21червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Журавель В.І., ГулькаБ.І., Штелик С.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року,
У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 21 травня 2014 року працював у публічному акціонерному товаристві «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»), займаючи посаду начальника управління закупівель департаменту закупівель та зовнішньоекономічної діяльності ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».
Наказом від 19 травня 2015 року № 232-к його звільнено із займаної посади у зв'язку з нез'явленням на роботу більше чотирьох місяців (період із 12 січня 2015 року по 22 травня 2015 року) внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вважав своє звільнення незаконним, оскільки з наказом про звільнення він ознайомився лише 3 червня 2015 року.
Також товариство не врахувало того, що строк його тимчасової непрацездатності переривався.
Відповідно до листка непрацездатності серії АГЩ № 361586 - з 24 березня 2015 року по 10 квітня 2015 року він повинен був приступити до роботи 11 квітня 2015 року.
Загальний період тимчасової непрацездатності мав перерви, тому підстав для його звільнення за п. 5 ч. 1 ст.40 КЗпП України у корпорації не було.
Крім того, відповідач звільнив його без звернення до профспілкового органу товариства, членом якого він був, та без одержання його попередньої згоди на таке звільнення.
Ураховуючи наведене, позивач, уточнивши вимоги, просив визнати незаконним і скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі та стягнути з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 137 013 грн 80 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ в.о. голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 19 травня 2015 року № 232-к «Про звільнення ОСОБА_4».
Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника управління закупівель департаменту закупівель та зовнішньоекономічної діяльності ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з 19 травня 2015 року.
Стягнуто із ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 137 013 грн 80 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно застосувавши положення ст. ст. 5-1, 40, 235 КЗпП України, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам (ст. 212 ЦПК України), з дотриманням норм процесуального права, обґрунтовано виходив із того, що строк тимчасової непрацездатності позивача переривався з 24 квітня 2015 року по 14 травня 2015 року, тому у відповідача були відсутні підстави для його звільнення у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більше чотирьох місяців підряд.
Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом обчислений правильно у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Колегія погоджується з такими висновками.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і зводяться до оцінки доказів, проте згідно зіст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального та процесуального права, суди із урахуванням встановлених обставин справи дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СуддіВ.І. Журавель
Б.І. Гулько С.П. Штелик