Справа № 683/488/17
Головуючий у 1-й інстанції: Бондарчук Л.А.
Суддя-доповідач: Боровицький О. А.
21 червня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сапальової Т.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,
представника відповідача: Літвіна С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, з участю третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
в лютому 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області з позовом до Міністерства оборони України, з участю третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12.05.2017 року позовні вимоги залишено без розгляду.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції яка перешкоджає подальшому провадженні у справі, та направити справу для продовження розгляду.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Позивач у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, що позивач - ОСОБА_1 з травня 1987 року по січень 1989 року у складі військової частини пп НОМЕР_1 перебував у діючій армії та брав участь у бойових діях в Афганістані.
У 1988 року він отримав поранення осколком голови, обличчя, попереку, правої ноги, був контуженим.
У квітні 2016 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.
Зазначена заява із доданими до неї підтверджуючими документами була направлена Хмельницьким обласним військовим комісаріатом до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, яким на засіданні 03.06.2016 року було прийняло рішення про повернення поданих ним документів на доопрацювання, у зв'язку із відсутністю документів, які б свідчили про причину та обставини поранення.
Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що звернувшись до суду з відповідним позовом 28.02.2017 року позивач пропустив строк звернення до суду визначений ст. 99 КАС України і підстав для поновлення строку суд не вбачає, оскільки він пропущений без поважних причин.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.
Строки для процесуальних галузей права є однією з основоположних правових категорій, оскільки існування і розвиток процесуальних прав та обов'язків нерозривно пов'язані із плином часу, є однією з істотних характеристик виникнення, зміни та припинення відносин. Наявність визначеного строку є неодмінною умовою для належної реалізації прав, виконання зобов'язань, а також захисту прав та інтересів осіб.
Основним нормативним актом, який установлює строк звернення до суду і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа має право звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу, є Кодекс адміністративного судочинства України.
Питання строків звернення до суду врегульовано статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Важливо визначитись, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов'язується, з одного боку, з об'єктивним моментом, тобто порушенням суб'єктивного права, а з другого боку, із суб'єктивним моментом, коли особа, яка звертається до суду, дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В контексті наведеної норми слід враховувати принцип, коли особа дізналася або повинна була дізнатися не про наявність певних обставин, а усвідомила про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Отже, поняття права на позов - елемент суб'єктивного права і характеризує його стан у разі порушення, коли воно здатне до відновлення. Строк захисту права особи застосовується в разі, якщо це порушене право оспорюється чи не визнається.
Судом першої інстанції встановлено, що листом №7/1699 від 04.07.2016 року Міністерство оборони України повернуло військовому комісару Старокостянтинівського ОМВК документи ОСОБА_1 про призначення йому одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою КМУ від 25.12.2013 року № 975, на доопрацювання.
У зазначеному листі військового комісара зобов'язано проінформувати ОСОБА_1 про результати розгляду його документів. На звороті зазначеного листа міститься підпис ОСОБА_1 , про те, що він особисто 14.07.2016 року ознайомлений із зазначеним листом та результатами розгляду його заяви.
Таким чином, слід зазначити, що з 14.07.2016 року у позивача виникло право оскаржити дії та рішення відповідача у судовому порядку, у разі непогодження з ними. При цьому шестимісячний строк звернення до суду у позивача закінчився 14.01.2017 року.
А тому, звертаючись до суду з означеним позовом лише 28.02.2017 року, позивач не зазначив жодних обставин та не надав суду жодних доказів, які б свідчили про поважність причини пропуску шестимісячного строку звернення до суду.
Відповідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. В ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Положення наведених вище норм права свідчать про те, що у позивача не існувало жодних об'єктивних перешкод для реалізації наданого йому права на звернення до суду.
Відповідно ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
При цьому колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що початок перебігу строку звернення до суду починається або з моменту, коли особа дізналася про порушення своїх прав, або з моменту, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Наведене свідчить про те, що чинне законодавство пов'язує початок перебігу строку на звернення до суду із моментом, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення своїх прав та не ставить його в залежність від того, яким саме чином така особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Необхідно зазначити, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Відповідно ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів із викладенням підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлення строку для звернення до суду щодо оскарження дій Міністерства оборони України при поверненні на доопрацювання його заяви з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, встановленого ст. 99 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 27 червня 2017 року.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Матохнюк Д.Б. Сапальова Т.В.