Справа № 22-ц/793/775/17Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 2 Соколишина Л. Б.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
04 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоГончар Н. І.
суддівСіренка Ю. В., Ювшина В. І.
при секретаріГаджієвій Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 07 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні співвласників, -
У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні співвласників.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що йому на праві власності належить 3/4 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1. Іншим співвласником 1/4 частини домоволодіння є ОСОБА_7, яка прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_8
Зазначає, до 2003 року вони, як співвласники будинку не могли узгодити свої дії щодо утримання будинку та надвірних споруд, однак згодом відповідачка заявила, що вона не має змоги займатися будинком, через брак часу, коштів та відсутність будь-якого інтересу до нього. Оскільки будинок потрібно було утримувати в належному стані, він за власний рахунок здійснив його ремонт та відремонтував господарські будівлі.
Вказує, що починаючи з 2016 року між сторонами виникли непорозуміння з приводу користування будинком, відповідачка разом із своїм сином заявили свою вимогу щодо сплати ним значної суми коштів за належну їй частину будинку.
Реальний поділ будинковолодіння є технічно неможливим, оскільки 1/4 частина будинку, яку необхідно виділити відповідачці може становити не більше 11,45 кв.м, з яких житлової площі - 6,4 кв.м. За оцінкою спеціалістів ПП «Інформаційно-консультаційнпй центр», вартість житлового будинку разом з надвірними будівлями станом на 03 листопада 2003 року становив 58 692 грн., а отже вартість 1/4 частки належної відповідачці складає 14 673 грн., тоді як вартість його частки - 44 019,00 грн., таким чином розмір частки відповідачки слід вважати незначною.
Тому позивач просив:
- припинити право ОСОБА_7 на частку у спільному майні, а саме на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1, Черкаського району, Черкаської області та на 1/4 частину надвірних будівель і споруд та визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, Черкаського району, Черкаської області;
- стягнути з ОСОБА_6 на користь відповідачки вартість 1/4 частини житлового будинку з надвірними господарськими спорудами, що по АДРЕСА_1, Черкаського району, Черкаської області у розмірі 14 673 грн.;
- судові витрати та витрати на правову допомогу покласти на відповідача.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 07 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 07 лютого 2017 року ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції при постановленні рішення були неповно встановлені обставини справи, які мають значення для її вирішення, порушені норми матеріального права, просить його скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає із наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Судом встановлено, що згідно договору дарування від 27 липня 1994 року (а.с. 16-17), посвідченого державним нотаріусом Черкаської державної нотаріальної контори Міняйло І.П., ОСОБА_6 є власником 1/2 частини домоволодіння, яка належало його матері ОСОБА_10, на підставі свідоцтва про право власності від 13 липня 1994 року посвідченого державним нотаріусом (а.с. 12).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 липня 1994 року, ОСОБА_8 - батьку сторін по справі, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, належала 1/2 частина домоволодіння по АДРЕСА_1, Черкаського району, Черкаської області (а.с. 14).
Відповідно до заповіту від 17 лютого 1993 року посвідченого секретарем Свидівоцької сільської ради, ОСОБА_8 заповів усе майно, що йому належить ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у рівних частинах, тобто по 1/ 4 частині кожному (а.с.15).
Тобто, житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, Черкаського району, Черкаської області є спільним майном позивача і відповідача, відповідно 3/4 та 1/4, та належить їм на праві спільної часткової власності, із визначенням часток кожного з них у такому праві власності (відповідно 3/4 та 1/4), згідно ч. 1 ст. 355, ч. 1 ст. 356 та ч. 1 ст. 358 ЦК України, які передбачають, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно з ч. 1 ст. 365 ЦК України, право особи на частку в спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
З матеріалів справи вбачається, що згідно висновку оцінювача, вартість об'єкта - житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, Черкаського району, Черкаської області, визначена станом на 2003 рік і становить 58 692 грн., тобто 1/4 від указаної вартості складає всього 14673 грн.(а.с. 20-21).
Суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що визначена вартість станом на 2003 рік не є актуальною для 2017 року, тому не може розглядатися судом, як належна компенсація відповідачці за її частку.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 р. N 7 (з відповідними змінами та доповненнями) роз'яснив, що розмір грошової компенсації за неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.
Згідно ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.
На час ухвалення рішення судом першої інстанції в матеріалах справи були відсутні докази про те, що позивачем внесено кошти на депозитний рахунок.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовний вимог ОСОБА_6.
Судом першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що позивачем у судовому засіданні не доведено жодної підстави для припинення права на частку у спільному майні відповідачки.
Частинами 1, 4 ст. 60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не надав суду належних, допустимих та переконливих доказів у підтвердження заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не надав суду належних, допустимих та переконливих доказів у підтвердження заявлених позовних вимог.
Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню.
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 07 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні співвласників - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді :