Копія
Головуючий по справі: САХНО Р.І. Доповідач : НОВОВ CO.
УХВАЛА № 11а-78-2007
Іменем України
ЗО січня 2007 року м. Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі: головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМІНА А.С., суддів: полковника юстиції НОВОВА CO. і підполковника юстиції ПАЛЕНИКА І.Г., при секретарі ЛОПУШНЯК І.П., за участю начальника слідчої частини військової прокуратури Київського гарнізону капітана юстиції КОЗАКА А.Т., скаржника ОСОБА_1. та його представника - адвоката ОСОБА_2., розглянувши в судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою скаржника на постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 7 грудня 2006 року, винесену за скаргою ОСОБА_1 на постанову помічника військового прокурора Київського гарнізону від 24 листопада 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи,
встановив:
У грудні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду зі скаргою на постанову помічника військового прокурора Київського гарнізону від 24 листопада 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ІНФОРМАЦІЯ_1ОСОБА_3. на підставі ст. 6, п. 2 КПК України - за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України.
07 грудня 2006 року, розглянувши вказану скаргу, військовий місцевий суд Київського гарнізону виніс постанову, якою залишив її без задоволення.
Не погоджуючись з постановою суду від 07 грудня 2006 року, ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить зазначену постанову суду скасувати, а матеріали направити військовому прокурору Київського гарнізону для організації додаткової перевірки.
2
В обґрунтування цього апелянт посилається на те, що постанова суду від 07 грудня 2006 року є незаконною і підлягає скасуванню з наступних підстав.
Так, як зазначається в апеляції, з посиланням на пояснення опитаних під час перевірки осіб, ніякого грубого порушення вимог Статуту внутрішньої служби ЗС України, з його, ОСОБА_1, боку не було, а твердження про те, що його поведінка була протиправною є надуманим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
На думку апелянта, прокуратура і суд дійшли безпідставного висновку, посилаючись на статті 1-6 Дисциплінарного статуту ЗС України, про те, що чисельні тілесні ушкодження, спричинені йому ОСОБА_3, були нанесені правомірно, і що, у відповідності до цих статей, останній нібито припиняв нестатутні з його, ОСОБА_1, боку дії, оскільки згідно з вимогами вказаного вище статуту, в разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх обов'язків, порушення ним військової дисципліни або громадського порядку, командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. Застосування командиром до свого підлеглого фізичної сили ні в якому разі не допускається і Дисциплінарним статутом таке право не передбачене.
Безпідставним і зробленим з перевищенням своїх повноважень апелянт також вважає і висновок суду про те, що дії підполковника ОСОБА_3. не містять ознак злочину, передбаченого ч.2 ст. 424 КК України, зокрема перевищення влади чи службових повноважень, оскільки легкі тілесні ушкодження не утворюють такої кваліфікуючої ознаки вказаного злочину, як істотна шкода.
Заслухавши доповідача, виступи скаржника і його представника на підтримку апеляційної скарги та прокурора, який вважав необхідним постанову суду залишити без змін, а подану апеляцію -без задоволення, а також розглянувши представлені матеріали і обговоривши доводи апеляційної скарги, військовий апеляційний суд дійшов висновку, що постанова суду повинна бути скасована, виходячи з наступного.
По-перше, розглянувши скаргу ОСОБА_1 і прийнявши рішення про залишення її без задоволення, суд не в повній мірі дотримався порядку, передбаченого ст. 236-2 КПК України, відповідно до якого суддя приймає відповідне рішення в залежності від того, чи були при відмові у порушенні справи виконані вимоги ст. 99 цього ж Кодексу.
Зокрема, матеріали перевірки, на підставі яких було прийнято рішення про відмову в порушенні справи, як і сама постанова помічника військового прокурора Київського гарнізону від 24.11.2006 року, не давали суду достатніх підстав для висновку, що таке рішення ґрунтується на вимогах кримінально-процесуального закону, в тому числі ст. 99 КПК України, а тому суддя не мав правових підстав для визнання цього рішення законним і обґрунтованим.
По-друге, висновки суду, якими він мотивував своє рішення, суперечать вимогам закону та фактичним обставинам, які були встановлені в ході перевірки, проведеної військовою прокуратурою Київського гарнізону.
Так, з матеріалів перевірки та постанови про відмову в порушенні справи вбачається, що конфлікт, який мав місце після 22 години 30.09.2006 року, між ОСОБА_1. та його ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3., в службовому кабінеті останнього, виник на ґрунті їх службових взаємовідносин під час, коли вони обидва знаходились на службі.
В результаті застосування насильства з боку ОСОБА_3 до свого підлеглого ОСОБА_1, останньому були спричинені тілесні ушкодження, у вигляді закритої черепно-мозкової травми у формі струсу головного мозку та численних синців і саден на різних частинах тіла, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
За таких обставин, незважаючи на причини та мотиви, з якими було пов'язане застосування насильства щодо підлеглого, а ні органи досудового слідства, а ні суд, не мали жодних підстав для висновку про відсутність в матеріалах перевірки достатніх даних, які б вказували на наявність ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст.424 КК України.
Що ж стосується посилань в постанові про відмову в порушенні справи та оскаржуваній постанові суду на те, що, застосовуючи фізичну силу до ОСОБА_1, ОСОБА_3 припиняв протиправні дії підлеглого, діючи у відповідності до вимог ст.ст. 1-6 Дисциплінарного статуту ЗС України, в межах наданих йому службових повноважень, то вони є безпідставними, оскільки жодна з вказаних статей не надає права будь-якому начальнику застосовувати фізичне насильство до підлеглого, в тому числі з метою припинення його протиправних дій.
Як прямо передбачено ч. З ст. 6 Дисциплінарного статуту ЗС України, командир зобов'язаний вжити всіх передбачених законами та військовими статутами заходів примусу для відновлення порядку лише у разі непокори чи опору підлеглого.
Діюче законодавство України, зокрема ст. 9 Закону України «Про військову службу правопорядку у ЗС України", передбачає, що фізична сила чи вплив можуть застосовуватися тільки після попередження про намір їх використання. Без попередження фізичний вплив може застосовуватися лише в разі виникнення безпосередньої загрози життю або здоров'ю військовослужбовців чи інших осіб.
Більш того, вказана вище норма передбачає, що у разі неможливості уникнути застосування фізичної сили, вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених завдань і функцій.
Як видно з матеріалів перевірки, в них відсутні дані про те, що 30.09.2006 року, знаходячись в кабінеті свого начальника, ОСОБА_1
4 чинив опір або непокору, як і дані про те, що його дії загрожували життю або здоров'ю ОСОБА_3 чи інших військовослужбовців, а тому застосування останнім насильства щодо свого підлеглого, за відсутності на те законних підстав, не могло бути визнано правомірним.
Таким чином, постанова суду від 07 грудня 2006 року за скаргою ОСОБА_1. на постанову про відмову в порушенні справи підлягає скасуванню через її невідповідність вимогам кримінально-процесуального закону та обставинам, які були виявлені під час перевірки, проведеної військовою прокуратурою.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366 і 377 КПК України, військовий апеляційний суд Центрального регіону,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1. задовольнити повністю.
Постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 07 грудня 2006 року про залишення без задоволення скарги ОСОБА_1 на постанову помічника військового прокурора Київського гарнізону від 24 листопада 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи, разом з вказаною постановою скасувати, а матеріали перевірки направити військовому прокурору Київського гарнізону для прийняття рішення у відповідності до вимог закону.