вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
26.10.09 Справа №2а-7753/09/12/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., при секретарі судового засідання Тарасовій О.М., за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, НОМЕР_1;
від відповідача - Гудима О.Л., довіреність № 7/2222/дз від 26.08.2009;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
,
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства Внутрішніх Справ України в АРК
про спонукання до виконання певних дій,
Суть спору: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Євпаторійського міського суду АР Крим з позовом до Головного управління Міністерства Внутрішніх Справ України в АР Крим (далі - відповідач) про зміну формулювання наказу про звільнення з органів внутрішніх справ, вказавши підстави для звільнення - через хворобу.
Ухвалою Євпаторійського міського суду АР Крим від 02.06.09р. за правилами предметної підсудності справу передано до Окружного адміністративного суду АР Крим.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.07.09р. відкрито провадження по адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні, яке відбулося 26.10.09р. позивач надав клопотання про зміну позовних вимог, просить визнати його право на звільнення з органів внутрішніх справ за ст. 64 п. «В» по обмеженому стану здоров'я, зобов'язати Головне управління МВС в АР Крим змінити формулювання наказу про звільнення позивача з органів внутрішніх справ за ст. 64 п. «В» по обмеженому стану здоров'я.
Позов мотивовано тим, що позивач звернувся до відповідача з заявою про зміну пункту наказу про звільнення на п. 64 «Б» (через хворобу), проте йому було відмовлено на підставі того, що на момент звільнення його не було визнано хворим. Позивач зазначає, що 08.09.1982р. отримав знівечення при виконанні службових обов'язків, наслідком чого позивач захворів на «хронічний посттравматичний остеомієліт лівої голені», на підтвердження чого позивач посилається на медичні довідки та висновки експертів. Також позивач зазначає, що громадянин ОСОБА_3 звернувся до відповідача з аналогічною заявою, за такими же підставами та його заяву було задоволено. Вважає відмову позивача необґрунтованою.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вважає відмову у задоволені заяви позивача обґрунтованою, у зв'язку з тим, що на час звільнення з органів внутрішніх справ позивача не було визнано хворим, а отже немає правових підстав для зміни пункту наказу про звільнення на п. 64 «в» (по обмеженому стану здоров'я).
Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд, -
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Згідно зі ст.7 України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року565-XII міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Відповідно до ст.20 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 2006 року № 1383 Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, захисту об'єктів права власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, безпеки дорожнього руху, громадянства, імміграційної та паспортної роботи, протидії незаконній міграції.
Відповідно до п.2 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 2006 року № 1383 МВС у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до п.1 Положення про Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, затверджене Наказом МВС України 02.02.2004 року № 94 Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (далі - ГУМВС) є територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України, який утворюється МВС України і йому підпорядковується. ГУМВС здійснює функції і повноваження у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організовує і координує діяльність підпорядкованих органів і підрозділів внутрішніх справ на транспорті по боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку, забезпеченню громадської безпеки і безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п.2 Положення про Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, затверджене Наказом МВС України 02.02.2004 року № 94 ГУМВС у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про міліцію», іншими законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами МВС України, Конституцією Автономної Республіки Крим, актами Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань забезпечення правопорядку, прийнятими у межах їх повноважень, і цим Положенням.
Отже, судом встановлено, що органи Міністерства внутрішніх справ України є державними органами виконавчої влади, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим є територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України, який утворюється МВС України і йому підпорядковується.
До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом статті 1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року3723-XII державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.
Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та і функцій держави, оплачується з державних коштів.
Відповідно до п.2 Положення про Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, затверджене Наказом МВС України 02.02.2004 року № 94 Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про міліцію», іншими законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами МВС України, Конституцією Автономної Республіки Крим, актами Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань забезпечення правопорядку, прийнятими у межах їх повноважень, і цим Положенням, його діяльність полягає у виконанні завдань та функцій держави, служба в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим відноситься до публічної служби.
Відповідно до наказу УВС Кримського облвиконкому від 10.03.1992р. (по особовому складу)(далі - наказ), капітана міліції ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил за ст. 64 п. «Є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 ( в редакції, що діяла на час винесення наказу).(а.с. 45).
Рішенням Роздольненського районного суду від 26.04.1993р. за позовом ОСОБА_1 відмовлено в позові про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул (а.с. 48).
Порядок звільнення зі служби в органах внутрішніх справ врегулювано Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення №114). Згідно з п. 64 розділу VII вказаного положення ( в редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби), підставами для звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):
а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років;
б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;
в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад;
г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;
д) через службову невідповідність;
є) за порушення дисципліни;
ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації).
Відповідно до п. 70 зазначеного положення звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадилось до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно - начальниками управлінь внутрішніх справ Кримської АРСР, областей, м. Києва і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ УРСР.
Позивача було звільнено в запас Збройних сил України на підставі п «Е» п. 64 Положення, тобто за порушення дисципліни.
Позивач скористувався правом на оскарження наказу Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Кримської обласної ради народних депутатів від 10.03.1992 р. № 36л/с.
Судом встановлено, що при оскаржені позивач вважав, що наказ виданого з порушенням діючого порядку, безпідставно, та вимагав поновлення на роботі.
З матеріалів справи, зокрема з листування позивача з Верховним судом України та Верховним судом АР Крим, вбачається, що позивач у 1999 році здійснював дії щодо оскарження рішення Роздольненського районного суду від 26.04.1993р., проте цивільна справа № 2 -72/1993р. була знищена за закінченням строку зберігання. Листом від 11.01.2000 року Верховний суд АР Крим повідомив позивача про те, що він має право на звернення до суду із заявою про поновлення провадження в порядку, передбаченому додаток № 3 до ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення позивача до Верховного суду АР Крим. Провадження щодо перегляду рішення Роздольненського районного суду поновлено не було.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що на час звернення позивача до суду з позовом про зміну формулювання звільнення позивач скористувався правом на оскарження наказу від 10.03.1992 р. № 36л/с про його звільнення, вказаний наказ скасовано не було, рішення Роздольненського районного суду від 26.04.1993р щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 в поновлені на роботі на час даного судового розгляду скасовано або змінено не було. Крім того, при винесені зазначеного рішення було зроблено висновок про відповідність підстав для видання наказу про звільнення вимогам Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року N 1368-XII (що діяв на час звільнення позивача), а саме: систематичне порушення дисциплінарного статуту.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставин, встановлені судовим рішенням в адміністративній та цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо встановлено ті обставини.
Вирішуючи питання щодо протиправних (на думку позивача) дій відповідача щодо відмови, викладеної в листі від 08.01.2009 року вих. № 2/Т-40, у зміни підстав для звільнення з органів внутрішніх справ на звільнення через хворобу, та наявності підстав для внесення змін до наказу про звільнення ОСОБА_1 від 10.03.1992 р. № 36л/с в частині підстав для звільнення - п. «в» ст. 64 Положення № 114 (через обмежений стан здоров'я) судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже “на підставі”означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень”означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Відповідно до підпункту «б» ст. 64 Положення №114 в редакції, що діє на час звернення позивача до відповідача, звільнення з органів внутрішніх справ через хворобу відбувається у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;
Відповідно до «в» ст. 64 цього ж Положення № 114 звільнення з органів внутрішніх справ через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад.
Відповідно до ст. 70 Основ законодавства України про охорону здоров'я, введеного в дію з дня опублікування - 15 грудня 1992 року згідно з Постановою Верховної Ради України від 19 листопада 1992 року N 2802-XII військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань. Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1.52 Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України від 06.02.2001 р. № 85, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2001 р. за N 164/5355, якщо колишній працівник органів внутрішніх справ із числа осіб рядового й начальницького складу порушує питання про визначення його придатності до служби чи перегляд постанови ВЛК, винесеної на час його фактичного звільнення з органів внутрішніх справ, то підрозділ по роботі з особовим складом органу внутрішніх справ за місцем проживання такої особи направляє до відповідної ВЛК, яка знаходиться в місцевості, де він мешкає, його заяву та особову справу. Якщо при цьому встановлено, що є підстави для задоволення прохання, то ВЛК дає експертну оцінку цим документам після стаціонарного обстеження з метою встановлення його придатності до служби на період звільнення. При цьому військово-лікарська комісія виносить постанову про придатність особи до служби в органах внутрішніх справ та причинний зв'язок її захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва) зі службою.
Відповідно до п.1.53. вказаного порядку Постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва) у колишніх осіб рядового й начальницького складу і колишніх військовослужбовців пов'язаного із захистом Батьківщини, проходженням служби в органах внутрішніх справ (проходженням військової служби), виноситься на основі цього Порядку та Положення про військово-лікарську експертизу і медичний огляд у Збройних Силах України, інших нормативно-правових актів МВС щодо цього питання.
Судом встановлено, що відповідно до медичної довідки № 2891 від 17.08.84р. ОВВК Медслужби УВС Кримського Облвиконкому позивачу встановлено діагноз незрізшийся перелом б/бердової кістки лівої голені та зазначено, що хвороба набута позивачем внаслідок проходження служби в органах внутрішніх справ. (а.с. 8).
Відповідно до медичної довідки ВКК Красногвардійської ЦРБ позивачу було встановлено діагноз «хронічний посттравматичний остеомієліт лівої голені» та призначено перехід на легку фізичну працю з 25.01.92р. до 25.01.93р. (а.с. 7).
Згідно з довідкою МСЕК № 017535 від 22.12.03р. позивачу встановлено 3 групу інвалідності(а.с. 5).
Відповідно до довідок (виписні епікризи № 1252 за 2004 рік, № 763 за 2006 рік) лікарні з поліклінікою відділу охорони здоров'я ГУ МВС України в АР Крим позивачу встановлено зокрема діагноз «хронічний посттравматичний остеомієліт лівої голені, остит середньої треті - нижньої б/бердової та м/бердової костей, стон неповної ремісії».(а.с.9,10).
Також, судом встановлено, що позивач знаходився у 2006 році на лікуванні за антологічним діагнозом, що підтверджується довідкою 6 - міської лікарні м. Сімферополя від 22.06.06р.(.а.с11).
Відповідно до пояснень позивача 15 грудня 2008 року він звернувся до відповідача з заявою про зміну пункту наказу про звільнення на п. 64 «Б» (через хворобу) Положення №114). Відповідач листом від 08.01.09р. № 2/1-40 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні зазначеної заяви, мотивуючи відмову відсутністю підстав для внесення зазначених змін до наказу.(а.с.6)
Проте, згідно документів, наданих відповідачем по справі позивачу листом ГУ МВС України в АР Крим від 06.12.2007р. вих. №2/Т-22 вже відмовлялось в змін наказу про звільнення в частині зміни підстав для звільнення.(а.с.59).
Підставою для відмови в задоволенні заяви було те, що на час звільнення з органів внутрішніх справ позивача не було визнано хворим.
Постановою № 16 ВВК УМВС України в АР Крим від 12.07.04р. позивачу встановлено діагноз «перелом кісток лівої голені (08.09.1982р.)», у зв'язку з виконанням службових обов'язків.(а.с. 70)
Постановою № 17 ВВК ГУ МВС України в АР Крим від 04.12.07р. позивачу встановлено діагноз «незрізшийся перелом кісток лівої голені (08.09.1982р.). Посттравматичний хронічний остеомієліт лівого голеностопного суглобу 1 ступені», пов'язано з виконанням службових обов'язків, годен до військової служби.(а.с.73). Вказана постанова прийнята на момент звільнення з органів внутрішніх справ 10.03.1992.
Крім того, суд зазначає, що у зв'язку із тим, що позивач звертався неодноразово з вказаних питань до відповідача, у відповіді ГУ МВС України в АР Крим від 08.01.2009 вих. №2/Т-40 проінформовано позивача про те, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» подальші звернення стосовно цих питань в подальшому розглядатись не будуть.
Суд не погоджується із посиланням позивача на те, що відповідач зобов'язаний був внести відповідні зміни до наказу про його звільнення, з підстав внесення подібних змін відповідачем до наказу про звільнення громадянина ОСОБА_4 , так як при прийнятті рішення стосовно конкретної особи орган владних повноважень повинен враховувати тільки ті обставини, які стосуються конкретної особи.
Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений законами України та обґрунтовано.
Судом також встановлено, що позивач не звертався до ГУ МВС України із будь-якими заявами про зміну підстав для звільнення через обмежений стан здоров'я на підставі п. «в» ст. 64 Положення № 114.
Відповідно ч. 1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ не встановлено строків звернення до суду для оскарження дії органів внутрішніх справ щодо внесення змін до наказів про звільнення.
Згідно ч. 2 вказаної статті для звернення до адміністративного суду за захистом свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав , свобод чи інтересів.
Перша відмова щодо зміни формулювання наказу про звільнення Головним управлінням МВС України в АР Крим надіслана позивачу 06.12.2007 року (а.с. 59).
Суд враховує, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Проте відповідачем таких клопотань не заявлено.
Крім того, судом встановлено, що позивач звернувся вперше до Євпаторійського міського суду 19.02.2009 року тобто з порушенням встановлених КАС України строків.
Відповідач по справі в судовому засіданні 26.10.2009 заявив клопотання в судовому засіданні про те, що позивачем було пропущено строки звернення до суду.
При цьому суд не погоджується з позицією позивача стосовно того, що відповідно до п.3 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, а від так його вимоги щодо внесення відповідних змін до наказу про звільнення також не мають строків позовної давності.
Проте, суд зазначає, що матеріали справи, дослідженні під час судового розгляду, свідчать про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.
В судовому засіданні 26.10.2009 оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 02.11.2009.
Керуючись ст. ст. 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Котарева Г.М.