Справа № 127/2426/17
Головуючий у 1-й інстанції: Вохмінова О.С.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
13 червня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Граб Л.С.
секретар судового засідання: Шевчук А. В.,
за участю:
представника відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, скаржник просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти вимог апеляційної скарги та просила суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.
Позивач в судове засідання не з'явився. Про час, день та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.
Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За таких обставин, а також враховуючи, що судом участь позивача в судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду справи без участі позивача та її представника.
Колегія суддів зазначає, що разом з апеляційною скаргою позивачем було подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою.
Судом апеляційної інстанції при відкритті провадження було досліджено клопотання позивача та встановлено, що в прохальній частині позивач не просив суд поновити строк звернення до суду з апеляційною скаргою, а просив лише визнати поважними причини пропуску такого строку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 було отримано оскаржуване рішення 28.04.2017 року, що підтверджується його заявою, яка міститься в матеріалах справи, а апеляційна скарга до суду першої інстанції подана 05.05.2017 року, про що свідчить вхідний штамп Вінницького міського суду.
У зв'язку з тим, що позивачем в межах 10-денного терміну, встановленого ч. 2 ст. 186 КАС України було подано апеляційну скаргу на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2017 року, тому судом апеляційної інстанції не виносилось окреме рішення про поновлення строку на апеляційне оскарження вищезазначеного судового акту.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення адміністративного позову.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 07 травня 2016 року було призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Проте, виплату пенсії позивачу було того ж дня припинено на підставі п.12 Закону України № 213-VІІІ від 02 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
21 листопада 2016 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці з заявою, в якій просив виплатити йому пенсію за віком починаючи з 07 травня 2016 року.
Листом від 05 грудня 2016 року відповідачем було відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні його заяви, посилаючись на те, що починаючи з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року відповідно до Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у період роботи пенсіонера на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про судоустрій і статус суддів» пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не виплачуються.
Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 12 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, внесено зміни до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
Згідно з п. 5 Розділу III «Прикінцеві положення» вказаного Закону у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Оскільки Закон № 213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 2453-VI.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з 07 травня 2016 року по 15 грудня 2016 року ОСОБА_3 перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Вінниці, де йому призначено пенсію, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Після призначення пенсії, позивач продовжував працювати на посаді заступника голови Апеляційного суду Вінницької області, а з 15 грудня 2016 року позивачу призначене довічне грошове утримання в зв'язку із звільненням з посади судді.
Враховуючи, що до 01 червня 2015 року не було прийнято закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з 01 червня 2015 року позивач втратив право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому з 07 травня 2016 року по 15 грудня 2016 року позивач має право на виплату пенсії за віком, призначеної йому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», через відсутність підстав для припинення її виплати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2016 року по справі № 333/6710/15-а.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Разом з тим, з 01 січня 2016 року набули чинності норми Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24.12.2015 року, відповідно до норм якого частину п'яту статті 141 Закону N 2453 в редакціях Закону N 213, Закону N 911 викладено наступним чином: "тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом N 2453, Законом України "Про прокуратуру", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються".
Проте, рішенням Конституційного суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016р. визнано такими, що не відповідають Конституції України абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-VIII, а саме: "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку".
Відповідно до ст. 152 Конституції України - нормативно-правові акти, які визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
За таких обставин, пенсія, яка була припинена позивачу з 07 травня 2016 року, відповідно до Закону № 911-VIII підлягає виплаті з 07 травня 2016 року по 15 грудня 2016 року (ухвалення рішення Конституційного суду України в №4-рп/2016р).
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду щодо відсутності підстав для виплати пенсії позивачу, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07 травня 2016 року по 15 грудня 2016 .
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пенсію за віком за період з 07 травня по 15 грудня 2016 року в сумі 71 959,30 грн. колегія суддів при повному та всебічному дослідженні всіх наявних матеріалів справи, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Таким чином, завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності, а тому суди не можуть перебирати на себе функції з призначення пенсії.
Відповідно до положень статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, адміністративний суд повинен визнавати дії суб'єктів владних повноважень незаконними і зобов'язувати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про визначення конкретних сум.
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці нарахувати та виплатити ОСОБА_3 призначену пенсію за віком з 07 травня 2016 року по 15 грудня 2016 року.
Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В силу пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
З огляду на викладене, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 3 ч. 1 ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, вирішив скасувати її та прийняти нову постанову про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст.94 КАС України судом при вирішенні спору розподіляються судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки судом апеляційної інстанції позов задоволено частково, то понесені позивачем судові витрати в сумі 672 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці щодо відмови ОСОБА_3 у виплаті призначеної пенсії за віком.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці нарахувати та виплатити ОСОБА_3 призначену пенсію за віком з 07 травня 2016 року по 15 грудня 2016 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 672 грн. (шістсот сімдесят дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці .
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 19 червня 2017 року.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Граб Л.С.