Справа № 428/11947/15-к
Провадження № 11-кп/782/176/17
13 червня 2017 року судова палата з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9
представника потерпілих ОСОБА_10
розглянувши на відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_5 , потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 квітня 2017 року, яким:
Циганка, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 , уродженеця міста Сєвєродонецька Луганської області, освіта вища, працюючого: тренером-інструктором ЛОВ «Українська асоціація карате», не одруженого, раніше не засудженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
засуджений: за ч.2 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст.75 ч.1 КК України звільнений від відбування основного
покарання строком на 3 роки. Покладені обов'язки передбачені ст.76 КК України.
Цивільні позови задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 за рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 за рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 за рахунок відшкодування шкоди у вигляді щомісячного утримання у розмірі 2900,13 грн., до досягнення ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повнолітня, а саме-до 05 вересня 2019 року.
Питання щодо судових витрат та речових доказів вирішені відповідно до вимог ст.ст.100, 124 КПК України.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у тому, що 19 вересня 2015 року о 09-10 годин, він керуючи автомобілем «Hyundai-Matrix», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автомобільній дорозі Т-1306 сполученням «Лисичанськ - Новоайдар» у м. Сєвєродонецьку Луганської області зі сторони вул. Єгорова у напрямку вул. Б.Ліщини.
Рухаючись по вказаному автошляху, на дільниці дороги із двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку та відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки, перебуваючи на відстані +378 метрів від автозаправної станції, що розташована за адресою Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Селікатна, 10-е, ОСОБА_7 , з метою обгону транспортного засобу - мікроавтобусу «СПВ 20 РУТА СПГ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався попереду у попутному йому напрямку, виїхав на зустрічну смугу руху. У цей час по цій проїжджій частині у зустрічному для водія ОСОБА_7 напрямку на транспортному засобі - велосипеді «Cronus», рухався ОСОБА_13 , який згідно п. 11.3 Правил дорожнього руху, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, як водій зустрічного напрямку, мав перевагу у русі. Водій ОСОБА_7 маючи об'єктивну можливість своєчасно виявити велосипедиста ОСОБА_13 на дорозі, діючи в умовах необмеженої видимості та оглядовості, порушуючи вимоги п.п. 11.3, 14.2 (в) ПДР, почав здійснювати обгін, при цьому не переконався, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, внаслідок чого скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_13 .
В результаті наїзду, велосипедист ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці події.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 419 від 19 жовтня 2015 року, смерть ОСОБА_13 настала від закритої тупої травми грудної клітки, закритого перелому ребер справа і зліва, з розривом нижньої долі правої легені, верхньої частки лівої легені, рясної внутрішньої крововтрати.
Між тілесними ушкодженнями, отриманими в результаті ДТП і смертю ОСОБА_13 , с прямий причинний зв'язок.
Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 159/6 від 03 листопада 2015 року, водію автомобіля «Hyundai-Matrix» ОСОБА_7 перед виконанням маневру обгону слід було керуватися технічними вимогами пунктів 11.3, 14.2 (в) Правил дорожнього руху.
У разі відповідності своїх дій технічним вимогам пунктів 11.3, 14.2 (в) Правил дорожнього руху, водій автомобіля «Hyundai-Matrix» ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти зіткненню в даній дорожній ситуації, для чого не було перешкод технічного характеру.
З технічної точки зору дії водія автомобіля «Hyundai-Matrix» ОСОБА_7 , невідповідні технічним вимогам пунктів 11.3, 14.2 (в) Правил дорожнього руху, знаходилися в причинному зв'язку із ДТП.
На вирок суду від прокурора ОСОБА_5 надійшла апеляційна скарга в якій він не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого, фактичних обставин та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, просить скасувати вирок у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначенням покарання, що не відповідає ступеня тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.65 КК України належним чином не надав оцінку тяжкості скоєного кримінального правопорушення. Призначене обвинуваченому покарання на думку прокурора не є достатнім для його виправлення та запобіганню вчиненню ним нових злочинів, та є несправедливим через м'якість.
Просить скасувати вирок суду, ухвалити новий вирок яким призначити обвинуваченому більш тяжке покарання.
В апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 наводять доводи невідповідності висновків суду викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, неправильного вирішення цивільного позову.
Так, на думку потерпілих у вироку суду було безпідставно зазначено, що потерпілий ОСОБА_13 під час руху на велосипеді схилив голову до низу та тримав у руці мобільний телефон, а тому не бачив виїзд на зустріч автомобіля яким керував обвинувачений. Вказане не відповідає дійсності та не підтверджується іншими доказами дослідженими під час судового розгляду. Пояснення свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 з цього приводу є недостовірними. У подальшому на думку потерпілих вказані обставини були судом враховані при призначені обвинуваченому покарання, а саме при звільненні від відбування покарання з випробуванням.
У вироку суду наявні суперечності, а саме: суд зазначив, що «… моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз..». Але у наступному абзаці суд всупереч вказаному висновку зазначає що моральна шкода підлягає частковому задоволенню.
При призначенні покарання суд врахував: необережні дії самого потерпілого,щире каяття, поведінку обвинуваченого після скоєння злочину та під час судового розгляду, намагання усунути негативні наслідки своєї протиправної поведінки, бажання довести можливість свого виправлення, схильність до правомірної поведінки.
Зазначені обставини, як вважають потерпілі не підтверджуються матеріалами кримінального провадження, є формальними. При призначені покарання суд не врахував, що потерпіли втратили батька та чоловіка який був годувальником на утриманні якого була вся родина. Така втрата завдала їм глибокий душевний біль та непоправні психологічні страждання. Здійснений злочин відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких. Потерпілі вважають, що обвинувачений навмисно виїхав на зустрічну смугу, при цьому зухвало порушував правила дорожнього руху, внаслідок чого настала смерть потерпілого. З метою уникнення відповідальності обвинувачений вигадав версію про те що в ДТП винен потерпілий, так як він розмовляв по телефону і в останній момент змінив напрямок руху. Призначене покарання за своєю м'якістю не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Суд безпідставно послався на неможливість відшкодування моральної шкоди в повному обсязі через відсутність критеріїв майнового виразу душевного болю, оскільки по справі у такому випадку необхідно було провести відповідну експертизу, а не визначати розмір шкоди на свій розсуд. Вважають що сума завданої моральної шкоди підлягає стягненню у більшому розмірі.
Просять вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок яким обвинуваченого визнати винним за ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання 6 років позбавлення волі. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 за рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн, стягнути на користь ОСОБА_9 рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 грн. В решті вирок залишити без змін.
В запереченнях захисник ОСОБА_6 вказує, що посилання потерплих на невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі, є небгрунтованими, оскільки дії потерпілого ОСОБА_13 на місті пригоди були необережними, що підтверджується показами свідка ОСОБА_15 , і узгоджуються з протоколом огляду місця події: сліди гальмового стану, наявність мобільного телефону на зустрічній смузі руху, та матеріалами справи. Також вважає, що суд правильно розглянув цивільній позив, та належним чином його мотивував. Вважає, що вирок суду необхідно залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав доводи своєї апеляції і просив призначити обвинуваченому п'ять років позбавлення волі, вважаючого, що апеляція потерпілих підлягає задоволенню, потерпілих та їх представника які підтримали свою апеляцію та апеляцію прокурора, захисника та обвинуваченого які вважають вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляції, повівши судові дебати, вислухавши останнє слово ОСОБА_7 колегія суддів судової палати приходить до наступного.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчиненого злочину і обґрунтовано дійшов до висновку про доведеність вини ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що призвело до смерті потерпілого.
Судова колегія вважає обґрунтованими доводи апеляції потерпілих про те, що суд першої інстанції мотивуючі прийняття рішення щодо покарання обвинуваченого, необґрунтовано у вироку зазначив що необережні дії самого потерпілого ОСОБА_13 привели до ДТП, так як під час руху на велосипеді він схилив голову до низу та тримав у руці мобільний телефон, а тому не бачив виїзд на зустріч автомобіля яким керував обвинувачений.
Зазначене спростовується мотивувальною частиною вироку, де зазначено формулювання обвинувачення, місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форма вини і мотиви кримінального правопорушення. У цій частині вироку, суд не вказав, що дії потерпілого привели до дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, висновки автотехнічної експертизи від 03.11.2015 року за № 159/6 (т.2 а.с.138-143), не містять ствердження про порушення потерпілим Правил дорожнього руху України.
За таких обставин, судова колегія виключає з мотивувальної частини вказівку про те що «… при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини, а саме необережні дії самого загиблого ОСОБА_13 під час його руху по проїжджій частині», та пояснення з цього приводу свідка ОСОБА_15 .
Стосовно рішення суду в частині відшкодування потерпілим моральної шкоди, колегія судді дійшла до наступного.
Відповідно до вимог ст.ст.129, 374 КПК України та роз'яснень постанови Пленуму Верховного суду України з питань розгляду кримінальних справ і постановленням вироку» № 5 від 29.06.1990 року, з наступними змінами, постановляючи обвинувальний вирок, суд в залежності від доведеності підстав та розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю чи частково або відмовляє в ньому.
Вказані норми кримінального процесуального закону та роз'яснення Пленуму Верховного суду України судом дотримані у повному обсязі.
Розмір відшкодування моральної шкоди, спричиненої потерпілим суд оцінив: потерпілому ОСОБА_9 100 000 грн, потерпілий ОСОБА_8 200 000 грн., суд виходив з доведеності винуватості ОСОБА_7 , при цьому врахував, що ОСОБА_8 є дружиною потерпілого, від якого має двох дітей. Внаслідок смерті ОСОБА_13 дружина - ОСОБА_8 та син ОСОБА_9 тривалий час перебувають у психологічному шоку, мають сильні душевні страждання, хвилюються від негативних емоцій.
На думку судової колегій, суд першої інстанції вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру відшкодування потерпілим моральної шкоди виходив з принципу розумності та справедливості, прийняв до уваги невідворотність наслідків що настали від дій обвинуваченого, глибину душевних страждань потерпілих пов'язаних з втратою рідної людини та врахував відшкодування матеріальної шкоди обвинуваченим.
Розмір відшкодування моральної шкоди на думку судової колегії співвідноситься з наслідками які настали від вчиненого кримінального правопорушення, є справедливим, та належним чином вмотивованим.
Доводи апеляції прокурора та потерпілих про неправильне застосування кримінального закону при призначені покарання обвинуваченому та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є такими, що заслуговують на увагу.
Так, відповідно до вимог ст.65 КК України особі яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані особу винного та обставини справи що пом'якшують і обтяжують покарання.
На думку колегії суддів, ці вимоги закону суд не дотримав.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, с застосуванням ст.75 КК України суд врахував те, що по справі відсутні обтяжуючі обставини, обвинувачений щиро розкаявся, бездоганно характеризується за місцем мешкання та роботи, раніше не засуджений, частково відшкодував шкоду потерпілим.
Разом з тим колегія суддів вважає, суд першої інстанції не достатнього врахував, що було скоєно злочин який відповідно до ст.12 КК України віднесено до категорії тяжких, наслідки від здійсненого кримінального правопорушення у результаті яких настала смерть особи, та думку потерпілих які наполягали на призначенні покарання пов'язаного з позбавленням волі, що відповідно до п.4 ч.1 ст.409, ч.2 ст.409 КПК України є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно п.3 ч.1 ст.407, п.2 ч.1 ст.420 УПК України за наслідками апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 апеляційний суд згідно ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України віднесено до категорії тяжких, згідно ст.66 КК України пом'якшуючими обставинами є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, за місцем роботи та проживання обвинувачений характеризується позитивно.
З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, того що від дій обвинуваченого настала смерть потерпілого, приймаючі до увагу думку потерпілих, судова колегія вважає, що відносно ОСОБА_7 доцільно обрати міру покарання пов'язане з позбавленням волі, однак з враховуючі позитивні данні про особу ОСОБА_7 , судова колегія вважає, доцільним призначити покарання по мінімальній межі санкції ч.2 ст.286 КК України.
З урахуванням наведеного апеляції підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 407, 409, 413, 414, 420 КПК України колегія суддів,
Апеляцію прокурора ОСОБА_5 та потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 квітня 2017 року відносно ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати та ухвалити новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Взяти під варту ОСОБА_7 в залі суду.
Строк відбування покарання обчислювати з 13 червня 2017 року.
Виключити з мотивувальної частини вироку стосовно ОСОБА_7 вказівку про те що «… при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини, а саме необережні дії самого загиблого ОСОБА_13 під час його руху по проїжджій частині», та пояснення з цього приводу свідка ОСОБА_15 .
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_1