Справа №2-а-2467/09 р.
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
13 листопада 2009 р. м. Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
Головуючого судді : Коваленко А.В.
при секретарі Гапоненко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов, ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання неправомірними дій та здійснення нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги, як інваліду другої групи до 5 травня 2007,2008та 2009 років в розмірі восьми мінімальних пенсі за віком, згідно частини 5 статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та забезпечити виплату відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня № 6-рп/ 2007року ,
ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області (надалі -Відповідач ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов»язати відповідача здійснити нарахування щорічної разової грошової допомоги, як інваліду другої групи до 05 травня 2007,2008 та 2009 років в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, згідно частини 5 статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та забезпечити виплату відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня № 6-рп/ 2007року . Позовні вимоги мотивовані тим, що розміри виплачених Позивачу суми разової грошової допомоги до 5 травня не відповідають чинному законодавству України, чим порушують права Позивача, які гарантовані Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” .
На думку Позивача, сплата одноразової грошової допомоги до 5 травня здійснювалась без врахування вимог зазначених в рішенні Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007.
Позивач вважає, що сума недоплати, яка утворилась внаслідок неправомірних дій відповідачів, повинна бути відшкодована ними в повному обсязі.
В судовому засіданні Позивачем було зазначено, що відмова Відповідача в проведенні перерахунку недоплачених сум є неправомірною та такою, що не ґрунтується на вимогах ОСОБА_2 України, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ” .
Представник Відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши, що, Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області як орган виконавчої влади керується в своїй роботі чинними нормативно-правовими актами та діяв в межах правового поля, а тому законних підстав для виплати суми різниці щорічної грошової допомоги до 5 травня за період 2007-2009 роки вважає, що немає, оскільки виплата зазначених видів допомог проведена Позивачу в квітні 2007-2009 років у відповідності з чинним законодавством шляхом перерахування на особовий рахунок отримання пенсій.
Також представник Відповідача в судовому засіданні посилався на пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів в частині позовних вимог за 2007 та 2008 роки.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення Позивача та представника Відповідача , всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав :
Відповідно до посвідчення Серії А № 100218 від 18 травня 2001 року та вкладки до нього № 616352 від 30 травня 2007 року , ОСОБА_1., відноситься до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до посвідчення серії В-1 № 004058 від 03 травня 2007 року ОСОБА_1 є інвалідом війни 2 групи ,даний факт визнано відповідачем.
На підставі зазначеного Суд вважає, що Позивач дійсно є інвалідом війни другої групи, що є підставою для виплати йому передбачених Законом “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щорічної до 5 травня разової грошової допомоги.
Суд звертає увагу на те, що згідно із положеннями частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ в редакції від 9 липня 2007 року (надалі також -Закон №3551-ХІІ ) - щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи -10 мінімальних пенсій за віком; II групи - 8 мінімальних пенсій за віком; III групи - 7 мінімальних пенсій за віком.
Згідно з частиною 1 статті 17-1 Закону 3551-ХІІ - щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Як встановлено матеріалами справи позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2007 та 2008 р. у квітні відповідного року.
Суд вважає необхідним зазначити, що дію положень статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (№ 3551-XII від 22.10.1993) на 2007 в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№489-V зупинено, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частину п'яту викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України". Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р., яким визнано неконституційним положення п.13 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік та Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вирішено визнати такими, що не відповідають ОСОБА_2 України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Суд керується положеннями частини 2 статті 152 ОСОБА_2 України (№ 254к/96-ВР від 28.06.1996), у відповідності до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд приймає до уваги, зокрема, пункт 4 рішення Конституційного Суду України "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності ОСОБА_2 України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату", офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 ОСОБА_2 України, а також частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України)" (№ 15-рп/2000 від 14.12.2000).
Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об'єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Конституційний Суд України в четвертому пункті мотивувальної частини зазначає, що частина друга статті 152 ОСОБА_2 України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. 3а цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.
Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв'язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.
Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги здійснюють до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Таким чином, суд зазначає, що зазначена виплата здійснюється один раз на рік в строк до 5 травня. Тобто здійснюючи зазначену виплату до 5 травня в розмірах встановлених законом на час її здійснення (хоча таким, що в подальшому визнано неконституційним), держава вважається такою, що виконала свої зобов'язання з цього приводу належно, відповідно до закону. Якщо особа не отримала взагалі будь-яких сум до 5 травня вона може отримати їх до 30 вересня відповідного року. Можливість звернення до 30 вересня полягає у відсутності спору щодо розміру отриманої суми, а стосується права особи отримання самої виплати як такої взагалі, і не є строком для звернення до суб'єкта владних повноважень чи до суду щодо розгляду питань (спору) щодо розміру вже здійсненої соціальної виплати. Таким чином, суд повинен надавати оцінку виплатам здійсненим до рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ). У разі здійснення державою виплати до 5 травня в розмірах визначених законом до визнання їх неконституційними, то подальшого, після рішення КСУ, перерахунку та довиплати не може мати місце, з огляду на те, що виплата є одноразовою на рік, спір стосується здійсненої виплати до 5 травня, її розміру, відсутності зворотної дії рішення Конституційного Суду України. Задоволення позову щодо виплат здійсненних до 5 травня є фактичним наданням відповідному рішенню КСУ зворотної сили, адже суд повинен прийти до висновку про неповну виплату відповідної соціальної виплати, яка була здійснена до 5 травня відповідного року. Разом з тим, такі виплати до 5 травня здійснювались у відповідності до вимог та в розмірах визначених законами, які діяли на час виплати, хоча і пізніше були визнані неконституційними. Можливість позитивного розгляду справ в розрізі рішення Конституційного Суду України є можливим лише щодо 5-травневих виплат здійснених суб'єктом владних повноважень та отриманих фізичною особою вже після рішення КСУ в розмірах, встановлених законом, який визнано в подальшому неконституційним.
Таким чином, здійснюючи виплату до 5 травня в розмірах визначених законом до відповідного рішення Конституційного Суду України, держава, з урахуванням зазначеного вище, виконала свої вимоги в повному обсязі відповідно до положень закону.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії суб'єктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 ОСОБА_2 України.
У відповідності до частини другої статті 19 ОСОБА_2 України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.
Відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, Відповідач наполягає на відмові в частині задоволення позовних вимог за 2007 та 2008 роки також із цієї підстави.
Отже , суд вважає, що дії суб'єктів владних повноважень були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, а позовні вимиги в частині визнання дій відповідача та здійснення перерахунку щорічної разової допомоги до 5 травня за 2007 , 2008 років задоволенню не підлягають.
Щодо виплат щорічної разової допомоги до 5 травня 2009 року судом встановлено, що справи позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2009рік в березні відповідного року в розмірі 430 гривен, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 18 березня 2009 року № 211 « Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та «Про жертви нацистських переслідувань».
Суд вважає необхідним зазначити, що дію положень статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (№ 3551-XII від 22.10.1993) на 2007 в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№489-V зупинено, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частину п'яту викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України"; Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р., яким визнано неконституційним положення п.13 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік та Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вирішено визнати такими, що не відповідають ОСОБА_2 України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до частини 3 статті 150 ОСОБА_2 України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені”.
Враховуючи те, що Позивач є особою, яка є інвалідом війни 2 групи, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які є ветеранами війни, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.
Відповідно до частини 2 статті 3 ОСОБА_2 України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 8 ОСОБА_2 України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.
Відповідно до положень статті 21 ОСОБА_2 України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Суд ще раз звертає увагу на те, що згідно зі статтею 22 ОСОБА_2 України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 ОСОБА_2 України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_2 України.
Керуючись вимогами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі ОСОБА_2 та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Окрім того, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007року №8 “Про незалежність судової влади” звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 ОСОБА_2 України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених ОСОБА_2 України і чинними законами прав і свобод (абз.1п.19).
Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на адміністративні суди покладено обов'язок, у разі невідповідності нормативно-правового акта ОСОБА_2 України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
На підставі вище викладеного суд вважає, що відповідач при нарахуванні одноразової допомоги на оздоровлення за 2009 рік в частині визначення суми нарахування, повинен керуватися 5ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993р. № 3551-Х11 , а не Постанови Кабінету Міністрів від 18 березня 2009 року № 211 « Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та «Про жертви нацистських переслідувань», так як Закон має вищу юридичну силу.
За таких обставин суд не вважає заслуговуючою на увагу позицію відповідача про відсутність правових підстав задовольнити вимоги позивача, а тому, враховуючи фактично отриманий розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2009 року позивачем ОСОБА_1 у розмірі 430грн .,нараховану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 18 березня 2009 року № 211 , суд вважає необхідним зобов»язати відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_3Г . щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2009 рік, як інваліду війни 2-ї групи, в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.5ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993р. № 3551-Х11.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково .
На підставі викладеного та ст.ст.3,6,8,19,21,22,95 ОСОБА_2 України, ст.2ч.3, ст.13ч.5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993року,ст. 38 Бюджетного Кодексу України, керуючись ст. ст. 2, 18, 69-71, 99, 100, 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області в частині недонарахування ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2009 року.
Зобов»язати Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2009 року, як інваліду війни 2-ї групи, в розмірі 8 -ми мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.5ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993р. № 3551-Х11 .
В задоволенні решти вимог позивачу ОСОБА_1 відмовити .
Постанову суду може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Прилуцький міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі апеляційна скарга на постанову суду має бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч.5ст.186 КАС України.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Суддя Коваленко А.В.
Справа №2-а-2467/09 р.
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
( вступна та регулятивна частини)
13 листопада 2009 р. м. Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
Головуючого судді : Коваленко А.В.
при секретарі Гапоненко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов, ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання неправомірними дій та здійснення нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги, як інваліду другої групи до 5 травня 2007,2008та 2009 років в розмірі восьми мінімальних пенсі за віком, згідно частини 5 статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та забезпечити виплату відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня № 6-рп/ 2007року ,
Відповідно до ст. 160 КАС України суд вважає за можливе відкласти складення постанови в повному обсязі до 17 .11.2009 року
На підставі викладеного та ст.ст.3,6,8,19,21,22,95 ОСОБА_2 України, ст.2ч.3, ст.13ч.5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993року, ст. 38 Бюджетного Кодексу України, керуючись ст. ст. 2, 18, 69-71, 99, 100, 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області в частині недонарахування ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2009 року.
Зобов»язати Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2009 року, як інваліду війни 2-ї групи, в розмірі 8 -ми мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.5ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993р. № 3551-Х11 .
В задоволенні решти вимог позивачу ОСОБА_1 відмовити .
Постанову суду може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Прилуцький міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі апеляційна скарга на постанову суду має бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч.5ст.186 КАС України.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Суддя Коваленко А.В.