02 серпня 2017 року Справа № 916/583/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),
суддівКоробенка Г.П.,
Алєєвої І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуПриватного підприємства "Берег"
на ухвалуОдеського апеляційного господарського суду
від05.04.2017
у справі№916/583/16
Господарського судуОдеської області
за позовомКонцерну "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс"
доПриватного підприємства "Берег"
простягнення суми
за участю
- позивача:Гуща В.О. (довіреність від 11.05.2017),
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.05.2016 позов Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (далі - позивач) задоволено, стягнуто з Приватного підприємства "Берег" (далі - відповідач) на користь позивача 103 702,83 грн. сплаченого земельного податку, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою разом із заявою про відновлення пропущеного строку на оскарження наведеного рішення.
Оскарженою ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Головей В.М., судді Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.) відмовлено відповідачу у відновленні строку на подання апеляційної скарги на вказане рішення суду, апеляційну скаргу та додані до неї документи повернуто без розгляду.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказану вище ухвалу апеляційного суду та передати справу до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення ним норм процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначає, що Одеським апеляційним господарським судом було вірно застосовано норми процесуального права, винесено законну ухвалу і підстави для її скасування відсутні.
Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не використав наданого законом процесуального права на участь свого представника у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Апеляційний суд свою ухвалу про відмову у відновленні строку на подання апеляційної скарги та її повернення мотивував тим, що відповідач пропустив строк на оскарження судового рішення не з поважних причин, а можливість своєчасного подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду мала суб'єктивний характер.
Оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1-ї статті 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу, згідно якої рішення господарського суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції було прийнято 11.05.2016, повний його текст складено та рішення було підписано 16.05.2016.
Отже десятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду у даній справі має обраховуватися із 16.05.2016.
Як встановлено апеляційним судом, апеляційну скаргу відповідно до штампу канцелярії місцевого господарського суду, відповідач подав 29.03.2017, тобто більше ніж через десять місяців з початку перебігу строку на апеляційне оскарження, а відтак з пропуском строку для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.
При цьому відповідачем була подана заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги, у якій поважність причин пропуску строку він обґрунтовував тим, що про існування судового рішення він довідався 21.03.2017 коли ознайомився з матеріалами справи № 916/540/17.
Із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи вбачається, що на адресу, яка відображена у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.132-134), що відповідає адресі відповідача, яка зазначена у позові, згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень (а.с. 80, 93) відповідачу судом першої інстанції надсилалися ухвала про порушення провадження у справі від 15.03.2016 (а.с. 78), ухвала про відкладення розгляду справи від 06.04.2016 (а.с.91), а 17.05.2016 копія рішення місцевого господарського суду від 11.05.2016 (а.с.147-148).
Однак вказані процесуальні документи поверталися до суду установами поштового зв'язку через сплив терміну їх зберігання.
У зв'язку із не однаковим застосуванням судами положень Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення однакового застосування норм права та відповідно до положень пункту 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пленум Вищого господарського суду України у частині першій пункту 3.9.1 своєї постанови від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснив, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 87 цього кодексу повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Отже, відповідач був належним чином повідомлений судом про день, час та місце розгляду справи, йому була забезпечена можливість приймати участь у розгляді справи судом першої інстанції, та відповідач був належним чином повідомлений про прийняте по суті спору судове рішення, а відтак відповідачу забезпечена можливість і для його своєчасного оскарження.
При цьому, як вбачається із рішення Європейського Суду з прав людини від 05.05.2011 у справі "Редакція газети "Правоє дєло" та Штекель проти України" загальний підхід національних судів у відповідних справах може бути застосований судами.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права, а загальний підхід судів про повідомлення учасників судового процесу, які не були присутні у судовому засіданні, вказаний вище, суд касаційної інстанції застосовує у даній справі.
Згідно з пунктом 4-м частини 1-ї статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.
Відповідно до частини 1-ї статті 53 цього кодексу за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Згідно цієї норми суд касаційної інстанції у кожному конкретному випадку повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.
Таким чином причини пропуску строку мають бути об'єктивно непереборними, тобто такими, що не залежали від волі особи.
Відомості про те, що підприємство припиняло, чи призупиняло свою діяльність, відсутні.
При цьому слід зазначити, що як роз'яснив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 зі справи "Пономарьов проти України", вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі.
Отже можливість поновлення пропущеного строку не є необмеженою, а із матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи та про прийняте по суті спору судове рішення.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
За вказаних обставин не вбачається, що суд апеляційної інстанції припустився порушень приписів процесуального законодавства, а доводи викладені у касаційній скарзі, не дають правових підстав вважати, що оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції є незаконною.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Берег" залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 у справі Господарського суду Одеської області №916/583/16, залишити без змін.
Головуючий суддя Г.М. Мачульський
Судді Г.П. Коробенко
І.В. Алєєва