ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.09.2017Справа №910/11674/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таблетка А"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"
про визнання договору недійсним
Суддя Маринченко Я.В.
Представники сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача 1 - Сиротін Д.В. (представник за довіреністю);
від відповідача 2 - Лабатюк Я.М. (представник за довіреністю).
У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Таблетка А" звернулося до суду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами Договір надання послуги факторингу від 10.05.2017 № Ф100517/8, за яким відповідач 1 отримав право вимоги до позивача, є удаваним правочином, оскільки відповідачами насправді вчинено договір дарування, з огляду на відсутність доказів оплатності відступлення права вимоги. Однак, чинним законодавством не передбачено можливості відчужування товариством свого майна за договором дарування, у зв'язку з чим дана угода суперечить ст. 720 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та меті створення товариства - отримання доходу, а відтак вказаний Договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 203, 215 ЦК України.
На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.
Позивач уповноваженого представника до судового засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідач 1 проти задоволення позову заперечував, пославшись у відзиві зокрема на те, що у відповідача 1 наявна ліцензія на здійснення факторингових операцій, оспорюваний договір містить всі необхідні умови та є оплатним, у зв'язку з чим його удаваність позивачем не доведена.
На підставі викладеного відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позову.
У судовому засіданні представник відповідача 1 надав усні заперечення та просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідач 2 у відзиві на позов також просив у його задоволенні відмовити, пославшись зокрема на те, що укладений між відповідачами договір є оплатним та ним не було приховано договір дарування, у зв'язку з чим підстави для визнання його недійсним відсутні.
На підставі викладеного відповідач 2 просив відмовити в задоволенні позову.
У судовому засіданні представник відповідача 2 надав усні заперечення та просив у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
10.05.2017 між відповідачами було підписано Договір надання послуги факторингу № Ф100517/8, за умовами якого відповідач 1 зобов'язався передати грошові кошти в сумі 405848,97 грн. у розпорядження відповідача 2, а останній - відступити своє право грошової вимоги за Договором поставки товару від 19.05.2016 № 3604 до позивача у розмірі 405848,97 грн. (п. 1.1. даного правочину).
Відповідно до п. 2.1. Договору винагорода відповідача 1 дорівнює 5 % від суми відступленої грошової вимоги, визначеної п. 1.1. Договору. Відповідач 1 сплачує відповідачу 2 у строк до 01.07.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти в розмірі 385556,52 грн.
Строк дії цього Договору складає 1 рік та починає свій перебіг із моменту, визначеного в п. 6.1. даної угоди (з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками в разі наявності), та закінчується 10.05.2018 (п. 6.2. вказаного правочину).
До вказаного Договору сторонами підписано додатки про перелік та порядок відступлення вимог, а також акт приймання-передачі документації за Договором. Також, відповідно до укладеної відповідачами додаткової угоди від 30.06.2017 № 1 було внесено зміни до п. 2.1. Договору, а саме: «відповідач 1 сплачує відповідачу 2 у строк до 01.10.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти в розмірі 385556,52 грн.».
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Приписами ст. 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Якщо такий правочин суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків (дана правова позиція викладена в п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11).
З аналізу умов оспорюваного Договору, змісту прав та обов'язків сторін за ним слідує, що останній за своєю правовою природою є договором факторингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У відповідності до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності; фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно з положеннями ст.ст. 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фактор на момент укладення договору факторингу повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.
Судом встановлено, що предмет оспорюваного договору - зобов'язання відповідача 1 передати грошові кошти у розпорядження відповідача 2 за плату, відповідає вимогам ст. 1077, 1078 ЦК України. Також, відповідачами погоджено умову щодо винагороди відповідача 1 у розмірі 5 % від суми відступленої грошової вимоги.
Крім того, відповідає вимогам чинного законодавства і суб'єктний склад сторін даного правочину, оскільки з 07.05.2015 відповідач 1 здійснював свою господарську діяльність на підставі свідоцтва ФК № 568, а розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 11.05.2017 № 1570 відповідачу 1 постановлено видати ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг. Доказів припинення дії свідоцтва у період до 11.05.2017 матеріали справи не містять.
Таким чином, відповідачами погоджено всі істотні умови для відповідного виду договору, розбіжності між волею сторін та зовнішнім виявом спірного правочину відсутні, що свідчить про відповідність даного договору встановленим для договору факторингу вимогам та відсутність підстав для визнання його удаваним.
Одночасно, не може свідчити про удаваність цього договору посилання позивача на відсутність доказів оплатності даного правочину та перехід до відповідача 1 права вимоги одразу після укладення договору без здійснення фінансування, оскільки таке фінансування мало відбутися лише 01.10.2017.
Проте, вільне визначення відповідачами умов договору, зокрема, щодо строків здійснення за ним оплат, відповідає закріпленому в ст. 6, 627 ЦК України принципу свободи договору, враховуючи відсутність невідповідності таких умов вимогам ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
До того ж, згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов'язується передати клієнту грошові кошти, що свідчить про відсутність взаємопов'язаності моментів переходу права вимоги та здійснення фінансування.
Також, суд вважає за необхідне наголосити, що недійсність правочину згідно з вимогами ст. 215 ЦК України випливає із недодержання сторонами вимог закону в момент його вчинення, а не з обставинами подальшого виконання сторонами умов цього правочину.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору удаваним та визнання його договором дарування.
Відтак, оскільки судом не встановлено факту укладення між відповідачами договору дарування, то позовна вимога про визнання його недійсним внаслідок невідповідності положенням чинного законодавства щодо такого виду договорів задоволенню не підлягає.
Крім того, судом ураховано презумпцію правомірності правочину, закріплену в ст. 204 ЦК України, згідно з якої правочин вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
В обґрунтування наявності порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача укладеним правочином останній послався на те, що за спірною угодою фактично замінено сторону зобов'язання продавця за договором поставки в частині здійснення розрахунків, у той час як зобов'язання продавця щодо поставки товару не виконуються.
Однак, позивач помилково ототожнює фінансування під відступлення права вимоги щодо певної частини зобов'язання із заміною сторони в самому зобов'язанні. Поряд із цим, необґрунтованим є посилання позивача на невиконання відповідачем 2 зобов'язань за договором поставки з огляду на відсутність у матеріалах справи будь-яких документів за цим правочином.
За таких обставин, позивачем не було доведено наявність його порушеного права та охоронюваного законом інтересу укладенням відповідачами оспорюваної угоди.
Ураховуючи викладене, встановивши відсутність правових підстав для визнання спірного договору удаваним, а відтак і підстав для визнання такої угоди договором дарування, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання даного договору недійсним.
На підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано 03.10.2017
Суддя Я.В. Маринченко