ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.09.2017Справа №910/9048/17
За позовом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Запорізької філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення
до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"
про стягнення 177 865,31 грн.
Суддя Якименко М.М
Представники сторін:
від позивача: Христич Б.В. - за довіреністю №5377/9-09 від 25.11.2016 року
від відповідача: не з'явилися.
Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Запорізької філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" стягнення 177 865,31 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг від позивача за Договором №16/2014 про надання телекомунікаційних послуг з експлуатаційно-технічного обслуговування обладнання від 16.12.2014 року.
З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 164 718,36 грн. - основного боргу, 6 493,85 грн. - пені, 1 417,57 грн. - 3% річних, 5 235,53 грн. - інфляційних втрат, 2 741,14 грн. - судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 12.07.2017 року.
11.07.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача подав відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 року продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 15.08.2017 року.
15.08.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав заяву про надання заперечень на відзив та зміну розміру позовних вимог, згідно якої просив суд стягнути з відповідача на свою користь: 161 418,36 грн. - основного боргу, 7 205,83 грн. - пені, 1 607,10 грн. - 3% річних, 7 180,45 грн. - інфляційних втрат.
Судове засідання, призначене на 15.08.2017, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Якименко М.М. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 року призначено розгляд справи на 12.09.2017 року.
В судове засідання 12.09.2017 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 12.09.2017 року представник позивача позовні вимоги (з врахування заяви про зміну розміру позовних вимог) підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 12.09.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
16.12.2014 року між Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Запорізької філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі по тексту - виконавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Телесистеми України" (далі по тексту - замовник, відповідач) укладено Договір №16/2014 про надання телекомунікаційних послуг з експлуатаційно-технічного обслуговування обладнання (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) предметом даного Договору є надання виконавцем телекомунікаційних послуг з експлуатаційно-технічного обслуговування обладнання, переданого на обслуговування Замовника
Згідно п 3.1. Договору ціна договору є договірною і визначається за домовленістю сторін відповідно до Протоколу узгодження договірної ціни, який є додатком №2 до Договору.
Підпунктом 2.2.4. пункту 2.2. Договору передбачено, що Замовник зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахунок за надані послуги, у розмірі та строки вказані в даному Договорі.
Відповідно до п. 4.1. Договору виконавець щомісячно за надані послуги не пізніше 05-го числа місяця, наступного за звітним, надає Замовнику рахунок, акт виконаних робіт та електронну податкову накладну.
Замовник протягом 5 робочих днів після отримання Акту, розглядає його і у випадку відсутності зауважень або заперечень підписує зі свого боку, скріплює печаткою і повертає один примірник Виконавцю (п. 4.2. Договору).
Згідно з п. 4.3. Договору за наявністю зауважень або заперечень по акту Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів після його отримання складає протокол зауважень або заперечень, направляє його Виконавцю та скликає оперативну нараду Сторін для врегулювання розбіжностей, що виникли. В разі непогодження Сторін на оперативній нараді, спірні питання вирішуються в судовому порядку.
Пунктом 4.4. Договору передбачено, що у разі неотримання Виконавцем Акту, зауважень або заперечень від Замовника в зазначений у п. 4.3. строк - сума, зазначена в Акті, вважається узгодженою Сторонами і виставлений рахунок підлягає оплаті.
Згідно п. 4.6. Договору до 05-го числа кожного місяця Замовник вносить на поточний рахунок Виконавця авансовий платіж у розмірі 50% від договірної ціни, визначеної п.3.1. Остаточний розрахунок здійснюється щомісячно, при отриманні рахунку, акту виконаних робіт і електронної податкової накладної, шляхом перерахування Замовником коштів на поточний рахунок Виконавця не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним.
Також, згідно п. 4.7. Договору, яким був доповнено Договір Додатковою угодою №1 від 15 липня 2015р., Замовник своєчасно, до 15-го числа місяця, наступного за звітним, відшкодовує вартість електроенергії, фактично спожитої обладнанням замовника згідно показників електролічільника.
Відповідно до п. 9.1. Договору (в редакції додаткової угоди №4 від 26.12.2016 року до Договору) договір набуває чинності з 01.01.2015 року і діє до 31.12.2017 року.
Суду не надано жодних доказів припинення дії Договору.
Позивачем зобов'язання передбачені Договором виконані в повному обсязі, що підтверджується підписаними між сторонами Актами виконаних робіт за період з 01 вересня 2016 року по 31 березня 2017 року включно, при чому зауважень щодо якості або кількості наданих послуг від Відповідача не надходило.
За період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2017 року Акт виконання робіт (надання послуг) та рахунок Позивачем виставлено Відповідачу, однак в порушення п.4.2. Договору Відповідачем не повернуто Акт виконаних робіт за квітень 2017 року Позивачу. Також Відповідачем не направлено Позивачу зауважень або заперечень до направленого Акту виконаних робіт (згідно п. 4.3. Договору). Таким чином, згідно п. 4.4. Договору Акт виконаних робіт за квітень 2017 року вважається узгодженим сторонами та виставлений Позивачем рахунок на сплату за надані послуги за квітень 2017 року підлягає оплаті.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що станом на 29.05.2017 року у відповідача наявна заборгованість за Договором у розмірі 161 418,36 грн. за надані позивачем послуги з вересня 2016 року по квітень 2017 року )включно).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу послуги за умовами Договору за період з 01.09.2016 року по 30.04.2017 року, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг, та має перед позивачем заборгованість з їх оплати в розмірі 161 418,36 грн.
Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 161 418,36 грн. (основного боргу), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, а тому позивач, керуючись п. 5.3. Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становлять 7 205,83 грн.
Згідно п.5.3. Договору за порушення строків сплати, передбачених п.4.6. Договору, Замовник сплачує пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг- у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення за весь період такого прострочення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 7 205,83 грн. за допущенням відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором, нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.
Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 1 607,10 грн. (3% річних) та 7 180,45 грн. (інфляційних втрат).
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 607,10 грн. (3% річних) та 7 180,45 грн. (інфляційних втрат), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Згідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно п.п. 1 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, а за позовну заяву немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установити у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378,00 гривень.
Таким чином, розмір судового збору (з 01.01.2016 року) за розгляд в господарському суді позовних заяв немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати, тобто 1 378,00 грн., а за розгляд в господарському суді позовних заяв майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 378, 00 грн. та не більше 206 700,00 грн.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 741,14 грн. (платіжне доручення №1056 від 16.05.2017 року на суму 2 741,14 грн.), однак за позовні вимоги про стягнення 177 411,74 грн. (з врахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог) позивач повинен сплатити 2 661,18 грн. (177 411,74 * 1,5% = 2 661,18), а тому наявна переплата судового збору в розмірі 79,96 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З врахуванням вищевикладеного, та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», судом повертається позивачу зайво сплачений судовий збір в розмірі 79,96 грн.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (02154, м. Київ, Русанівський Бульвар, будинок 7; код ЄДРПОУ 22599262) на користь Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Запорізької філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (69057, м. Запоріжжя, Вознесенівський р-н, вул. Олександра Матросова, 24-а; код ЄДРПОУ 34927037) 161 418 (сто шістдесят одну тисячу чотириста вісімнадцять) грн. 36 грн. - основного боргу, 7 205 (сім тисяч двісті п'ять) грн. 83 коп. - пені, 1 607 (одну тисячу шістсот сім) грн. 10 коп. - 3% річних, 7 180 (сім тисяч сто вісімдесят) грн. 45 коп. - інфляційних втрат, 2 661 (дві тисячі шістсот шістдесят одну) грн. 18 коп. - судового збору.
3. Повернути з Державного бюджету України на користь Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Запорізької філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (69057, м. Запоріжжя, Вознесенівський р-н, вул. Олександра Матросова, 24-а; код ЄДРПОУ 34927037) 79 (сімдесят дев'ять) грн. 96 коп. - зайво сплаченого судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.М. Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 04.10.2017 року.