Справа № 11-195/2007р. Головуючий в 1-й інстанції
Категорія ст. 186 ч.1 суддя Боженко Л.В.
КК України Доповідач Кузьменко В.М.
ЗО січня 2007 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Кузьменко В.М. суддів: Дрибаса Л.І., Ферафонтова В.Ю. за участю прокурора Руденко В.В.
розглянула в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь у розгляді справи і засудженого ОСОБА_1 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2006 року. Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Павлограда Дніпропетровської области, громадянин України, освіта середня, працюючий, на УМТС Лісобаза, раніше не судимий,
засуджений за ст. 186 ч.1 КК України на 1 рік позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком один рік.
На підставі ст. 76 КК України ОСОБА_1 зобов'язаний не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 224 грн.
ОСОБА_1 засуджено за те, що 21 травня 2005 року близько 11 год. 30 хв. на пішохідній стежці, яка проходить між вулицями Залізничній і Садовниченка в м. Павлограді, рядом з залізобетонним забором підприємства «Заготзерно», користуючись тим, що потерпша ОСОБА_2 відійшла в бік і залишила свою сумку без догляду, проїжджаючи по стежці на велосипеді «Україна», відкрито викрав сумку потерпілої і з місця події зник, заподіявши останній матеріальну шкоду загальною вартістю 224 грн.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок щодо нього і справу закрити, посилаючись на те, що злочину він не вчиняв, про що свідчить відсутність будь-яких доказів у справі, а потерпіла ОСОБА_2, вказуючи на нього, як на особу, яка викрала її сумку, помиляється.
В апеляції прокурор, який приймав участь у розгляді справи, просить скасувати вирок і справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що суд при постановлені вироку нічим не мотивував призначення ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі, тоді як санкція ст. 186 ч.1 КК України передбачає інші види покарання. Окрім того, суд у вироку дав оцінку показанням свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, але суть цих показань не виклав у вироку.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, міркування прокурора, який не підтримав апеляцію прокурора і заперечував проти апеляції засудженого, вважав за необхідне вирок залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляцій, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляція прокурора, який приймав участь у розгляді справи не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як убачається із матеріалів справи, обвинувачення ОСОБА_1 у відкритому викраденні майна потерпілої ОСОБА_2 грунтується лише на показаннях самої потерпілої, яка вказала на засудженого, як на особу, яка проїжджаючи по стежці на велосипеді «Україна» і викрала її сумку.
Після викрадення сумки потерпіла звернулася до працівників міліції, яких побачила біля магазина на території вокзалу, написала заяву, в які вказала, що 21.05.05 р. в 11 год. 30 хв. сумку в неї викрав хлопець на велосипеді, якого вона може впізнати за одягом и особисто, а потім написала пояснення, де повторила дані, вказані в заяві. Це всі дані, які вказала потерпіла щодо особи, яка вчинила злочин до затримання (а.с. 3,9). Разом з працівниками міліції вона пішла в сторону підприємства «Заготзерно», де побачили, що назустріч їм їде засуджений на велосипеді і вона на нього вказала, як на особу, яка викрала її сумку. ОСОБА_1 заперечував цей факт, як під час затримання, так і протягом декількох досудових і судових слідств, пояснюючи причини своєї появи там. При цьому він наполягав на тому, що, викравши сумку потерпілої, він ніколи б не повернувся на місце злочину. Більш того, побачивши потерпілу і працівників міліції не поїхав би їм назустріч, а намагався би втекти. Будь-яких речових доказів у нього вилучено не було.
Не є прямими доказами показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 , оскільки вони не були свідками вчиненого злочину. Не підтверджується винність ОСОБА_1 і письмовими доказами на які послався суд при постановленні вироку. Більш того, заслуговує увагу і та обставина, що детальний опис ОСОБА_1 і його велосипеда потерпіла дала лише 25.05.05 р. після його затримання (а.с. 10). То за якими прикметами розшукувалася винна особо із справи не вбачається. Що стосується показань потерпілої, то в даному випадку не виключається помилка.
Відповідно до ч. З ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Матеріали справи свідчать про те, що всі можливості для одержання додаткових доказів, які б підтвердили винність ОСОБА_1, вичерпані, а тому судова колегія вважає за необхідне вирок суду скасувати а справу закрити на підставі ст. 6 п. 2 КГОС України.
З вказаних підстав не підлягає задоволенню апеляція прокурора.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
Апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи, залишити без задоволення, апеляцію засудженого ОСОБА_1 задовольнити, а вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2006 року щодо нього скасувати і справу закрити на підставі ст. 6 п. 2 КПК України за відсутністю складу злочину.
Судді апеляційного суду підписи