31 травня 2017 року Апеляційний суд м. Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Шахова О.В.,
ПоливачЛ.Д.,
при секретарі Горак Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за основним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4; третя особа: головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Н.М. Мироненко про стягнення заборгованості по аліментам та неустойки, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 та апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року,
У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4; третя особа: головний державний виконавець ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві Н.М. Мироненко про стягнення з відповідача на його користь заборгованість по аліментам в розмірі 50 400 грн. 00 коп. та неустойку в розмірі 179 018 грн. 00 коп.
14 квітня 2016 року позивач звернувся із заявою про зменшення розміру позовних вимог та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по аліментам в розмірі 15 200 грн. 00 коп. та неустойку в розмірі 53 528 грн. 00 коп.
ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом, який протокольною ухвалою суду від 13 червня 2016 року вирішено розглядати в одному провадженні із зустрічним позовом, та просив суд звільнити його від сплати заборгованості по аліментам, яка виникла за період з 14 грудня 2010 року по 14 квітня 2016 року в рамках виконавчого провадження №25038916 - повністю.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року, задоволено заяву представника позивача за основним позовом про забезпечення позову та накладено арешт в межах позовних вимог - 68 728 грн. 00 коп. на рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_4 (том І а.с.242-243).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року, в задоволенні основного та зустрічного позовів - відмовлено (том ІІ а.с.9-14).
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог ОСОБА_3
Справа № 755/20906/15-ц
№ апеляційного провадження 22-ц/796/6415/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.
Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, щорішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки його довіритель не отримує грошових коштів від свого сина - відповідача у справі, необхідних для проживання, що визначено рішенням суду, яке не виконується.
Крім того, суд неправомірно не прийняв до уваги письмовий доказ - довідку-розрахунок заборгованості по аліментам з 09 жовтня 2009 року по 01 жовтня 2016 року, надану суду представником виконавчої служби.
ОСОБА_4 також подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року - скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення, яким звільнити його, ОСОБА_4, від сплати заборгованості по аліментам за період з 14 грудня 2010 року по 14 квітня 2016 року.
Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконним.
З наданих суду оригіналів документів вбачається, що оплати по аліментам здійснювались ним добровільно, навіть до відкриття виконавчого провадження та у розмірах, що перевищують зобов'язання.
Він, починаючи з 2010 року, є інвалідом ІІ групи та отримує таку ж пенсію, як і його батько - інвалід ІІ групи.
При ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не враховано, що за весь час позивач за первинним позовом фактично не мав потреби в отриманні аліментів і, як він особисто пояснив суду, у нього є все необхідне - житло, продукти харчування та ліки.
Разом з тим, він, ОСОБА_4, на даний час сам перебуває на утриманні у своєї дружини та повнолітніх дітей, у зв'язку з чим сплачувати заборгованість по аліментам просто не має можливості. Крім того, з кожних роком стан його здоров'я погіршується, у зв'язку з чим збереження його життя внаслідок невиліковної хвороби потребує додаткових фінансових витрат.
З огляду на викладене, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
В суді апеляційної інстанції, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8, підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києвів судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а тому у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини даної справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності та співставлення, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог обох апеляційних скарг, виходячи з наступного.
Як встановлено в ході розгляду справи, 15 січня 2010 року Печерським районним судом міста Києва ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти в розмірі 700,00 грн., починаючи з 09 листопада 2009 року.
23 лютого 2010 року Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2-246-1, на підставі якого 05 березня 2010 року ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 17834179.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2010 року, рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2010 року - змінено та зменшено суму аліментів з 700,00 грн. до 200,00 грн.
04 березня 2011 року Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2-246-1 про стягнення аліментів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в розмірі 200,00 грн. 11 березня 2011 року ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 25038916.
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь заборгованості по аліментам за період з 2010 року по квітень 2016 року у розмірі 15 200,00 грн.
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про звільнення від сплати заборгованості по аліментам.
Відмовляючи в задоволенні основного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на багаторазові вимоги суду щодо надання виконавчого провадження №25038916, відкритого 11 березня 2011 року на підставі виконавчого листа №2-246-1, виданого Печерським районним судом міста Києва так і не було надано, а сторона позивача наполягала на завершенні розгляду справи, суд позбавлений можливості перевірити наявність у відповідача заборгованості по аліментам та обґрунтованість його позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що обґрунтування ОСОБА_4 щодо його інвалідності, витрачання значних коштів на ліки, перебування на його утриманні неповнолітньої дитини, на яку він сплачує аліменти, були враховані судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення Печерського районного суду міста Києва, яким зменшено розмір аліментів до 200 грн.
А отже, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачами за основним та зустрічним позовами не доведено (не надано належних доказів) позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більше як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
Як встановлено в ході розгляду справи, позивач, отримавши виконавчий лист, одразу подав його до відділу ВДВС Дніпровського РУЮ м. Києва, до виконання.
Крім того, відповідно до ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
У постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-81цс13 Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Така-ж правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-94цс-15 від 1 липня 2015 року.
З урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом ст. 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Отже, в ході розгляду справи встановлено, що виконавчий лист весь час знаходився на виконанні у виконавчій службі, до відкриття виконавчого провадження, останній добровільно сплачував аліменти у розмірах, які перевищували зобов'язання.
В подальшому, боржник звертався до виконавчої служби з запитами розрахунку заборгованості, які залишились без відповідей.
Обставини щодо втраченого виконавчого провадження та самого виконавчого листа, про що йдеться в рішенні суду першої інстанції, відбувались не з вини боржника, а тому відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_4 пені по аліментам.
Щодо самої заборгованості по аліментам, колегія суддів звертає увагу на те, що весь цей час є рішення суду, яке набрало законної сили та знаходиться на виконанні районного управління Державної виконавчої служби (тобто рішення суду знаходиться на стадії виконання), а тому відсутні підстави для звернення саме з таким позовом про стягнення заборгованості по аліментам, оскільки це не є правильним способом захисту прав в даному випадку.
На підставі наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3, оскільки доводи, на які він та його представник посилаються, жодним чином не впливають на правильність та законність висновків суду першої інстанції.
Щодо відмови в задоволенні зустрічного позову, слід зауважити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Позивач за зустрічним позовом обґрунтовував свої вимоги тим, що з 2010 року він є інвалідом ІІ групи, витрачає значні кошти на ліки. Крім того, на його утриманні перебуває неповнолітня дитина - донька, на яку він сплачує аліменти.
Однак, Апеляційний суд міста Києва при перегляді рішення Печерського районного суду міста Києва врахував наведені обставини та зменшив розмір аліментів до 200,00 грн.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 не є тими доводами, з якими пов'язана можливість скасування рішення суду.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: І.М. Вербова
Судді: О.В. Шахова
Л.Д. Поливач