службових обов'язків, позивач надав лише письмові пояснення своїх колег, допитаних в якості свідків, які, з їх доводів, були свідками вказаної події.
З метою з'ясування усіх обставин та причин отримання 14 травня 2013 року колишнім працівником міліції ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, заступником голови ліквідаційної комісії УМВСУ в Хмельницькій області на підставі п.3.19 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС, затвердженого наказом МВС України від 27 грудня 2002 року №1346 (далі - Порядок №1346), видано наказ від 14 грудня 2016 року №30 "Про створення комісії з розслідування нещасного випадку за фактом отримання тілесних ушкоджень".
Під час проведення розслідування вказаного вище нещасного випадку, з метою встановлення характеру походження отриманої ОСОБА_2 травми та наявності чи відсутності звернення останнього в період з 14 травня 2013 року по 16 травня 2013 року до медичних закладів за допомогою, заступником голови ліквідаційної комісії УМВСУ в Хмельницькій області підготовлено відповідні запити до Хмельницької міської лікарні та Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області".
Листом головного лікаря Хмельницької міської лікарні №24 від 12 січня 2017 року, наданим на запит голови ліквідаційної комісії УМВСУ в Хмельницькій області, повідомлено, що ОСОБА_2 звертався за медичною допомогою в травмпункт Хмельницької міської лікарні 15 травня 2013 року у зв'язку з отриманням побутової травми. Окрім того, з копії журналу реєстрації потерпілих з травмою невиробничого характеру, наданого головним лікарем Хмельницької міської лікарні вбачається, що позивач під час звернення за медичною допомогою повідомив, що він наразі безробітний, а травму отримав від поліна, яке впало йому па праву ступню.
За результатом огляду ОСОБА_2 лікарем травмпункту Хмельницької міської лікарні встановлено діагноз: забій, гемартроз правого гомілково-ступневого суглобу та переднього відділу правої стопи. Від накладання гіпсової пов'язки ОСОБА_2 відмовився. За результатом огляду позивачу видано довідку №7736 від 15 травня 2013 року.
Зміст листа начальника державної установи "Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області" від 05 січня 2017 року №33/43-16 вказує на те, що ОСОБА_2 16 травня 2013 року звертався за наданням медичної допомоги також і в сектор медичного забезпечення УМВСУ в Хмельницькій області до лікаря-хірурга.
На прийомі у лікаря ОСОБА_2 повідомив, що він хворів два тижні до звернення в лікарню тобто з 02 травня 2013 року. Лікарем-хірургом проведено обстеження та призначено лікування ОСОБА_2, з 16 травня відкрито листок непрацездатності. Вказана інформація підтверджується листом державної установи "Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області" від 05 січня 2017 року №33/43-16.
Відповідно до довідки про тимчасову непрацездатність №000650 ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні з 16 травня 2013 року по 24 травня 2013 року включно з діагнозом загального захворювання (М 13.0 - артрит), що належить до хвороб кістково-м'язової системи та сполучної тканини.
За наслідками проведення вказаного розслідування відповідною комісією було складено акт розслідування нещасного випадку не пов'язаного з виробництвом за формою Н-5 від 17 січня 2017 року та акт №2 про нещасний випадок невиробничого характеру за формою НТ від 18 січня 2017 року, відповідно до якого було встановлено, що нещасний випадок, що стався 14.05.2013 року о 09:30 год в місті Хмельницькому по вул. І.Франка, 55 з колишнім працівником УМВС в Хмельницькій області (старшим опероуповноваженим Південно-Західного відділу міліції Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області майором міліції) ОСОБА_2 визнано таким, що трапився в період проходження служби в МВС України і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями "Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України ”, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Правовідносини з приводу розслідування та обліку нещасних випадків що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, врегульовані положеннями Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України , затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 року № 1346 ( далі - Порядок № 1346).
Згідно п. 1.1. Порядку № 1346, цей Порядок розроблено з метою врегулювання питань, пов'язаних із розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України.
Розслідування нещасних випадків (в тому числі поранень), що сталися з особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовцями Національної гвардії України, курсантами (слухачами) навчальних закладі (п. 1.3 Порядку № 1346).
Положеннями розділу 3 Порядку № 1346 , визначено порядок повідомлення про нещасні випадки (у тому числі поранення), їх розслідування та ведення обліку.
За змістом п. 3.1 вказаного порядку, про кожний нещасний випадок (у тому числі поранення) працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу підрозділу і вжити заходів до надання необхідної допомоги.
Пунктом 3.2 Порядку № 1346 встановлено, що керівник (посадова особа), у свою чергу, зобов'язаний:
1) терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, а в разі потреби доставити його до лікувально-профілактичного закладу;
2) повідомити про те, що сталося, керівника підрозділу, службу охорони праці УМЗ, ВМЗ ГУМВС, УМВС. Якщо потерпілий є працівником іншого підрозділу, повідомити керівника цього підрозділу, у разі нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався внаслідок пожежі, - місцеві органи державної пожежної охорони, а при гострому професійному захворюванні (отруєнні) - відповідну санітарну епідеміологічну станцію (далі - СЕС) системи МВС України;
3) зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку в тому стані, у якому вона була на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працівників), а також ужити заходів до недопущення подібних випадків.
Відповідно до п. 3.4 Порядку № 1346, лікувально-профілактичний заклад системи МВС про кожне звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок (у тому числі поранення) повинен протягом доби повідомити керівника підрозділу, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) - відповідну СЕС системи МВС, терміново надсилаючи відповідне повідомлення про кожного потерпілого за встановленою формою (додаток 3).
Керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), крім випадків зі смертельним наслідком та групових випадків травматизму, наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підрозділу (голова комісії), керівник (безпосередній або прямий начальник) структурного підрозділу, де працює потерпілий, інші посадові особи, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС ( п. 3.5 Порядку № 1346).
До складу комісії не може входити керівник, що безпосередньо керував проведенням робіт, при виконанні яких стався нещасний випадок (у тому числі поранення).
Отже, відповідно до зазначеного встановлений певних порядок дій, зокрема як і особи з якою стався такий нещасний випадок та і її безпосереднього керівництва, з метою своєчасного вчинення відповідних дій та фіксування самого факту нещасного випадку та його обставин.
Зазначені дії вчиняються з метою чіткого фіксування події нещасного випадку та можливості кваліфікації його в подальшому як нещасного випадку невиробничого або виробничого характеру .
В свою чергу не вчинення зазначених у Порядку дій позбавляє можливості здійснити підтвердження факту нещасного випадку та встановлення відповідно причинно-наслідкового його зв'язку із виконанням службових обов'язків, що є необхідною умовою для визнання такої події нещасним випадком пов'язаним із виконанням службових обов'язків та в результаті настання відповідних правових наслідків.
Обов'язок зокрема особи діяти у такому порядку має на меті відокремлення нещасних випадків від таких же випадків однак пов'язаних із виконанням службових обов'язків, які в свою чергу мають наслідком виконанням передбачених законом гарантій встановлених для працівників МВС, зокрема і отримання відповідної грошової допомоги та пільг.
В даному ж випадку, не вчинення позивачем жодних із перелічених необхідних дій, таких як повідомлення зокрема безпосереднього керівництва, а також звернення до відповідача зі спливом понад трьох років ставить під сумнів факт події нещасного випадку саме пов'язаного з виконанням службових обов'язків.
Також, факт того, що випадок із позивачем який мав місце в 2013 році не є нещасним випадком виробничого характеру, як і безпідставність інших доводів позивача повністю підтверджуються матеріалами справи та висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність ознак неправомірності в діях відповідача, що свідчить про прийняття ним оскаржуваних рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та як наслідок відсутності підстав для їх скасування.
Згідно статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про необгрунтованість заявлених позивачем вимог, які правомірно залишені судом першої інстанції без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 10 жовтня 2017 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5