Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-4688/2009 р. Головуючий у 1 інстанції: Смолка І.О.
Суддя-доповідач: Бабак А.М.
24 листопада 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Приймака В.М..
Суддів: Бабак А.М.
Гончара О.С.
При секретарі: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від “22” вересня 2009 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Алінта», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Комунарський відділ Запорізького МУЮ, ОСОБА_5, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Чорненька Олена Михайлівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним,-
У січні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Алінта» (далі ПП «Алінта»), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що за рішенням господарського суду Запорізької області від 26.05.2008 року, з ПП «Алінта» на його користь було стягнуто 64674.27 грн., про що судом було видано наказ від 06.06.2008 року. Комунарським ВДВС Запорізького МУЮ 04.07.2008 року відкрито виконавче провадження та відповідна постанова доведена до відому боржника ПП «Алінта» з пропозицією добровільного виконання рішення суду до 10.07.2008 року.
Будучи усвідомленим про викладені обставини, з метою ухилення від сплати визначеного судом боргу, 14.07.2008 року ОСОБА_2, як власник ПП «Алінта», уклав з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу приміщення магазину АДРЕСА_1 по Ѕ частці кожній.
Посилаючись на те, що фактично оформлення даного правочину ОСОБА_2 було вчинене з метою ухилення від звернення стягнення на зазначене майно на його користь, переоформлення права власності на магазин було здійснено на підставних осіб, та без наміру створення правових наслідків, які обумовлені правочином, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеного магазину, та при наявності реєстрації договору у КП ЗМБТІ визнати її недійсною.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя області від 22 вересня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя області від 11.02.2009 року про забезпечення позову та знято арешт з магазину № 13, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3, ОСОБА_6.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, оскільки договір купівлі-продажу магазину був укладений з метою уникнення від стягнення суми боргу на його користь, правові наслідки, що обумовлені договором не наступили, тому договір є фіктивним, рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що 14 липня 2008 року між ПП «Алінта» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений нотаріально, за яким ПП «Алінта» в особі директора ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по Ѕ частці кожній магазин № 13, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд виходив з того, що волевиявлення сторін при укладанні договору купівлі-продажу було вільним, договір вчинений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, та зміст правочину відповідає всім загальним вимогам, передбаченим ст.. 203 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що висновок суду є вірним. Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи на які посилалися сторони, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу, та закон, що їх регулює.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві).
Продавцем за договором купівлі-продажу може бути будь-який учасник цивільних відносин, який відчужує майно, що знаходиться у його власності.
Тільки власник майна має право розпоряджатися ним на власний розсуд, у тому числі й укладати договір купівлі-продажу цього майна.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Судом встановлено, що 14 липня 2008 року власниками ПП «Алінта» ОСОБА_2 та ОСОБА_5 прийнято рішення щодо відчуження належного ПП «Алінта» майна - магазину АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за 9277.90 гривень в рівних по Ѕ частках (а.с. 14).
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини.
Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі.
Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно змісту договору купівлі-продажу магазину АДРЕСА_1, укладений 14.07.2008 року та посвідчений нотаріально, в п.1.3,1.4 зазначено, що на момент відчуження, об'єкт нерухомості під забороною (арештом) відчуження згідно з Єдиним реєстром заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не перебуває, та у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна під податковою заставою не знаходиться.
Відповідно до ч. ч. 3 та 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позиваючись до відповідачів про визнання договору купівлі-продажу недійсним, ОСОБА_1, як на підставу своїх позовних вимог посилався на те, що зазначений договір вчинений без наміру створити правові наслідки, тобто вчинений для виду, з метою ухилення від сплати боргу на його користь..
Частиною першою ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно роз'яснень, що містяться в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Судом встановлено, та проти цього не заперечують і сторони, що волевиявлення сторін щодо укладення договору купівлі-продажу магазину № 13, що знаходиться по АДРЕСА_1 та визначення умов договору було вільним.
На підтвердження своїх заперечень проти позовних вимог, відповідачами доведено, що договір купівлі-продажу магазину № 13, що знаходиться по АДРЕСА_1 укладений з додержанням усіх істотних умов та волевиявлення їх було спрямоване на настання правових наслідків, визначених даним договором.
На підтвердження зазначеного сторонами доведена передача об'єкта нерухомості, покупцями сплачена вартість магазину яка отримана продавцем, 23.07.2008 року право власності на магазин зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 51,53,61).
Таким чином, з моменту реєстрації права власності на магазин, у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникло право володіння, користування та розпорядження майном, на підтвердження чого 01.01.2009 року укладено договір оренди магазину (а.с. 48).
За таких обставин, позивачем не доведено фіктивності договору купівлі-продажу магазину № 13, що знаходиться по АДРЕСА_1 умови договору купівлі-продажу сторонами виконано в повному обсязі, посилання позивача на те, що не наступили правові наслідки обумовлені договором, спростовується доказами, які містяться в матеріалах справи, а тому суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Також правильним є висновок суду щодо відсутності зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, що передбачено ст.. 232 ЦК України та визнання недійсним правочину з цих підстав.
Як встановлено судом, на момент укладення договору купівлі-продажу, власником магазину № 13, що знаходиться по АДРЕСА_1 було ПП «Алінта», в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які за спільною згодою прийняли рішення про відчуження зазначеного об'єкту (а.с.14).
При оформленні договору купівлі-продажу ОСОБА_2 діяв як директор ПП «Алінта», а не як представник ОСОБА_5, тому посилання апелянта на те, що ОСОБА_5 була схилена ОСОБА_2 до оформлення фіктивного договору купівлі-продажу магазину безпідставні, та ОСОБА_5 самостійно з позовом про визнання правочину недійсним з цих підстав до суду не зверталася.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення та постановлення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя області від 22 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: