04.05.2017 Справа № 904/2178/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗПРОМПОСТАЧ", м. Київ
до Державного підприємства з переробки брухту та відходів із вмістом дорогоцінних металів "ДНІПРО-ВДМ", м.Дніпро
про стягнення заборгованості у розмірі 640 754,97 грн. за договором постачання природного газу
Суддя Назаренко Н.Г.
Секретар судового засідання Гриценко І.О.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1 представник - дов б/н від 19.04.2017
Від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЗПРОМПОСТАЧ" звернулось до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Державного підприємства з переробки брухту та відходів із вмістом дорогоцінних металів "ДНІПРО-ВДМ" суму основного боргу у розмірі 265 433,39 грн., пеню - 232 588,44 грн., 3% річних - 16 406,51 грн., інфляційні втрати - 126 326,63 грн. за договором постачання природного газу № 57-2014г від 09.10.2014.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу №57-2014г від 09.10.2014 року в частині своєчасної та повної оплати за поставлений природний газ.
Позивач надав 04.05.2017 уточнення до заяви про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить прийняти зменшення розміру позовних вимог на 55 433,39 грн. в частині основного боргу та стягнути з відповідача 585 321,58 грн.
Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК, ціну позову вказує позивач.
Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву позивача до розгляду.
Відповідач в судове засідання не з'явився, у відзиві на позов суму основного боргу визнав та зазначив, що його підприємство засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Уповноважений орган управління) та є державним комерційним підприємством. Підприємство утворене з метою поповнення золотовалютного фонду України, а також отримання прибутку за рахунок виробництва дорогоцінних металів, одержаних з переробки брухту та відходів із вмістом дорогоцінних металів. Майно підприємства є державною власністю і закріплено за ним на праві господарського відання. Джерелами формування майна підприємства є майно, у тому числі кошти, передані Уповноваженим органам управління.
Відповідач зазначає, що за весь час існування відповідач не отримував субвенцій, дотацій та іншого фінансування з державного бюджету. Для збереження виробничого, трудового потенціалу та дієздатності підприємства, відповідач на протязі 2015 - 2016 років неодноразово звертався до Мінекономрозвитку із зверненнями про надання фінансової допомоги, які залишились фактично без відповіді.
Починаючи з 2014 року, внаслідок тривалої складної економічної ситуації у державі та відсутністю державного фінансування, підприємство відповідача третій рік поспіль декларує господарську діяльність зі збитками: у 2015 році збитки склали - 2,012 млн.грн., у 2016 році збитки склали - 1,003 млн. грн.
При цьому, із загального обсягу коштів отриманих від реалізації готової продукції, майже 87% цих коштів спрямовуються на виплату заробітної плати та сплату податків.
Також відповідач зазначає, що крім своєчасної сплати поточних податкових зобов'язань, відповідачем здійснюється оплата розстроченої заборгованості по податкам та обов'язковим внескам, згідно судових рішень у справах: № 804/6027/15 від 19.06.2015 року, № 804/4489/15 від 20.10.2015 року, № 804/6026/15 від 13.01.2016 року, № 804/10853/15 від 15.01.2016 року, № 804/11198/15 від 22.01.2016 року, № 804/12548/15 від 19.01.2016 року, № 804/2945/16 від 21.06.2016 року та № 804/3195/16.
На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався з 20.03.2017 до 11.04.2017.
Ухвалою суду від 11.04.2017 продовжено строк розгляду справи до 18.05.2017 та у судовому засіданні оголошено перерву до 04.05.2017.
Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи не заявлялись.
В судовому засіданні 04.05.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЗПРОМПОСТАЧ" (далі - Постачальник, Позивач) та Державним підприємством з переробки брухту та відходів із вмістом дорогоцінних металів "ДНІПРО-ВДМ" (далі - Покупець, Відповідач) 09.10.2014 укладено договір № 57-2014г постачання природного газу (далі - Договір) також, в подальшому сторонами укладено додаткові угоди: № 1 від 31.10.2014, № 2 від 28.11.2014, №3 від 30.01.2015, № 4 від 27.02.2015, № 5 від 31.03.2015, № 6 від 30.04.2015 до даного Договору.
Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити покупцю природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ (український видобуток) на умовах даного договору в 2014 році в об'ємі 100,000 тис. куб. метрів +/- 5% на вибір покупця.
Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб.
Обсяг, ціна та умови розрахунків за газ, що постачатиметься у наступних періодах, погоджуються сторонами окремо та оформлюються додатковими угодами до цього договору (п. 1.2. Договору).
Пунктом 4.2. Договору встановлено, що розрахунок за поставку природного газу здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів в гривнях на розрахунковий рахунок постачальника на умовах оплати:
- 40% вартості заявленого місячного обсягу природного газу до 25-го числа місяця, що передує місяцю постачання газу;
- 30% вартості заявленого місячного обсягу природного газу до 15-го числа звітного місяця;
- 30% вартості заявленого місячного обсягу природного газу до 25-го числа звітного місяця.
Цей договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2014 року. У разі, якщо жодна із сторін договору за 30 календарних днів до закінчення дії договору не заявила про свій намір розірвати або замінити його, строк дії договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік і на тих самих умовах, які були передбачені договором (з урахуванням додаткових угод та листів про зміну ціни). У частині взаєморозрахунків договір діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 7.1. Договору).
У позовній заяві, Позивач зазначив, що протягом листопада 2014 року - квітня 2015 року він здійснив поставку природного газу Відповідачу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 38-43) на загальну суму 774 633,74 грн.
Вище вказані акти підписані повноважними представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств сторін.
Як зазначає Позивач у позовній заяві, Відповідач за поставлений газ розрахувався частково, на підставі чого у нього утворилась заборгованість у сумі 210 000,00 грн., що і стало причиною позову.
Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на підставі наступного.
Пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доказів погашення заборгованості за поставку природного газу на суму 210 000,00 грн., на момент розгляду спору Відповідач не надав, доводи Позивача не спростував, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім основного боргу Позивач просить стягнути з Відповідача пеню у розмірі 232 588,44 грн. за період з 01.01.2015 по 10.02.2017, 3 % річних - 16 406,51 грн. за період з 01.01.2015 по 10.02.2017, інфляційні втрати - 126 326,63 грн. за період 01.01.2015 по січень 2017р.
Відповідно до п. 5.1. Договору у випадку невиконання або неналежного виконання обов'язків. Передбачених цим договором, сторони-несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України.
В пункті 5.3. Договору у випадку прострочення оплати покупцем об'ємів поставленого природного газу відповідно до пункту 4.2. цього договору, останній, крім суми заборгованості, сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення.
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Перевіривши розрахунки надані Позивачем, судом встановлено, що пеня нарахована не вірно - за весь період прострочення оплати - з 01.01.2015 по 10.02.2017.
Однак, суд зазначає, що відносно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова п.5.3. договору не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
З врахуванням викладеного пеню, що підлягає до стягнення, слід розраховувати з 25.10.2014 по 24.10.2015 та вона становить 100 534,88 грн.
В частині стягнення 8 551,30 грн. пені слід відмовити.
В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
3% річних за період з 25.10.2014 по 10.02.2015 становлять 17 566,95 грн., однак суд не може вийти за межі позовних вимог, тому до стягнення підлягає сума заявлена позивачем 16 406,51 грн.
При перевірці розрахунку інфляційних втрат позивача суд враховує приписи Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають стягненню за період з січня 2015 по січень 2017 становлять 124 456,55 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 1 870,08 грн. слід відмовити.
Заперечення відповідача, щодо відсутності фінансування, судом не приймаються на підставі наступного.
В статті 193 Господарського кодексу України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, в силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що отримання бюджетного фінансування не можна розглядати як подію, яка неминуче настане, в розумінні абзацу 2 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за спірним Договором і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі Державного казначейства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У відповідності до п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Таким чином, посилання відповідача на відсутність фінансування не звільняє його від відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, з врахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з стягненням з Відповідача 210 000,00 грн. - основного боргу, пені - 100 534,88 грн., інфляційних втрат - 124 456,55 грн., 3% річних - 16 406,51 грн.
В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати у справі слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що, у зв'язку з уточненням позовних вимог, сума судового збору повинна була складати 8 779,82 грн., тобто переплата складає 831,50 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю
З огляду на викладене, позивачу може звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства з переробки брухту та відходів із вмістом дорогоцінних металів "ДНІПРО-ВДМ" (49000, м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 1, код ЄДРПОУ 24433063) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗПРОМПОСТАЧ" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2, оф. 22, код ЄДРПОУ 36424636) основного боргу - 210 000,00 грн. (двісті десять тисяч грн. 00 коп.), пені - 100 534,88 грн. (сто тисяч п'ятсот тридцять чотири грн. 88 коп.), інфляційних втрат - 124 456,55 грн. (сто двадцять чотири тисячі чотириста п'ятдесят шість грн. 55 коп.), 3% річних - 16 406,51 грн. (шістнадцять тисяч чотириста шість грн. 51 коп.), витрати по сплаті судового збору - 6 770,97 грн. (шість тисяч сімсот сімдесят грн. 97 коп.), про що видати наказ.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення, оформленого
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,
- 10.05.2017
Суддя ОСОБА_2