Справа № 755/8688/17
"18" серпня 2017 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді САВЛУК Т.В.
при секретарі Бурячек О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,
ОСОБА_1, звертаючись до суду, просила розірвати шлюб укладений з ОСОБА_2, мотивуючи тим, що з 14 липня 2012 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу сторони мають малолітню дитину - доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. З травня 2016 року сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, шлюбні відносини не підтримують, позивач вважає, що шлюб носить лише формальний характер, тому подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, примирення між подружжям не можливо, також просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі дві тисячі гривень щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позов підтриму, просить розірвати шлюб, заперечує щодо надання сторонам строку на примирення, та просить стягнути аліменти на утримання малолітньої дитини.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає, заперечує щодо надання сторонам строку на примирення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до положень ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як убачається з матеріалів справи, підтверджується наявними у справі доказами, з 14 липня 2012 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу подружжя має малолітню доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з травня 2016 року сторони спільного господарства не ведуть, мають обопільне бажання розірвати шлюб, при цьому суд враховує позицію відповідача, який в межах розгляду даної справи визнав позов, не заперечує факт припинення сімейно-шлюбних відносин між подружжям, а відповідно до положень ч. 1 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, визнанні сторонами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розлучення є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали не можливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають, разом з тим суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Судом встановлено, що ОСОБА_3, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, батьками дитини записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 21 жовтня 2014 року, (актовий запис №3269) (а.с. 10).
Згідно положень ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Виходячи з положень ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Таким чином, судовий (спірний) спосіб виконання обов'язку утримувати дитину, тобто стягнення аліментів на підставі рішення суду, є можливим у разі відсутності домовленості ( договору) між батьками про сплату аліментів.
Виходячи з положень статей 181, 182 Сімейного кодексу України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
До підстав визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз'яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за №3 «Про застування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Відповідно до положень частини четвертої статті 174 Цивільного процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
З огляду на викладене, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, враховуючи положення ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" де встановлено з 01 травня 2017 року прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років - 1426,00 грн., а дітей віком від 6 до 18 років - 1777,00 грн, на одну особу в розрахунку на місяць, який визначає вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму дитини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, та вимог ст. 181 Сімейного кодексу України, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини підлягає задоволенню, ухвалюючи рішення суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі двох тисяч гривень щомісячно, починаючи з 08 червня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття.
В порядку п.1 ч.1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі двох тисяч гривень, у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ст.ст.81, 88 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн. 00 коп. за подання позову про розірвання шлюбу, та стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн. 00 коп., оскільки позивач звільнена від сплати судових витрат за подання позову про стягнення аліментів.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 24, 55, 56, 75, 84, 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, ст.ст. 1,4, 10, 58, 60, 81, 88, 174, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 14 липня 2012 року (актовий запис №766) - розірвати.
Після розірвання шлюбу прізвище дружини залишити «ОСОБА_1», прізвище чоловіка залишити «ОСОБА_2».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 2000,00 грн. щомісячно, починаючи з 08 червня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі двох тисяч гривень щомісячно, у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпровський районний суд міста Києва, яка подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.