Справа № 161/6780/17
Провадження № 2/161/2466/17
03 липня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючої - судді Плахтій І.Б.,
з участю секретаря судових засідань - Стецюка Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, -
Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.
Покликалася на те, що за час перебування в шлюбі з відповідачем народилася спільна дитина - неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю та перебуває на повному її утриманні. Зазначає, що отримання згоди батька на виїзд дитини за кордон стає складнішим. На даний час в добровільному порядку відповідач такої згоди не надає. Має намір забезпечити повноцінне тимчасове проживання та навчання сина в Польщі, там він відвідує дитячий садок. На усні звернення до відповідача із проханням надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, позитивного результату не отримала. Змушена звертатись з даним позовом до суду аби захисти право дитини на отримання освіти за кордоном.
А тому, просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, за межі України в тому числі до Республіки Польща без згоди та супроводу його батька ОСОБА_3 в період з 15 липня 2017 року по 29 вересня 2019 року. Стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.
Позивач подала заяву про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримала з підстав викладених в заяві та просила позов задовольнити. На стягненні судових витрат з відповідача не наполягала.
Відповідач подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги визнав в повному обсязі та не заперечував щодо задоволення позову.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази в справі, суд дійшов висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Стаття 152 СК України передбачає гарантоване право дитини на належне батьківське виховання.
Відповідно до ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч.2 ст.155 СК України).
Право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, та повертатися в Україну гарантується Конституцією України (ст. 33).
У п.3, підп.1 п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, в тому числі рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 4).
Шлюб між позивачем і відповідачем розірвано на підставі рішення Луцького міськрайонного суду від 05 березня 2013 року (а.с. 3).
Син проживає разом із матір'ю. Батько дитини проживає окремо.
З матеріалів позову вбачається, що звертаючись до суду з вказаним позовом позивач, діє в інтересах свого неповнолітнього сина, просить про виїзд дитини за межі України і має на меті навчання дитини.
З позовної заяви вбачається, що неповнолітній ОСОБА_4 на даний час відвідує дошкільний заклад (дитячий садочок). В подальшому матір дитини має на меті укласти договір про відвідування сином початкової школи в м. Жори.
Навчання та розвиток дитини є обов'язком обох батьків. Однак, на думку суду, відповідач не вживаючи самостійних заходів для організації навчання і розвитку сина, необґрунтовано та з надуманих причин обмежує права позивача на розвиток та організацію подальшого навчання та дозвілля дитини.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Право фізичної особи на свободу пересування, як і будь-яке інше конституційне право, гарантується державою і не може бути скасоване. Це право означає не лише право пересування по території України, а й право громадянина України на виїзд з України.
Ст. 10 Конвенції про права дитини встановлено, що кожна дитина має право покидати любу країну, включаючи свою власну, та повертатися в свою країну.
Конвенція про права дитини, прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р. і ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. (далі - Конвенція), передбачає, що Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну, щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами (ст. 10 п. 2).
Відповідно до Конвенції, Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини; відповідно до зобов'язання… за пунктом 1 статті 9 заява дитини чи її батьків на в'їзд у Державу-учасницю або виїзд із неї з метою возз'єднання сім'ї повинна розглядатися Державами-учасницями позитивним, гуманним і оперативним чином, Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їх сім'ї (ст. 10 п. 1).
Як вбачається із статті 3 Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).
З урахуванням можливостей матері дитини організувати навчання сина за кордоном, де дитина матиме можливість розвиватися духовно та фізично, розширяти світогляд, суд вважає, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон буде цілком відповідати найвищим інтересам дитини.
Позбавлення можливості неповнолітнього громадянина України - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 виїхати за кордон порушує його законні права та інтереси.
Враховуючи визнання позову відповідачем, суд вважає, що надання дозволу на виїзд неповнолітнього ОСОБА_4 за кордон без згоди батька строком до жовтня 2019 року не порушуватиме права батька на спілкування з сином та буде відповідати інтересам неповнолітнього ОСОБА_4
Крім того, це сприятиму розширенню світогляду дитини та добре позначаться на його духовному та інтелектуальному розвитку як особистості.
Обставин, які обмежують право неповнолітнього ОСОБА_4 на виїзд за межі України суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 13, 15, 16, 58, 60, 88, 212-215 ЦПК України, на підставі ст. 33 Конституції України, ст.ст.1, 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Конвенції про права дитини, ст.ст. 141, 150, 152, 154, 155 СК України, суд
Позов задовольнити.
Надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітнього громадянина України - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в тому числі до Республіки Польща, в період з 15 липня 2017 року по 29 вересня 2019 року, без згоди та супроводу батька ОСОБА_3.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд в десятиденний строк з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій