19 вересня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/2308/16
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Димерлія О.О.,
- ОСОБА_1,
за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «СПЕЦІАЛЬНА ЕЛЕКТРОНІКА» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «СПЕЦІАЛЬНА ЕЛЕКТРОНІКА» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (правонаступник - Державна податкова інспекція в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.06.2014 року №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року заявлений позов задоволено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям по справі нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, наголошуючи на порушенні судом першої інстанції, зокрема, норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 02.06.2014 року по 03.06.2014 року відповідачем була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» за листопад 2013 року та правомірності формування доходів, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, податкових зобов'язань по взаємовідносинам з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» за листопад 2013 року, за результатами якої складено акт від 05.06.2014 року № 2071/14-02-22-02/224333484.
Відповідно до висновків вказаного акту перевіркою встановлено наступні порушення з боку позивача: п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, абз. «в» п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, п. 146.2 ст. 146 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 2992 грн.; п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 3150 грн.
На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.06.2014 року № НОМЕР_1 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 2992 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 748 грн. і № НОМЕР_2 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати ПДВ за основним платежем у розмірі 3150 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 787,50 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Справа розглядалась неодноразово.
Так, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.06.2014 року №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року апеляційну скаргу задоволено. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою відмовлено ТОВ НВФ «СПЕЦІАЛЬНА ЕЛЕКТРОНІКА» у задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 жовтня 2016 року касаційну скаргу ТОВ НВФ «СПЕЦІАЛЬНА ЕЛЕКТРОНІКА» задоволено частково. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи на новий розгляд справу, суд касаційної інстанції вказав, що виконання робіт контрагентом, які є змістом власної господарської діяльності платника податків, не можуть достовірно свідчити про відсутність в таких операцій розумної економічної причини, адже необхідність залучення суб'єктів господарювання для виконання таких же операцій, що здійснює платник податків, може зумовлюватися об'єктивними причинами, як-от зайнятість працівників позивача, відсутність необхідних знань у працівників для ремонту конкретного вимірювального приладу.
Щодо доводу суду апеляційної інстанції про недоцільність залучення для виконання робіт контрагента, місцезнаходження якого є м. Луганськ з огляду на те, що відстань між місцезнаходженням позивачем та контрагентом становила 700 км., то суд касаційної інстанції дійшов висновку, що господарська діяльність не обмежується місцем реєстрації суб'єкта господарювання.
Разом з цим, суд касаційної інстанції зазначив, що, як підтверджується актом перевірки позивача, відповідач в обґрунтування нереальності здійснених послуг посилався на пояснення свідків у межах порушеної кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення, в тому числі, і ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй», а також на порушення відносно посадових осіб ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.
Суд касаційної інстанції вказав на те, що судами не було надано оцінку вказаним доводам відповідача, якими він обґрунтовував факти допущення порушень податкового законодавства позивачем, а також в порушення принципу офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, не надано оцінку результатам розслідування вказаної кримінальної справи.
Вирішуючи спірне питання під час нового розгляду справи, суд першої інстанції виходив з того, що первинними документами спростовуються виявлені під час перевірки позивача порушення, а тому прийняті на підставі таких висновків перевірки рішення із визначенням відповідних зобов'язань та штрафних санкцій є неправомірними та підлягають скасуванню.
В свою чергу, стосовно посилання відповідача на те, що відносно посадових осіб ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» порушено кримінальну справу по факту скоєння злочину на підставі ч. 1 ст. 205 КК України, суд першої інстанції вказав на те, що відповідач надав суду постанову про закриття кримінального провадження від 29.09.2015 року, в зв'язку з відсутністю в діях засновників ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів, що податкові повідомлення-рішення від 23.06.2014 року № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 прийняті правомірно, тому позовні вимоги належить задовольнити.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на викладене.
Так, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначено загальне поняття та характеристика документу, на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності.
Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.
Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.
Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 згаданого нормативно-правового акта, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.
Крім того, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у вказаній редакції, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведеного вбачається, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. Фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.
В свою чергу, виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для виставлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток і відповідно застосування штрафних санкцій з цих податків податків стали господарські операції позивача з ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй».
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач уклав з ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» договір про виконання робіт від 01.11.2013 року № 2/11-13, пунктами 1.1.-1.2.,2.3 якого передбачалося виконання ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» для позивача робіт по технічному обслуговуванню та ремонту засобів вимірювальної техніки, а також блоків та комплектуючих до засобів вимірювальної техніки. Роботи виконуються на базі виконавця (ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй»). Передача засобів вимірювальної техніки здійснюється на підставі акта передачі та проводиться в помешканні позивача. Доставка засобів вимірювальної техніки та комплектуючих від замовника виконавцю здійснюється за рахунок останнього. Ціна договору склала 18900 грн. разом з ПДВ (а.с.45-46 т.1).
На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем, як до перевірки, так і до суду, надані: специфікація до укладеного договору, в якій визначено перелік робіт, що будуть проводитись за цим договором, а також акт передачі обладнання для проведення технічного огляду та ремонту від 01.11.2013 року та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 5503 від 12.11.2013 року (а.с.46-48 т.1).
На підтвердження факту проведення оплати за представлені позивачу послуги, останнім надано рахунок-фактуру № СФ-0000002 від 12.11.2013 року та платіжне доручення від 19.11.2013 року № 432, згідно яких позивач перерахував кошти за ремонт обладнання в сумі 18900 грн. (а. с.49, 51 т.1).
Крім того, як до перевірки, так і до суду, позивачем надана виписана його контрагентом податкова накладна від 12.11.2013 року № 5503 на загальну суму 18900 грн.
Також, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, на момент укладення та виконання договору про виконання робіт від 01.11.2013 року № 2/11-13 ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» мало ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури (а.с.52 т.1).
Виконані за договором роботи узгоджуються з переліком робіт, передбачених ліцензією (а.с.53 т.1).
Окрім викладеного, під час нового розгляду справи, позивачем до суду надані докази використання придбаних послуг у власній господарській діяльності, а саме позивачем наданий акт прийому - передачі виконаних робіт з ПАТ «ОСОБА_2 Україна», що підтверджує, що надані з боку ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» послуги по ремонту 5-ти плат газоаналізаторів були реалізовані ПАТ «ОСОБА_2 Україна» згідно укладеного договору.
Також, позивач надав суду додаткові пояснення, що виконання робіт ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» по технічному обслуговуванню генераторів 667ГР03М та потенціометра Р363 було плановим та ці прибори є власністю позивача та знаходяться на балансі підприємства, що підтверджується роздруківкою оборотної відомості по рахунку 106 за листопад 2013 року.
Крім того, позивач надав суду податковий розрахунок за 4 кв.2013 року (форми 1 ДФ), що підтверджує, що на підприємстві працювало 8 осіб, яких не вистачало для виконання зобов'язань позивача перед його контрагентами в обумовлені договором строки.
Як вбачається зі змісту акту оскаржуваної перевірки, при її проведенні відповідачем були досліджені наведені первинно - бухгалтерські документи позивача та відповідачем зазначено про наявність податкових накладних; включення сум податку на додану вартість за податковими накладними до складу податкового кредиту відповідних періодів; відображення їх у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним Додатку 5 податкової декларації.
Тобто, як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, відповідач не заперечує, що первинні документи, в тому числі, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит за перевіряємий період по операціям з ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй», належним чином оформлені, суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а також відповідають даним податкових декларацій.
Тобто, під час проведення спірної перевірки до наявної у позивача первинної документації по операціям з ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» у податкового органу не виникло жодних претензій, як і до правильності її оформлення, так і до відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Поряд з цим, як відображено в акті спірної перевірки, висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям з ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» ґрунтуються лише на висновках акту перевірки цього підприємства від 26.03.2014 року № 561/12-34-22-04/38251558 (а.с.87-107 т.1).
Однак, колегія суддів вважає недостатніми для висновків акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, посилання в ньому лише на акт, складений органом державної податкової служби відносно контрагента позивача, оскільки без визначення в акті перевірки і дослідження договорів позивача з його контрагентом, які на думку перевіряючих не відповідають закону, поставок та інших господарських операцій, умов цих договорів, їх виконання з посиланням на первинні документи, такі висновки не ґрунтуються на законодавстві і не можуть бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій відносно позивача.
На думку колегії суддів, такого роду обґрунтування, взагалі не припустимі в офіційних документах суб'єктів владних повноважень, на підставі яких приймаються акти індивідуальної дії, на зразок оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки, по-перше, приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України чітко визначено, що органи державної влади та їх посадові особи можуть діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто, роблячи висновок про допущення будь-яким суб'єктом правовідносин порушення діючого законодавства, орган державної влади зобов'язаний чітко встановити склад такого порушення, зазначивши, в якій саме події воно полягає та якими саме фактичними даними (доказами) це підтверджується, та жодним чином не викладати припущення щодо порушення законодавства за відсутності належних доказів на підтвердження їх вчинення. По-друге, суб'єкт владних повноважень повинен бути здатним підтвердити правомірність зроблених ним висновків у законодавчо визначеному порядку.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що, як вбачається зі змісту акту про проведення перевірки ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй», який був використаний відповідачем при проведенні спірної перевірки та фактично став підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями, під час проведення зазначеної перевірки відносини, що виникли між позивачем та його контрагентом не досліджувались перевіряючими.
Висновки вказаного акту ґрунтуються виключно на інформації, зазначеній у постанові слідчого з ОВС СВ ФР Ленінської ОДПІ м. Луганська ГУ Міндоходів у Луганській області від 24.03.2014 року по кримінальному провадженню за фактом реєстрації невстановленими особами ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй».
Так само в акті перевірки позивача, як на підставу для висновку про нереальність господарських операцій останнього з ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй», відповідач посилається на постанову слідчого з ОВС СВ ФР Ленінської ОДПІ м. Луганська ГУ Міндоходів у Луганській області від 24.03.2014 року по вказаному кримінальному провадженню щодо призначення перевірки позивача.
Крім того, відповідач послався на протокол допиту директора ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй», який також складений в рамках кримінального провадження.
Тобто, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, які в подальшому і стали підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань, оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями, ґрунтуються виключно на матеріалах кримінального провадження щодо ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй».
Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, кримінальне провадження відносно посадових осіб ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» по факту скоєння злочину на підставі ч. 1 ст. 205 КК України закрито постановою від 29.09.2015 року, в зв'язку з відсутністю в діях засновників ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України.
Також, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем та їх постачальником, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач та його контрагент на момент укладання та виконання спірних операцій були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податкову обліку в ДПІ, мали свідоцтва платника податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, а також відображено в акті оскаржуваної перевірки.
Таким чином, оскільки під час розгляду справи, встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та зв'язок між фактом придбання позивачем послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про фактичність господарських операцій щодо придбання позивачем послуг від свого контрагента за перевіряємий період, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
В свою чергу, в акті перевірки висновки відповідача щодо відсутності фактичності поставки послуг від контрагента позивача за перевіряємий період, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку колегії суддів, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача. Більш того, припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та валових витрат. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та витрат по господарським операціям з його контрагентом.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт знов ж таки в обґрунтування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень - рішень посилається на матеріали кримінального провадження відносно посадових осіб ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй», проте, як вже зазначалось колегією суддів, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України, судом першої інстанції витребувано відомості щодо кримінального провадження відносно посадових осіб ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» та встановлено, що вказане кримінальне провадження закрито саме за відсутності в діях засновників ТОВ «ТБК «Фаворі-Строй» складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, а тому вказані доводи апелянта є безпідставними.
Згідно вимог ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів, на підставі ст. 200 КАС України, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року - залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «СПЕЦІАЛЬНА ЕЛЕКТРОНІКА» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.О. Димерлій
Суддя: А.В. Бойко