27 вересня 2017 р.Справа № 820/1093/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Спаскіна О.А.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017р. по справі № 820/1093/17
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення,
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задоволено.
Скасовано п.25 (п.п.25.1-25.3) наказу Державної міграційної служби України №104 від 14.08.2015 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнуто на користь громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м.Київ, вул. Володимирська, буд.11, код ЄДРПОУ 37508470).
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що спірний наказ було прийнято за наслідками перевірки проведення законності надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1, проведеної Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області. За наслідками перевірки встановлено порушення вимог абз.4 п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", а саме: порушення позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання. Вважає, що спірний наказ повністю відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий у межах наданих повноважень.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України. не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, у 1987 році прибула до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. з метою працевлаштування. Згодом позивачка залишилася на постійне проживання в Україні.
14.02.2003 року ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії ХР №08372 та видані на її підставі посвідки на постійне проживання серії ХР№11210 від 17.08.2004 р. та серії НОМЕР_2 від 30.09.2014 року.
25.03.2015 р. Головним управлінням ДМС України в Харківській області прийнято рішення у формі висновку про розгляд матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні гр. В'єтнаму ОСОБА_1, яким висновок від 14.02.2003р. ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області про видачу посвідки на постійне проживання визнано таким, що прийняте з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію". (а.с.31-32).
Вказане рішення (висновок) вмотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 3 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону.
На підставі вказаного висновку Наказом ДМС України №104 від 14.08.2015 року скасовано повністю рішення відділу ГП тв. ІС УМВС України в Харківській області від 14.02.2003 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_1; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 14.02.2003 р., серії НОМЕР_4 від 17.08.2004 р. та серії НОМЕР_2 від 30.08.2014 року визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню (п.25 наказу) (а.с.26-30).
В лютому 2017 року позивач звернувся з заявою щодо обміну посвідки до ГУ ДМС України в Харківській області, у відповідь на яку отримав лист №04/1-4946 від 06.03.2017 року, де повідомлялося, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянка СРВ ОСОБА_1, якій рішенням ДМС України було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні. (а.с.7).
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Наказ ДМС України №104 від 14.08.2015 року, яким скасовано повністю рішення відділу УГІРФО УМВС України в Харківській області від 14.02.2003 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_1; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 14.02.2003 р., серії НОМЕР_4 від 17.08.2004 р. та серії НОМЕР_2 від 30.08.2014 року визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню (п.25 наказу) (а.с.26-30) не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, вперше тимчасова посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 позивачу видана 14.02.2003 року.
Отже, у 2003 році стосовно позивача проводилась перевірка законності підстав для залишення на постійне проживання на території України і, видаючи спірне рішення, ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області, керувався абзацом 4 пункту 4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію".
Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень цього Закону, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Цей Закон набрав чинності 08 серпня 2001 року.
Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.
Зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при отриманні дозволу на імміграцію, та не передбачає випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", встановлений перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію, а саме дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Тобто, відповідно до вимог ст.12 Закону України "Про імміграцію" встановлено підстави для скасування дозволу на імміграцію, а ст. 13 зазначеного Закону регулює порядок вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасованого дозволу на імміграцію.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1987 році і в силу Закону України "Про імміграцію" набув дозволу на імміграцію без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідачем не доведено та матеріали справи не містять доказів того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б тягли за собою визнання його таким, що не має дозволу на імміграцію з підстави, передбаченої абзацом 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Крім того, доказів того, що посвідка на постійне проживання позивача є отриманою у непередбаченому законом порядку також не надано.
Тобто рішення про скасування посвідки на постійне проживання від 14.08.2015 року прийнято за відсутності необхідних підстав і не містить інформації щодо конкретних обставин, за яких може бути визнано неправомірно виданою посвідку на постійне проживання.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваного пункту 25 Наказу ДМС України №104 від 14.08.2015 року, яким скасовано повністю рішення відділу УГІРФО УМВС України в Харківській області від 14.02.2003 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_1; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 14.02.2003 р., серії НОМЕР_4 від 17.08.2004 р. та серії НОМЕР_2 від 30.08.2014 року визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню (п.25 наказу) відповідач діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення, чим порушено законні інтереси позивача.
Доводи заявника у апеляційній скарзі щодо пропуску позивачем шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні не є підставою для скасування дозволу на постійне проживання, оскільки Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання був затверджений постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".
Крім того, приймаючи висновок від 25.03.2015 року, на підставі якого прийнято відповідачем спірний наказ, ГУ ДМС України у Харківській області не вказав жодної з підстав для скасування посвідки позивача на тимчасове проживання, перелік яких встановлений відповідно до пункту 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. N 251.
Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017р. по справі № 820/1093/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.
Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.
Повний текст ухвали виготовлений 02.10.2017 р.