Копія
Головуючий по справі: ДЯЧУК СІ. Доповідач : НОВОВ CO.
УХВАЛА № 11а-10-2007
Іменем України
20 лютого 2007 року м. Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі: головуючого - генерал-ІНФОРМАЦІЯ_1 юстиції КУЗЬМІНА А.С, суддів: полковника юстиції НОВОВА CO. і підполковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М., при секретарі ЛОПУШНЯК I.IL, за участю старшого прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції КУРАКІНА О.О., засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_2, розглянувши в судовому засіданні кримінальну справу за апеляційною скаргою захисника на вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 5 грудня 2006 року,
встановив:
Згідно з вироком військового місцевого суду Київського гарнізону від 5 грудня 2006 року колишнього начальника зберігання -заступника командира військової частини А 2574
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2
народження, уродженця м. Ніжин Чернігівської
області, українця, громадянина України, не судимого,
одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх
дітей, на військовій службі з 1991 року, проживаючого за
адресою: м. Ніжин Чернігівської обл., АДРЕСА_1,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 425 КК
України, на підставі якої йому призначене покарання у вигляді штрафу
в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто на
суму 510 грн.
Одночасно суд звільнив ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі п. «б" ст. 1 Закону України «Про амністію" від 2 червня 2005 року.
2
Цим же вироком суд частково задовольнив позов військового прокурора Чернігівського гарнізону, стягнувши з ОСОБА_1. на користь військової частини А 2574 три тисячі грн. в рахунок відшкодування заподіяної* злочином матеріальної шкоди, а в іншій частині на суму 37205 грн. 62 коп. - відмовив, у зв'язку з його необґрунтованістю.
ОСОБА_1 визнано винним у недбалому ставленні до військової служби, що заподіяло істотну шкоду за таких, зазначених у вироку, обставин.
У другій половині літа 2004 року, ОСОБА_1, будучи
військовою службовою особою, на підставі вказівки за телефоном
особи, яка назвалася старшим начальником, в порушення вимог ст. ст.
11, 58, 59 Статуту внутрішньої служби ЗС України, пунктів 3.1.1 та
3.1.9 Положення про військове (корабельне) господарство...,
затвердженого наказом МО України № 300 від 16.07.97 p., вимог
посадової інструкції, ст. 53 ч. II Керівництва з обліку озброєння,
техніки, майна ..., введеного в дію наказом МО № 260 від 1979 року та
вимог інших нормативних актів, організував видачу військового майна
частини, а саме: засобів інженерного озброєння - двох
електроагрегатів АСДА-2-50-Т/400-РУ4 №№НОМЕР_1,НОМЕР_2 та двох
електроагрегатів АСДА-200-Т/400-ЗР №№ НОМЕР_3,
НОМЕР_4, не передбачаючи при цьому можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, оскільки недбало ставлячись до військової служби, не доповів командиру військової частини для прийняття рішення про отримане усне розпорядження, не встановив достовірність такого розпорядження зворотною перевіркою, як і не забезпечив під час видачі майна, у відсутності матеріально-відповідальної особи, належного контролю за документальним оформленням даної операції, давши дозвіл на її проведення на підставі внутрішньої накладної частини, у належному оформленні якої не переконався, та яка у подальшому ще й була втрачена, тобто, керуючи діями підлеглих, не вжив всіх можливих і необхідних заходів для належного документування передачі матеріальних цінностей, розраховуючи на обізнаність з цього приводу командира військової частини та на підтвердження даної операції нарядом довольчого органу у подальшому.
Внаслідок вказаних дій ОСОБА_1 чотири наведених вище електроагрегати, загальною вартістю 16131 грн. 15 коп. було втрачено.
Не погоджуючись з вироком військового місцевого суду Київського гарнізону від 5 грудня 2005 року, захисник засудженого -адвокат ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить вказаний вирок скасувати, а кримінальну справу відносно ОСОБА_1. закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутності в його діях складу злочину.
В обґрунтування цього апелянт посилається на те, що вирок суду є незаконним з підстав порушення норм процесуального і матеріального права.
Так, на думку апелянта, висновки суду щодо винності ОСОБА_1 у недбалому ставленні до військової служби, внаслідок чого було втрачене військове майно - засоби інженерного озброєння, побудовані на припущеннях, оскільки свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не давали показів про можливість вивезення військового майна за підробленими документами.
Дослідженими в судовому засіданні доказами достовірно встановлено, що видача електроагрегатів проводилась в присутності матеріально-відповідальної особи, а вивіз майна без документів з території частини неможливий.
На підставі цих доказів апелянт вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, що передбачає недбале ставлення військової службової особи до військової служби, що заподіяло істотну шкоду.
Апелянт також звертає увагу на те, що при наявності суперечливих доказів того, що був документ військової частини на вивезення агрегатів і що сам ОСОБА_1, при відсутності з його боку порушень службових обов'язків, практично не міг вивезти військове майно, останній не міг бути визнаний винним і засуджений за недбале ставлення до служби.
Заслухавши доповідача, виступ засудженого і його захисника на підтримку апеляції та прокурора, який вважав необхідним вирок відносно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляцію захисника - без задоволення, а також розглянувши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, військовий апеляційний суд дійшов висновку, що апеляція підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Так, висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 у недбалому ставленні до військової служби, що заподіяло істотну шкоду, відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на сукупності досліджених у судовому засіданні доказів, яким дана належна юридична оцінка і які з достатньою повнотою викладені у вироку.
У зв'язку з цим, твердження в апеляції про те, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у злочині, за який його було засуджено, будується на припущеннях, а також на те, що при винесенні вироку судом були порушені норми процесуального і матеріального права, є безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах і не відповідають тим обставинам справи, які встановлені судом.
Зокрема, незважаючи на заперечення своєї вини, в тому числі у недбалому ставленні до служби, з боку ОСОБА_1, останній
4 підтвердив не тільки той факт, що дав дозвіл своєму підлеглому ОСОБА_3. на завантаження агрегатів для їх подальшого вивезення за межі військової частини, а й особисто був присутній при цьому та перевіряв накладні, на підставі яких здійснювалась видача майна, хоча вказівки на це йому ніхто не давав.
Крім ОСОБА_1, вказані обставини підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3. та інші.
Більш того, як безспірно встановлено по справі, ОСОБА_1, будучи за своєю посадою безпосередньо відповідальним за зберігання військового майна, яке знаходилось на технічній території військової частини, в тому числі вказаних у вироку агрегатів, своїх обов'язків, які передбачені військовими статутами та іншими нормативними актами до кінця не виконав, у правильності оформлення необхідних документів при здійсненні вказаної операції не переконався.
Ці та інші дії ОСОБА_1, а точніше його бездіяльність, давали суду достатньо підстав для висновку, що саме через нечітке, формальне та неповне виконання останнім своїх службових обов'язків, стала можливою втрата військового майна, що з врахуванням його вартості, спричинило істотну шкоду, і що ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 425 КК України.
Що ж стосується доводів наведених в апеляції, в тому числі щодо неможливості вивезення будь-якого майна з технічної території без дозволу командира військової частини, то в даному конкретному випадку, враховуючи висновки суду, наведені у вироку, вони не можуть служити підтвердженням відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 425 КК України.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його було засуджено і правильно перекваліфікував скоєне ним на ч.І ст. 425 КК України.
При призначенні ОСОБА_1 міри покарання, судом були враховані вимоги Загальної частини КК України, що визначають загальні засади призначення покарання, в тому числі ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його особа та обставини, що пом'якшують покарання.
При цьому, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1, будучи особою, яка підпадає під дію ст. 1 Закону України «Про амністію" від 31 травня 2005 року, а також те, що останній заперечував проти застосування до нього амністії, суд першої інстанції, довівши справу до кінця, обґрунтовано виніс обвинувальний вирок і звільнив засудженого від призначеного йому покарання на підставі цього Закону.
За таких обставин, військовий апеляційний суд регіону не вбачає законних підстав для скасування або зміни вироку суду, а також для
5 закриття справи у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, оскільки вказаний вирок є законним і обґрунтованим.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366 і 377 КПК України, військовий апеляційний суд Центрального регіону,
ухвалив:
Вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 05 грудня 2006 року відносно ОСОБА_1
залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника засудженого -адвоката ОСОБА_2. - без задоволення.