Справа № 755/3248/17
"18" серпня 2017 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді САВЛУК Т.В.
при секретарі Бурячек О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
ОСОБА_1, звертаючись до суду, просила розірвати шлюб укладений з ОСОБА_2, мотивуючи тим, що з 29 серпня 2002 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу сторони мають повнолітню дитину - доньку ОСОБА_3, з березня 2013 року проживають окремо, спільного господарства не ведуть, шлюбні відносини не підтримують, позивач вважає, що шлюб носить лише формальний характер, тому подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, примирення між подружжям не можливо.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, пояснила, що 29 серпня 2002 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають повнолітню доньку. З травня 2013 року сімейно-шлюбні відносини між сторонами припинені, сторони не ведуть спільного господарства, мають окремі бюджети, тому позивач наполягає на розірванні шлюбу та категорично заперечує щодо надання судом строку для примирення.
Представник позивача - адвокат Павлюк М.В. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про надання строку на примирення, оскільки сімейно-шлюбні стосунки між сторонами припинено, позивач наполягає на розірванні шлюбу, заперечує щодо надання судом строку на примирення.
Представники позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, наголосили, що за час наданий судом подружжю для примирення відносини між ними не змінились, позивач наполягає на розірванні шлюбу, просить розірвати шлюб.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив надати строк для примирення не менше ніж шість місяців, мотивуючи тим, що звернення позивача з позовом про розірвання шлюбу є передчасним, оскільки наведені позивачем підстави для розірвання шлюбу не відповідають дійсності, відповідач не заперечує той факт, що з травня 2013 року за станом здоров'я вимушений проживати за межами міста Києва, однак ці обставини не можуть бути доказом фактичного припинення шлюбних відносин між подружжям.
Заслухавши пояснення позивача, представників позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до положень ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ст. 111 Сімейного кодексу України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2017 року сторонам надано строк для примирення тривалістю три місяці. (а.с.27-28)
Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як убачається з матеріалів справи, підтверджується наявними у справі доказами, з 29 серпня 2002 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу подружжя мають повнолітню дитину - доньку ОСОБА_3, подружжя проживає окремо, спільного господарства не ведуть, позивач наполягає на розірванні шлюбу, після спливу строку на примирення, визначеного судом, відповідач процесуальним правом взяти участь у судовому засіданні не скористався, доказів, які мали спростувати наведені позивачем підстави для розірвання шлюбу, суду не надав.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розлучення є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали не можливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають, разом з тим суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Відповідно до положень ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн. 00 коп., які сплачено позивачем при зверненні з цим позовом до суду.
Відповідно до положень ст. 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватись цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 24, 55, 56, 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, ст.ст. 1,4, 10, 58, 60, 81, 88, 174, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану реєстраційної служби Дніпровського управління юстиції в м. Києві 29 серпня 2002 року (актовий запис №1176) - розірвати.
Після розірвання шлюбу прізвище дружини залишити «ОСОБА_1», прізвище чоловіка залишити «ОСОБА_2».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн. 00 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга ,яка подається до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва, протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.