"23" травня 2017 р. Справа № 922/69/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І. В.;
при секретарі Марченко В.О.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (дов.№б/н від 06.04.2017),
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” (вх.№1154Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2017 у справі №922/69/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна”, м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман”, смт.Покотилівка, Харківська область,
про стягнення 65245,84 грн -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" 6218,06 грн заборгованості по сплаті лізингових платежів за укладеним між сторонами договором про фінансовий лізінг №00007241 від 22.04.2013, 56866,90 грн збитків, 349,45 грн 3% річних, 3011,43 грн інфляційних витрат.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.02.2017 (суддя Байбак О.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна": 6218,06 грн заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізінг №00007241 від 22.04.2013; 349,45 грн 3% річних; 3011,43 грн інфляційних витрат; 202,31 грн судового збору. У решті позову відмовлено.
Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2017 у справі №922/69/17 скасувати у частині відмови у стягненні збитків у розмірі 56866,90 грн та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман” у частині стягнення збитків у розмірі 56866,90 грн за договором про фінансовий лізинг №00007241 від 22.04.2013 задовольнити. В іншій частині рішення господарського суду - залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятні оскаржуваного рішення у частині відмови у стягненні з відповідача збитків порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 22, 623, 626-628, 632, 653 Цивільного кодексу України, ст.224, 225 Господарського кодексу України, ст.36, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також неповно досліджено умови договору, укладеного між сторонами.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського від 10.04.2017 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 25.04.2017.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського від 25.04.2017 розгляд справи відкладено на 23.05.2017.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила.
22.04.2013 між позивачем як лізингодавцем та відповідачем як лізингоодержувачем укладено договір про фінансовий лізинг №00007241, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу: VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZDX120037; двигун №CBZ 981096 (об'єкт лізингу), а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття виплат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що становить невід'ємну частину договору.
Згідно з умовами зазначеного договору, вартість об'єкту лізингу становить еквівалент у гривні 18978,00 дол. США, не враховуючи авансового платежу, що становить еквівалент у гривні 5693,40 доларів США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3; 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 4.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (умови лізингу), що становлять невід'ємну частину договору, позивач зберігає за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як відповідач матиме право на експлуатацію об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).
Згідно з пунктом 6.1 умов лізингу, що становлять невід'ємну частину договору, відповідач зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування.
Відповідно до пункту 6.5 умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.
Згідно з пунктом 6.18 умов лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою позивача відповідно до пункту 12 договору лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.
У випадку прострочення сплати платежів за договором, згідно із пунктом 8.2 умов лізингу до відповідача застосовуються наступні санкції:
- пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;
- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу;
- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем відповідно до договору.
Згідно з пунктом 8.3.2 умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі, у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.
Пунктом 12.1 умов лізингу встановлено, що строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).
Згідно з пунктами 12.6 та 12.6.1 умов лізингу передбачено право позивача на розірвання/відмову від контракту в односторонньому порядку та право на повернення об'єкту лізингу, зокрема, у випадку не сплати відповідачем 1 (одного) наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.
Відповідно до пункту 12.7 умов лізингу день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.
Згідно з пунктом 12.13 умов лізингу сторони узгодили, що у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.
Пунктом 12.6.13 умов лізингу передбачено, що за виняткових обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за контрактом, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.
Пунктом 12.9 умов лізингу визначено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.
Згідно з пунктом 13.1 умов лізингу, якщо відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкту лізингу, позивач має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди відповідача. При цьому, на підставі пункту 13.6 умов лізингу відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням об'єкту лізингу.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу об'єкт лізингу, про що сторонами складено акт прийому-передачі від 29.04.2013 (а.с. 30).
12.01.2015 між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої строк кредиту продовжено на 84 місяці - до 15.04.2020, а також викладено графік погашення кредиту в новій редакції. Також, передбачено, що лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку позивача в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, відповідно до пунктів 6.3 та 6.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) банківським переказом на банківський рахунок Порше Лізинг Україна (а.с. 31-а.с.37).
Позивачем заявлено до стягнення заборгованості з лізингових платежів у сумі 6218,06 грн, збитків у розмірі 56866,90 грн, 3% річних у розмірі 349,45 грн, інфляційних витрат у розмірі 3011,43 грн.
Згідно з частиною 1 ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини 2 ст.806 цього ж Кодексу до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю - продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.1 Закону України „Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За приписами ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Положеннями ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, на виконання умов договору про фінансовий лізинг №00007241 від 22.04.2013 передав, а відповідач прийняв об'єкт лізингу, що підтверджується актом прийому-передачі від 29.04.2013, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками (а.с.30).
Відповідач у передбачений договором строк не сплатив на користь позивача лізингові платежі за лютий 2015, згідно з виставленим позивачем рахунком-фактурою №00256864 від 02.02.2015 та частково за рахунком-фактурою №00255024 від 13.01.2015, внаслідок чого його заборгованість перед позивачем за лізинговими платежами складає 6218,06 грн.
Відповідно до пункту 12.6.1 умов лізингу позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.
Пунктом 12.6.13 умов лізингу передбачено, що за виняткових обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за договором, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.
03.03.2015 відповідачу направлено повідомлення про розірвання договору №0000741 від 22.04.2013 з вимогою повернути об'єкт лізингу. Представник ТОВ “Постаман" отримав вимогу особисто, про що свідчить підпис, скріплений печаткою товариства на вказаному повідомленні (а.с.39).
Отже, договір фінансового лізингу №00007241 від 22.04.2013 припинив свою дію 13.03.2015 (десятий робочий день).
13.03.2015 відповідач добровільно повернув позивачу об'єкт лізингу, про що сторонами складено відповідний акт.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за лізинговими платежами за січень - лютий 2015 згідно з виставленими позивачем рахунком-фактурою №00256864 від 02.02.2015 та частково за рахунком-фактурою №00255024 від 13.01.2015, з огляду на те, що договір фінансового лізингу припинив свою дію, господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу у сумі 6218,06 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат і 3% річних колегія суддів виходить з такого.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
У пункті 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а, якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - липня.
Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань зі сплати лізингових платежів підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем.
Як убачається з матеріалів справи, здійснений позивачем розрахунок, інфляційні та річні останнім нараховані за період прострочення кожного з лізингових платежів за загальний період прострочення з 15.01.2015 по 23.12.2016.
Однак відповідач вважається таким, що прострочує лізингові платежі з 16 числа кожного місяця, а не з 15, як про це зазначає в розрахунку позивач, оскільки згідно з графіком погашення лізингових платежів, такі платежі відповідач має здійснювати по 15 число кожного з місяців.
Перевіривши розрахунок нарахувань інфляційних та річних за період прострочення лізингових платежів, господарський суд обґрунтовано зазначив про його часткову арифметичну невірність, та неврахування позивачем при здійсненні розрахунку правил нарахування інфляційних, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97, врахувавши той факт, що суд у відповідності до вимог ст.83 Господарського процесуального кодексу України при винесенні рішення позбавлений права виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони, і такого клопотання від позивача не надходило, господарський суд правомірно задовольнив позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача 349,45 грн 3% річних та 3011,43 грн інфляційних втрат.
Апелянт в обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що, враховуючи протиправну поведінку відповідача, небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором, позивач був змушений звернутись до ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою забезпечення юридичного супроводу та представництва інтересів позивача у судовому порядку. Апелянт зазначає, що за надані послуги сплатив 6000 грн, які вважає збитками. Крім того, на думку апелянта, збитками є упущена вигода, яку позивач міг би отримати у випадку належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо повної оплати лізингових платежів у розмірі 49666,90 грн.
Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи апелянта, виходячи з такого.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
Згідно з частиною 1 та 2 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За умовами ст. 224 Господарського кодексу України та з урахуванням ст. 623 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 8.2.3 договору у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.
У пункті 8.6 договору встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.
Пунктом 12.10 договору встановлено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема, витрат на правову допомогу.
Позивач вважає збитками витрати на правову допомогу (юридичні послуги), які поніс у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору та витрати, які він поніс у зв'язку із збереженням об'єкту лізингу.
Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад цивільного правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. ст. 623, 1166 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, обов'язковим є наявність: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.
Отже, звертаючись до суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків, позивач має довести їх наявність з дотриманням вимог ст. ст. 32-34, 36 та 37 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні вказаних положень закону, оскільки вони не мають обов'язкового характеру та обов'язкових ознак збитків, які містить діюче законодавство, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.
У даному випадку позивачем не доведено того, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Отже, отримання позивачем послуг за договором про надання юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які представлятимуть його інтереси є його правом, а не обов'язком.
Крім того, за загальним правилом, витрати на правову допомогу взагалі не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.
Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014.
Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, не відповідають вимогам ст.22 Цивільного кодексу України та ст.225 Господарського кодексу України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення збитків у формі витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн.
Щодо вимог у частині стягнення збитків - упущеної вигоди судова колегія виходить з такого.
Апелянт вважає збитками несплачені відповідачем грошові кошти за користування об'єктом лізингу за договором, що не є збитками, у тому числі, упущеною вигодою, у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України. Разом з тим, між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними договору і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.
З розірванням договору лізингу позивач не втратив права власності на об'єкт лізингу, тобто має право розпоряджатися цим об'єктом, у тому числі укладати щодо цього об'єкту інші цивільно - правові угоди з іншими особами за якими має можливість отримати певний прибуток, у тому числі, реалізувавши даний об'єкт.
Колегія суддів зазначає, що зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу, суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.
З огляду на викладене, апелянтом (позивачем), як у суді першої, так і апеляційної інстанцій, не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, отже, господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди) у розмірі 26896,76 грн.
Враховуючи вищевикладені обставини, норми чинного законодавства, місцевий господарський суд законно та обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 6218,06 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 349,45 грн 3% річних, 3011,43 грн інфляційних втрат та відмову у решті позовних вимог.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом першої інстанції у повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не убачає. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, пунктом 1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області 22.02.2017 у справі №922/69/17 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 29.05.2017 року.
Головуючий суддя О.А.Пуль
Суддя Я.О.Білоусова
Суддя І.В.Тарасова