10.11.09р. Справа № 18/223-09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія",
м. Дніпропетровськ
до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м. Київ в особі
Відділення "Київської регіональної дирекції" ВАТ ВТБ Банк, м. Київ
про визнання пункту договору недійсним
Суддя Петрова В.І.
Представники:
від позивача: не з"явився
від відповідача: Шевченко Є.В. дов. №460/11.5.2 від 20.10.09 року
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до ВАТ ВТБ Банк в особі Відділення "Київської регіональної дирекції" ВАТ ВТБ Банк, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить визнати недійсною статтю 1 договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/385к від 20.09.2006 року, укладеного між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до чинного законодавства України єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. До того ж, позивач вважає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом, а саме - на підставі ліцензії. Свою позицію позивач обґрунтовує Законами України «Про Національний банк України», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про банки та банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю», Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу».
Відповідач позов не визнає, зазначає, що укладений договір не суперечить вимогам ст. 203 ЦК України.
Представник позивача в судове засідання не з"явився двічі, до суду звертався з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв"язку з терміновим відрядженням.
Суд клопотання позивача від 10.11.2009 року не задовільнив, оскільки вважає, що юридична особа має право призначити в судове засідання іншого представника, якщо адвокат ОСОБА_1. є зайнятою особою.
За викладених обставин, суд вважає, що дана справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, господарський суд, -
20 вересня 2006 року між Закритим акціонерним товариством "Внєшторгбанк "Україна)" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" (позичальник) було укладено договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/385к, за умовами якого кредитор зобов"язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування в межах максимального ліміту заборгованості 11 000 000,00 доларів США окремими частинами (траншами), на умовах визначених договором, зі зменшенням максимального ліміту заборгованості, згідно графіку, зазначеного в п. 1.1.1 договору, та кінцевим терміном повернення заборгованості 29 липня 2011 року, для рефінансування заборгованості в АКБ "Мрія".
У зв"язку із реорганізацією ЗАТ "Внєшторгбанк "Україна" шляхом приєднання до ВАТ ВТБ Банк, всі права та обов"язки за вказаним договором перейшли до ВАТ ВТБ Банк.
Статтею 1 кредитного договору сторони передбачили зобов"язання кредитора надати позичальнику кредит в сумі 11 000 000, 00 дол. США; порядок видачі цього кредиту; кінцевий термін його погашення; розмір процентів за користування кредитом; цільове використання кредиту та ступінь забезпечення кредиту.
За пунктом 2.1 договору видача траншів кредиту проводиться шляхом виконання заяв про надання траншу (додаток 1 до договору) з позичкового рахунку № 20638013000271 в ЗАТ "Внєшторгбанк (Україна) МФО 380195.
Моментом (днем) надання таншу кредиту вважається дата першого списання коштів з позичкового рахунку позичальника в сумі відповідного траншу кредиту (п.2.2 договору).
Моментом (днем) повернення траншу кредиту вважається день зарахування на позичковий рахунок кредитора суми траншу кредиту (п. 2.3. договору).
За користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти в розмірі 14 % відсотків річних.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив видачу кредиту у відповідності з чинним законодавством.
Позивач просить визнати недійсною статтю 1 кредитного договору.
Свої доводи позивач обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 99 Конституції України та ст. 192 ЦК України грошовою одиницею України є гривня. Позивач вважає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом, а саме - на підставі ліцензії. Свою позицію позивач обґрунтовує Законами України «Про Національний банк України», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про банки та банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю», Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу».
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до положень ст.ст. 47, 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю»передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Окрім цього, згідно зі ст.627 ЦК України та відповідно до ст.ст. 3, 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
На підтвердження своїх доводів, позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили, що зміст правочину суперечить цивільному кодексу або іншим актам цивільного законодавства.
За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову щодо визнання статті 1 договору недійсною на підставі ст. 203 ЦК України.
Витрати по сплаті державного мита та по сплаті послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача.
Враховуючи вище викладене, керуючись ст.ст. 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, -
Позивачу в позові відмовити.
Суддя В.І. Петрова
Рішення підписано 20.11.2009 року