Ухвала
іменем україни
13 липня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
СтупакО.В., Дем'яносова М.В., Маляренка А.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Відродження» Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Русь Газ» про звернення стягнення на заставне майно, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2017 року,
У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 16 грудня 2009 року між ним та Дочірнім сільськогосподарським підприємством «Відродження» Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Русь Газ» (далі - ДСП «Відродження» ТОВ «Київ Русь Газ») укладено договір застави. Предметом укладеного договору є забезпечення вимоги ОСОБА_3, що випливають із договорів поворотної фінансової допомоги, які були укладені у період із 03 березня 2010 року по 03 січня 2011 року між ним та ДСП «Відродження» ТОВ «Київ Русь Газ» на загальну суму 1 057 132 грн 05 коп. Згідно з актом приймання-передачі від 13 січня 2011 року майно, яке було предметом застави, передано від ДСП «Відродження» ТОВ «Київ Русь Газ» ОСОБА_3
У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язків згідно із договорами поворотної фінансової допомоги та початком провадження про банкрутство відповідача, ОСОБА_3 просив у рахунок погашення заборгованості за договорами про поворотну фінансову допомогу звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу заставного майна ОСОБА_3 з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям транспортних засобів, що є предметом застави, з обліку в органах Державної автоінспекції України, а також наданням ОСОБА_3 всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.
Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, із висновками якого по суті вирішеного спору погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57-60, 212 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із необґрунтованості заявлених позовних вимог про звернення стягнення на заставне майно.
При цьому суд правильно керувався наступним.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у постанові від 18 грудня 2009 року № 18 «Про судову практику в справах про банкрутство», закон пов'язує з пропуском конкурсними кредиторами строку, встановленого для подання ними заяв, припинення їх права вимоги до боржника.
Суд обґрунтовано вважав, що частина вимог позивача за договорами про поворотну фінансову допомогу є конкурсними (виникли до порушення провадження у справі про банкрутство), а інша частина вимог є поточними (виникли після порушення провадження у справі про банкрутство).
У зв'язку з цим суд дійшов правильного висновку, що позивач мав право за договорами поворотної фінансової допомоги, а саме: від 03 березня 2010 року № 3, 01 квітня 2010 року № 4, 01 червня 2010 року № 6, 01 липня 2010 року № 7, до порушення провадження у справі про банкрутство ДСП «Відродження» ТОВ «Київ РусьГаз» на загальну суму 403 820 грн 05 коп. (справа порушена 12 липня 2010 року), не чекаючи настання строку виконання зобов'язання у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство звернутися до господарського суду із заявою про визнання кредитором.
На підставі наявних у справі доказів суд установив, що кредиторські вимоги щодо надання фінансової допомоги ОСОБА_3 заявлялися до господарського суду Вінницької області у справі № 10/80-10 про банкрутство ДСП «Відродження» ТОВ «Київ Русь Газ» на загальну суму 938 259 грн 43 коп., однак кредитор їх відкликав, що підтверджується ухвалою суду від 21 березня 2012 року, якою затверджено вимоги кредиторів.
Таким чином, оскільки позивач відмовився від включення до складу кредиторів із сумою конкурсних вимог, то суд обґрунтовано вважав, що вимоги на суму 403 820 грн 05 коп. необхідно вважати погашеними.
Установивши, що за іншими договорами поворотної фінансової допомоги, а саме: від 09 вересня 2010 року № 9, 01 жовтня 2010 року № 10, 01 листопада 2010 року № 11, 01 грудня 2010 року № 12, 03 січня 2011 року № 4, на загальну суму 653 312 грн, кредиторські вимоги є поточними, суд дійшов правильного висновку, що позивачу слід звернутися в ліквідаційній процедурі із заявою про включення до складу поточних кредиторів у межах провадження у справі про банкрутство, оскільки іншого порядку задоволення вимог кредиторів у межах процедури банкрутства боржника не передбачено.
При цьому суд правильно зазначив, що у справі про банкрутство індивідуального задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника (задоволення майнових вимог до боржника) не допускається, всі вимоги повинні мати грошовий вираз.
Розглядаючи зазначений позов, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.
Зокрема, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання суду як на підставу для відмови в задоволенні позову на ст. 13 Закону України «Про заставу» у редакції від 16 грудня 2009 року, хоча, як правильно вважав апеляційний суд, ця обставина не є підставою для скасування рішення, оскільки не вплинула на правильність рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору.
Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що суди не вжили передбачених процесуальним законом заходів для об'єктивного з'ясування обставин справи, належної перевірки всіх доводів і заперечень сторін; неправильно оцінили обставини справи, є помилковими, спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, які є достатньо мотивованими і обґрунтованими, ґрунтуються на всебічно досліджених доказах й правильно установлених обставинах, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи при цьому предмет і підстави поданого позову згідно зі ст. 11 ЦПК України.
Разом із тим статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213-215 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи не передбачено.
Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2017 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Ступак
М.В.Дем'яносов
А.В.Маляренко