Категорія 6.6.6
13 серпня 2009 року Справа №2а-23206/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
при секретарі судового засідання Ігнатович О.А.,
за участю сторін:
від позивача - начальник юридичного відділу
Чернобай С.С. (довіреність від 02.07.2009 № 9485/10)
головний державний податковий ревізор - інспектор
Фесенко Р.Л. (довіреність від 12.08.009 № 11478/10)
від 1-го відповідача - Холод С.М. (довіреність від 05.01.2009 б/н)
від 2-го відповідача - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області
до
I-го відповідача: відкритого акціонерного товариства «Лисичанський желатиновий завод»
II-го відповідача: приватного підприємства «Онік-КМ»
про стягнення на користь держави 75000,00 грн., які були отримані за нікчемним правочином, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,
02 червня 2009 року державна податкова інспекція в м. Лисичанську Луганської області звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило стягнути з відкритого акціонерного товариства «Лисичанський желатиновий завод» та приватного підприємства «Онік-КМ» на користь держави 75000,00 грн., які були отримані за нікчемним правочином, що було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
З 20.03.2009 по 26.03.2009 посадовими особами державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області проведена позапланова виїзна перевірка відкритого акціонерного товариства «Лисичанський желатиновий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за період з 01.01.2006 по 31.03.2007 та податку на додану вартість за період з 01.01.2006 по 30.09.2007, за результатами якої складено акт від 31.03.2009 № 30/23-00418030.
В результаті проведеної перевірки було встановлено, що між приватним підприємством «Онік-КМ» та відкритим акціонерним товариством «Лисичанський желатиновий завод» укладений договір поставки товарів від 25.10.2006 № 374 (сума договору 75000,00 грн.). На виконання умов зазначеного договору ВАТ «Лисичанський желатиновий завод» отримало від ПП «Онік-КМ» основні засоби (ємкості харчові). На відвантажені основні засоби ПП «Онік-КМ» виписано податкову накладну №61025 від 25.10.2006 на суму 75000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 12500,00 грн.
Державна податкова інспекція в м. Лисичанську Луганської області вважає вищезазначену угоду нікчемною, обґрунтовуючи це наступним: постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.12.2008 у адміністративній справі № 2а-29859/08 визнано недійним запис про державну реєстрацію ПП «Онік-КМ», скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів, припинено підприємницьку діяльність ПП «Онік-КМ» та скасовано його державну реєстрацію; постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 10.02.2009 ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які реєстрували підприємство, визнано винними згідно ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України за фіктивне підприємництво; факт засудження зазначених осіб є доказом наявності мети ПП «Онік-КМ» як суб'єкта господарювання на укладення усіх угод та виконання усіх зобов'язань з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки вказана мета встановлена вироком суду; у судовому порядку встановлено, що ПП «Онік-КМ» з самого початку було створено для прикриття незаконної діяльності, пов'язаної з ухиленням від сплати податків.
Таким чином, державна податкова інспекція в м. Лисичанську Луганської області вважає, що угода від 25.10.2006 № 374 на постачання товарів між ВАТ «Лисичанський желатиновий завод» та ПП «Онік-КМ» була укладена з метою проведення операцій в інтересах третіх осіб, що могло сприяти ухиленню від оподаткування. Зазначена угода була укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є передумовою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом отримання ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету. Враховуючи викладене, позивач вважає, що угода від 25.10.2006 № 374 на постачання товарів між ВАТ «Лисичанський желатиновий завод» та ПП «Онік-КМ» є нікчемною, а тому кошти, отримані за нікчемним правочином, мають бути стягненні в доход держави.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
У судовому засіданні представник I-го відповідача позов не визнав, навів заперечення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову б/д б/н (арк. справи 77-80).
В запереченнях проти позову відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю у зв'язку з їх необґрунтованістю. Зокрема, зазначає про те, що діюче законодавство не визначає договір на постачання товарів нікчемним; за угодою від 25.10.2006 № 374 на постачання товарів сторони виконали усі взяті на себе зобов'язання; на дату укладання зазначених угод ПП «Онік-КМ» перебувало в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та мало свідоцтво платника ПДВ; факт несплати податків контрагентом відповідача, а також інші порушення законодавства, які були зроблені посадовими особами контрагентів, не можуть впливати на відповідача, оскільки відповідач має нести відповідальність лише за наявності своєї вини.
Виконуючи свої зобов'язання по зазначеним угодам ВАТ «Лисичанський желатиновий завод» отримало реальний товар, сплатило за нього реальні грошові кошти, з урахуванням ПДВ, відобразило зазначені угоди в бухгалтерському і податковому обліку та сплатило податки. Тобто, відповідачем - відкритим акціонерним товариством «Лисичанський желатиновий завод», не був порушений публічний порядок та його діями не були спричинені збитки державним інтересам. У зв'язку з викладеним, ВАТ «Лисичанський желатиновий завод» просить відмовити державній податковій інспекції у м. Лисичанську Луганської області у задоволенні адміністративного позову.
II-ий відповідач - приватне підприємство «Онік-КМ», у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
25.10.2006 між приватним підприємством «Онік-КМ» та відкритим акціонерним товариством «Лисичанський желатиновий завод» укладений договір поставки № 374 (арк. справи 27-28).
На виконання умов зазначеного договору ВАТ «Лисичанський желатиновий завод» отримало від ПП «Онік-КМ» ємкості харчові, що підтверджується рахунком-фактурою від 25.10.2006 № 61025, накладною від 25.10.2006 № 61025, податковою накладною від 25.10.2006 № 6102 на суму 75000,00 грн. (арк. справи 53, 54)
Про виконання умов договору поставки від 25.10.2006 № 374 також свідчить акт огляду 3-х біметалевих ємкостей б/д б/н (арк. справи 52), приходний ордер від 27.10.2006 № 1696 (арк. справи 29), картка № 430 складського обліку матеріалів (арк. справи 90) та залишки ТМЦ на дату 27.07.2009 за рахунком «152» за всіма місцями зберігання та за всіма ТМЦ (арк. справи 88-89).
Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті 208 Господарського кодексу України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.
Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків.
Обов'язок сплачувати відповідні податки встановлений законодавством України і не залежить від змісту угоди. Порушення вимог податкового законодавства може бути підставою для притягнення особи, що його припустила, до відповідальності, встановленої законодавством.
Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України. Тому, такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.
У відповідності із ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Враховуючи зазначені вимоги, на час розгляду справи сплинув передбачений ст. 250 Господарського кодексу України строк для застосування адміністративно-господарської санкції, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Згідно ч. 5 ст. 94 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Враховуючи те, що відповідачем не надано суду документального підтвердження здійснення судових витрат, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України у судовому засіданні 13 серпня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 4 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 9, 10, 11, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 18 серпня 2009 року.
Суддя Т.І. Чернявська