Справа № 22ас-520 Головуючий у 1 інстанції - Чередников С.М.
2006 р. Суддя-доповідач - Бондаревська С.М.
2006 року жовтня місяця 03 дня м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого-судді - Бондаревської СМ., суддів - Триголова В.М., Карнауха П.М., при секретарі - Зеленській О.І., з участю позивача - ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення м.Лубни на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення в м.Лубни та Центру по нарахуванню і виплати допомоги та здійснення контролю за правильністю призначення і виплати пенсії м.Полтави про перерахунок допомоги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, -
встановила:
Позивач ОСОБА_1 у червні 2006 року звернувся до Управління праці та соціального захисту населення в м.Лубни за позовом про перерахунок соціальної допомоги учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС. В позовній заяві вказав, що з 1995 року він є інвалідом-учасником ліквідації аварії на ЧАЕС та йому на протязі цього часу виплачувалась допомога на оздоровлення до 2003 року як інваліду 3 групи - 21,5 грн. з 2004 року як
2
інваліду 2 групи - 26,7 грн. щорічно. Йому стало відомо, що він повинен отримувати допомогу на оздоровлення згідно Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 4 мінімальних заробітних плат інваліду 3 групи та 5 мінімальних заробітних плат інваліду 2 групи, що з 1996 року по 2005 рік буде становити 5679,6 грн.
Також зазначив, що згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до 05 травня кожного року інвалідам війни, яким він визнаний, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком для інвалідів 3 групи та 8 мінімальних пенсій за віком для інвалідів 2 групи, що з 1999 року по 2005 рік буде становити 3550,5 грн.
Просив зобов'язати Лубенське міське управління праці та соціального захисту населення в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату недорахованої суми щорічної допомоги на оздоровлення згідно ст.48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", всього в сумі 5679 грн.60 коп. та суми щорічної допомоги до 05 травня згідно ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" всього в сумі 3550,5 грн.
Ухвалою судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 липня 2006 року до участі в справі в якості співвідповідача було притягнуто Полтавський центр по нарахуванню і виплаті допомоги та здійснення контролю за правильністю призначення і виплати пенсій.
В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 свої вимоги уточнив, просив провести перерахунок та виплатити щорічну допомогу учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС в сумі 4884,6 грн. та щорічну допомогу учасника війни в сумі 3550,5 грн.
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 липня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалено: зобов'язати Лубенське міське управління праці і соціального захисту населення в м.Лубни здійснити перерахунок, Центр по нарахуванню і виплаті допомоги та здійснення контролю за правильністю призначення і виплати пенсії м.Полтави виплатити:
1) недораховану ОСОБА_1 щорічну допомогу на
оздоровлення згідно ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в сумі
4884 грн.60 коп. за 1996-2005 роки включно;
2) недораховану ОСОБА_1 щорічну допомогу до Дня
Перемоги згідно ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантіїїх соціального
захисту в сумі 3550 грн.50 коп за 1999-2005 роки включно.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення в м.Лубни та Центру по нарахуванню і виплаті допомоги та здійснення контролю за правильністю призначення і виплати пенсії м.Полтави 51 грн.судового збору солідарно.
З даним судовим рішенням не погодився відповідач - управління праці та соціального захисту населення м.Лубни, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідач просив скасувати оскаржувану ним постанову місцевого суду і ухвалити нове рішення.
На апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення м.Лубни своє заперечення подав позивач ОСОБА_1, в якому просив постанову Лубенського міськрайонного суду від 11 липня 2006 року залишити в силі, вважаючи його законним та обгрунтованим, а апеляційну скаргу - без розгляду.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав, просив її відхилити, а судове рішення залишити без змін, посилаючись на обставини, викладені ним у запереченні.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.4 ч.І ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що привело до неправильного вирішення справи або питання.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 січня 1995 року ОСОБА_1, який є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, категорії 1, визнано інвалідом третьої групи, а 15 вересня 2003 року -інвалідом другої групи безстроково, від захворювання, пов'язаного з роботою по ліквідації аварії на ЧАЕС.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи на користь позивача, як різницю між передбаченою законом і отриманою сумою 4884 грн.60 коп. недорахованої щорічної допомоги на оздоровлення згідно ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та 3550 грн.50 коп. щорічної допомоги до Дня перемоги інвалідам війни, яким позивача визнано, згідно ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд посилався на те, що при визначенні розміру зазначених виплат, відповідач повинен був виходити із розміру мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком на час виплати вказаних видів грошової допомоги.
Проте, до такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального закону.
Стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає щорічну
4
допомогу на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами 3 групи - в розмірі 4 мінімальних заробітних плат та інвалідам 2 групи - 5 мінімальних заробітних плат, а стаття 62 даного Закону, що порядок його застосування визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковим для виконання.
Вказаний порядок було визначено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка була введена в дію з 01 серпня 1998 року та відповідно до п.п."є" пункту першого, якою щорічні допомоги на оздоровлення інвалідам - учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 і 2 групи були передбачені у розмірі 2670 тис. крб., інвалідам 3 групи - 2150 тис крб., що згідно Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні" від 25 серпня 1996 року становить 26 грн.70 коп та 21 грн.50 коп. відповідно.
Крім того, на час прийняття і введення в дію цієї постанови діяла постанова Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року № 49/96 ВР «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці" та встановлення мінімального розміру пенсії за віком" пунктом третім якої передбачено, що до внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати, окрім пенсій, тарифні ставки та оклади, розраховані на основі мінімальної заробітної плати, здійснюються у розмірах, які діють за станом на 01 лютого 1996 року.
Вирішуючи спір, суд безпідставно не застосував зазначені нормативні акти, помилково виходячи із розмірів мінімальної заробітної плати, які були встановлені на момент виплати допомоги на оздоровлення.
При цьому суд не врахував, що законами щодо зміни розміру мінімальної заробітної плати, які були введені в дію після прийняття Верховною Радою України постанови № 49/96 від 20 лютого 1996 року, зміни до чинного законодавства щодо визначеної цією постановою розрахункової величини для обрахування розміру соціальних виплат (крім пенсій) не вносились. Зазначеними законами, а саме: Законом України від 24 грудня 1997 року «Про встановлення величини межі малозабезпеченості та розміру заробітної плати на 1998 рік" , Закону України від 25 грудня 1998 року «Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік", Закону України від 01 червня 2000 року «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік", Закону України від 13 грудня 2001 року «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік", Закону України від 26 грудня 2002 року «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік", Закону України від 17 червня 2004 року «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік", Законом України від 23 грудня 2004 року «Про державний бюджет України на 2005 рік" одночасно з підвищенням розмірів мінімальної заробітної плати передбачено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата,
5
Кабінет Міністрів України здійснює перегляд цих норм, виходячи із реальних можливостей видаткової частини бюджетів на ці роки, а введені розміри мінімальної заробітної плати не застосовуються як розрахункова величина для визначення допомоги, компенсаційних та інших виплат.
Відповідно до п.2 ч.І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" доповнено частиною четвертою, якою передбачено щорічно до 05 травня інвалідам війни виплачувати разову грошову допомогу у розмірах: інвалідам 1 групи - десять мінімальних пенсій за віком; 2 групи - вісім мінімальних пенсій за віком; 3 групи - сім мінімальних пенсій за віком. Частиною другою вищенаведеного закону передбачено, що порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначається Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України, починаючи з 1999 року, передбачені кошти в Законах України про Державний бюджет України на відповідні роки, необхідні для виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, виходячи із реальних можливостей видаткової частини бюджету та були отримані позивачем за період з 1999 року по 2005 рік включно.
Згідно частини другої статті 95 Конституції України виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача недорахованої щорічної допомоги, передбаченої йому, як ветерану та інваліду війни, суд залишив поза увагою той факт, що відповідачем при здійсненні вказаних виплат були дотримані вимоги Законів України про Державний бюджет на відповідні роки, а отже, і вищенаведені вимоги ч.2 ст.95 Конституції України.
Таким чином, враховуючи, що судом обставини справи встановлені повно і правильно, разом з тим невірно застосовані норми матеріального права, постанова суду відповідно до п.4 ч.І ст.202 КАС України підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 195, 199, 202 ч.1 п.4, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення м.Лубни задовольнити.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 липня 2006 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
6
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий - Бондаревська. Судді - Триголов В.М., Карнаух П.М.