Справа № 22а-64/07 Головуючий
Категорія №38 у першій інстанції: Олійник В.М.
Доповідач: Медведев A.M.
18 січня 2007 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого: Медведева A.M.
Суддів: Фарятьєва C.O., Заіки В.В.
При секретарі: Ірметовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 вересня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про стягнення недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій, -
У травні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про стягнення недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги, як учаснику бойових дій за період з 2003-2005 роки у розмірі 1898 грн. 75 коп., посилаючись на те, що він є учасником бойових дій і згідно з ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно, до 5-го травня має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яка складала з 13 лютого 2002 року 47,30 грн., з 09.07.2003 року - 92,45 грн., а з 23.12.2004 року - 332,00 грн. В порушення вимог ст.2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.22 Конституції України одноразову допомогу відповідач нараховував неповністю і виплатив у 2003 році у розмірі 90 грн., у 2004 - 120 грн., у 2005 - 250 грн., у зв'язку з чим недоплата одноразової допомоги у 2003 році складала 146,50 грн., у 2004 - 342,25 грн., у 2005 - 1410,00 грн., а всього 1898,75 грн.
З урахуванням наведеного просив суд стягнути з відповідача на його користь недоплачену одноразову допомогу за період з 2003 по 2005 роки у розмірі 1898, 75 грн.
Оскаржуваною постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 вересня 2006 року позовна заява ОСОБА_1. була задоволена частково: суд стягнув з УПСЗН Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1. недоплачену одноразову допомогу за 2005 рік у розмірі 1410,00 грн., а врешті позовних вимог відмовив в позові у зв'язку з пропуском строку звернення з позовом до суду.
В апеляційній скарзі УПСЗН Сєвєродонецької міської ради з постановою суду не згодне, просить її скасувати і ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовити, посилаючись на те, що тільки Законом України "Про Державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Державний бюджет України на відповідний рік планується виходячи з існуючих фінансових можливостей держави, та гарантує виплату окремих видів компенсацій і допомог у розмірах, встановлених відповідними статтями Державного бюджету.
При ухваленні оскаржуваної постанови судом не була взята до уваги ст.34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", в якій передбачена виплата одноразової допомоги для учасників бойових дій в розмірі 250 грн. Згідно з п.5 ст.51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань. Тим самим суд не застосував закон, який підлягав застосуванню.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність і законність оскаржуваної постанови.
дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1. частково суд керувався ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; ч.ч.2,3 ст.2 цього ж Закону, згідно з якими права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів, передбачені цим Законом, є недійсними. Статтею 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. При цьому, суд враховував, що рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року за № 20-рп визнано такою, що не відповідає Конституції України ст.44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірах, менших, ніж передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також те, що констатуючи порушення ст.1 Протоколу №14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод Європейський суд неодноразово підкреслював, що згідно з Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, аргументи відсутності бюджетних асигнувань не можуть бути прийняті до уваги, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на дані обставини як на причину невиконання своїх зобов'язань (Справа "Качко проти України" від 08.11.2005 року).
На підставі зазначених Законів, з огляду на тотожність ст.ст.28, 44 та ст.34 Законів України "Про Державні бюджети України" відповідно на 2003 p., 2004 р. та 2005 рік та виходячи з рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року за № 20-рп суд дійшов висновку, що статтями 28, 44 та ст.34 Законів України "Про Державні бюджети України" відповідно на 2003 p., 2004 р. та 2005 рік були звужені зміст та обсяг існуючого права позивача на отримання щорічної одноразової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яке передбачено ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". З Урахуванням цього, суд дійшов і того висновку, що ст.34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" не може бути застосована до спірних правовідносин, а тому стягнув з відповідача на користь позивача недоотриману щорічну одноразову грошову допомогу за 2005 рік у розмірі 1410,00 грн.
а також те, що констатуючи порушення ст.1 Протоколу №14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод Європейський суд неодноразово підкреслював, що згідно з Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, аргументи відсутності бюджетних асигнувань не можуть бути прийняті до уваги, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на дані обставини як на причину невиконання своїх зобов'язань (Справа "Качко проти України" від 08.11.2005 року).
Зазначені висновки суду відповідають вимогам закону, матеріалам справи і не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Крім цього, судова колегія враховує також і те, що констатуючи порушення ст.1 Протоколу №14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод Європейський суд неодноразово підкреслював, що згідно з Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, аргументи відсутності бюджетних асигнувань не можуть бути прийняті до уваги, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на дані обставини як на причину невиконання своїх зобов'язань (Справа "Качко проти України" від 08.11.2005 року), а тому не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 198,200,205,206 КАС України, судова колегія,
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради відхилити.
Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 вересня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального
захисту населення Сєвєродонецької міської ради про стягнення недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена з дня її
проголошення у касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного
суду України.