Справа: № 826/16359/16 Головуючий у 1-й інстанції: Балась Т.П. Суддя-доповідач: Шелест С.Б.
Іменем України
11 травня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуюча суддя: Шелест С.Б.
Судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.
При секретарі судового засідання:
За участі представників: ОСОБА_2
позивача: ОСОБА_3;
відповідача: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадянина Узбекистану ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.17р. у справі №826/16359/16 за позовом Громадянина Узбекистану ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 524-16 від 13.10.16р. про відмову у визнанні громадянина Узбекистану ОСОБА_7 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Узбекистану ОСОБА_7 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.17р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано, що у Позивача наявні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за політичними та релігійними переконаннями.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать обставини та встановлено судом першої інстанції, громадянин Узбекистану ОСОБА_6 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою-анкетою від 18.08.16р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування якої вказав на неможливість повернутися до країни-походження - Узбекистану, у зв'язку з побоюванням стати жертвою переслідування за політичними та релігійними переконаннями.
За результатами проведених співбесід та вивченням матеріалів особової справи, ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене повідомленням від 17.10.16р. №43 (а.с. 9, том І).
Підставою для прийняття повідомлення слугувало рішення ДМС України від 13.10.16р. №524-16.
Підставою для такої відмови слугувала очевидна необґрунтованість заяви, відсутність побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не доведено обґрунтованості його побоювань стати жертвою переслідування за політичними та релігійними переконаннями. Окрім того, у країні походження відносно Позивача порушено кримінальну справу, у звязку з чим компетентні органи Узбекистану звернулись до української сторони з клопотанням про екстрадицію Позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно із статтею 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями 17 липня 1997 року) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
З 04 серпня 2011 року набрав чинності Закон України від 08.07.11р. N 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі - Закон N 3671-VI), який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
З метою підвищення ефективності боротьби проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Державами ООН було підписано 10.12.84р. Конвенцію «Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання», ратифіковану 26.01.87р.
Конвенцією «Про статус біженців», підписаною Державами ООН 28.07.51р. та Протоколу до неї 1967 року визначено термін «біженець», який означає особу, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 6 Закону N 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону N 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до положень Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.04р. № 1629-ІV, метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що, в свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу 2004/83/ЄС «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації та статусу громадян третіх країн та осіб без громадянства у якості біженців або як осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту та змісту захисту, який надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що вцілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Як встановлено судом першої інстанції, Позивач при зверненні до Відповідача із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказав, що зазнав переслідувань у країні постійного проживання через його релігійні та політичні погляди.
Зокрема, зазначив, що залишив Узбекистан через те, що він висловлювався проти влади, є віруючим мусульманином, який регулярно відвідує мечеть, його зовнішній вигляд, а саме носіння бороди, викликало упереджене ставлення до його особи з боку правоохоронних органів Республіки Узбекистан.
Надаючи пояснення Позивач, також, зазначив, що боїться катування та смерті, сидіти за релігію, які, як вважає Позивач, йому загрожують у разі повернення до Узбекистану. А також, що екстрадиція може завдати загрозу його життю, тому що його звинувачують через загальновідомі факти насилля в Узбекистані та систематичні порушення прав людини.
Під час співбесіди з Позивачем, що зафіксовано протоколом від 20.09.16р., ним зазначено, що приблизно в 2008-2009 роках йому погрожували в мечеті арештом, через те, що в нього була борода (стор. протоколу 9).
Поряд з цим, в наступному, Позивач вказав на те, що особисто до нього в Узбекистані фізичного насилля з боку правоохоронних органів не застосовувалось, і його нікуди не забирали (стор. протоколу 8,9 від 20.09.16р.).
Також, Позивач стверджує, що його рідним загрожує небезпека, тому що були випадки коли родичів мусульман-сунітів забирали правоохоронні органи, знущались над неповнолітніми та жінками (стор. протоколу 7).
При цьому, жодних доказів переслідувань Позивача в Узбекистані, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції не надано.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, паспорт Позивача містить неправдиві відомості щодо перетину державного кордону України. Зокрема, дата-штамп про перетин державного кордону України ОСОБА_6, що засвідчують його виїзд за межі України, датований 11.10.13р.; в'їзд в Україну, датований 31.08.13р.; виїзд за межі України, датований 20.06.14р.; в'їзд в Україну, датований 25.03.14р.; в'їзд в Україну, датований 25.12.15р., та повинні підтверджувати законність перебування ОСОБА_6 протягом 2013-2015 років, не відповідають відомостям, зазначеним у базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон» ДПС України.
Інформація про перетин кордону Позивачем у вказані періоди у базі «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон» ДПС України відсутня. У свою чергу, під час співбесіди, ОСОБА_6 зазначив: «…що він в травні 2015 року на прохання Усмана в м. Києві отримав виготовлені підробні кліше дати-штампів про перетин кордону України. За кожне кліше заплатив по 200,00 грн., які мені дав ОСОБА_12. Зазначені кліше були оранжевого кольору. В подальшому їх передано Усману в м.Дніпропетровськ. (пояснення ОСОБА_6 від 21.08.15р.).
Також, з матеріалів справи встановлено, що Позивач впродовж тривалого часу сприяв діяльності прихильників міжнародної терористичної організації «Ісламська держава» (Ісламська держава Іраку і Леванту» або «ІДІЛ», заборонена Резолюціями Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй від 15.08.14р. №2170, від 12.02.15р. №2199 та від 17.12.15р. №2253).
Зокрема, 18.08.15р. ОСОБА_6 допитано Шевченківським районним судом м. Києва як свідка за кримінальним провадженням №22015000000000091 від 18.03.15р. за ч. 1 ст. 258-3, ч.1 ст. 258-5 КК України (досудове розслідування велось Головним слідчим управлінням СБУ), в ході чого він підтвердив факт надання сприяння затриманому члену «ІДІЛ» громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_10 (прізвисько «ОСОБА_10») у його злочинній діяльності, а також визнав, що його дії створювали передумови протиправної діяльності «ІДІЛ» в Україні.
З огляду на те, що дії ОСОБА_6 грубо порушували законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та суперечили інтересам національної безпеки України, стосовно іноземця розпочато процедуру примусового видворення з України, проте через несвоєчасне підтвердження його особистості Посольством Республіки Узбекистан в Україні (через два місяці з моменту отримання запиту) ОСОБА_6 вдалось уникнути видворення та перейти на нелегальне становище з переховуванням від правоохоронних органів України.
Місце перебування ОСОБА_6 встановлено лише в серпні 2016 року (проживав без реєстрації в орендованому житлі та працював в закладі громадського харчування без дозволу Дніпропетровського обласного центру зайнятості).
Окрім того, ГУ ДМС України в Дніпропетровській області встановлено, що у провадженні СВ УСНБ Республіки Узбекистан в Андижанській області перебуває кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.155 (тероризм), пп. а), б) ч.3 ст.159 (посягання на конституційний устрій Республіки Узбекистан, вчинено групою повторно), п. а) ч.3 ст.244-1 (виготовлення або розповсюдження матеріалів, які містять загрозу громадському порядку та громадській безпеці, вчинене за попередньою змовою групою осіб), ч.1 ст.244-2 (створення, керівництво, участь у релігійних, екстремістських, сепаратистки, Фундаменталістських або інших заборонених організаціях) Кримінального кодексу Республіки Узбекистан.
30.11.15р. органом досудового слідства оголошено розшук ОСОБА_6 та обрано запобіжний захід взяття під варту. 03.02.16р. органом слідства винесено постанову про доповнення раніше висунутого обвинувачення, згідно з якого ОСОБА_6 притягується як обвинувачений у вчиненні вказаних злочинів.
24.02.16р. до Генеральної прокуратури України надійшов запит Генеральної прокуратури Республіки Узбекистан про видачу ОСОБА_11 для притягнення для кримінальної відповідальності за вищевказані злочини. Також Генеральною прокуратурою Республіки Узбекистан надано гарантії додержання прав ОСОБА_6 у разі його видачі до цієї держави.
Відповідно до листа Департаменту захисту національної державності СБУ від 29.09.16р. №5/2/1-16036, громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_11 09.08.16р. затриманий співробітниками СБУ у зв'язку з перебуванням у міжнародному розшуку за ініціативою правоохоронних органів Узбекистан за здійснення терористичної діяльності в інтересах міжнародної терористичної організації «Ісламська держава Іраку та Левату».
Отже, з наведеного вбачається, що Позивач звернувся не за захистом в Україні, а з метою легалізації та уникненням процедури екстрадиції шляхом процедури набуття захисту в Україні.
Згідно з «Керівництвом по процедурі і критеріям вивчення статусу біженця» УВКБ ООН від 1992 року, глава ІІ, п. 56, переслідування слід відрізняти від покарань за звичайні порушення закону відповідно до звичайного права. Особи, котрі втікають від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Біженець, це не особа, що переховується від покарання.
Таким чином, виходячи з аналізу обставин справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання Позивачу додаткового захисту в Україні, згідно з визначенням п.13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.
Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги Позивача.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.
Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд
апеляційну скаргу Громадянина Узбекистану ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.17р. у справі №826/16359/16 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.17р. у справі №826/16359/16 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до вимог КАС України.
Головуюча суддя Шелест С.Б.
Судді : Кузьмишина О.М.
Пилипенко О.Є.
Повний текст ухвали складений: 12.05.17р.
Головуючий суддя Шелест С.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Кузьмишина О.М.