Справа № 22-ц/793/788/17Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 25 Дунаєв С. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
05 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоФетісової Т. Л.
суддівБородійчука В. Г., Василенко Л. І.
при секретаріАнкудінові О. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» до ОСОБА_6 про стягнення суми страхового відшкодування у порядку регресу,
ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» звернулося до суду з даним позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 43343,37 грн., мотивуючи про те, що позивач здійснив страхову виплату на користь СК «Універсальна» на відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_7 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що трапилася з вини відповідача. Відповідач в добровільному порядку не відшкодовує позивачеві суму страхової виплати, а тому позивач звернувся до суду, посилаючись на положення ст. 993 ЦК України, ст.ст.33, 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21.12.2016 позовні вимоги у справі залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та на неправильне встановлення фактичних обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування вказує на те, що право страховика заявити регресні вимоги до страхувальника у разі неповідомлення останнім про настання страхового випадку в передбачений законом строк регламентовано ст. 33 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Необхідність перевірити поважність причин неповідомлення страховика про настання страхового випадку вбачається з правових висновків ВСУ від 30.03.2016 №6-186цс16 та від 23.03.2016 №6-2598цс15.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що сам по собі факт неповідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення про задоволення вимог страховика до страхувальника, яке має базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. Зазначена правова позиція викладена в постановах ВСУ від 16.09.2015 у справі №6-284цс15, від 20.04.2016 та у справі №6-5473ск16, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає, що встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.
При розгляді справи встановлено, що 02.04.2015 між сторонами укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Строк дії цього договору з 02.04.2015 до 01.04.2016. Забезпечений транспортний засіб за умовами договору - автомобіль ВАЗ 211540, 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_1.
11.06.2015 на 43-му км автодороги Київ-Знам'янка з вини відповідача сталося ДТП за участю забезпеченого ТЗ, автомобілю НОМЕР_2, та автомобілю НОМЕР_3. Постановою Обухівського районного суду Київської області від 11.06.2015 відповідача визнано винним у вчиненні цієї ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Власником автомобілю НОМЕР_2, є ОСОБА_7 Оскільки зазначений автомобіль був застрахований у СК «Універсальна», то цією компанією прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування ОСОБА_7 в розмірі 43843,37 грн. на відшкодування завданих йому матеріальних збитків. 09.11.2015 позивачем на користь СК «Універсальна» здійснено оплату регресного відшкодування за ОСОБА_6 в розмірі 43343,37 грн.
14.06.2016 позивач, як страховик, звернувся до відповідача, як страхувальника, з письмовою претензією про відшкодування розміру страхової виплати в розмірі 43343,37 грн. у зв'язку з тим, що відповідач порушив обов'язок повідомлення страховика про страховий випадок у строки, встановлені законодавством, та порушив пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яку відповідач отримав 21.06.2016.
Враховуючи, що відповідач не виконав в добровільному порядку вимог позивача, останній звернувся до суду з позовом у цій справі.
Тож, як вірно вказав суд першої інстанції, між сторонами існує спір щодо правовідносин, які виникли на підставі договору страхування відповідальності, і регулюються нормами ЦК України, ЗУ «Про страхування», ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так відповідно до положень ст.1 ЗУ «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК України, ст.16 ЗУ «Про страхування»).
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що за договором страхування страховик бере на себе відповідальність за ризики, якими обумовлюється настання певної події, внаслідок якої у страхувальника виникає право майнової вимоги або майновий обов'язок.
Статтею 4 ЗУ «Про страхування» передбачено три види страхування: особисте, майнове та страхування відповідальності.
Як встановлено судом відповідач на виконання вимог ст.21 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» застрахував у позивача цивільно-правову відповідальність, як власник автомобілю. Таким чином, між сторонами було укладено договір страхування відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до підпункту «ґ» пп.38.1.1 п.38.1 ст.38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп.33.1.2 п.33.1 ст.33 цього Закону.
Відповідно до пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України; далі - МТСБУ), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Отже, наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
Даний обов'язок у даній справі страхувальник (відповідач) не виконав.
На думку позивача, вказана обставина є підставою для задоволення регресних вимог страховика до страхувальника, оскільки право їх заявити передбачено ст.38 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Однак, судом встановлено, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, він був зафіксований правоохоронними органами, що підтверджується довідкою про ДТП №65144709. Відповідно до зазначеної довідки технічні несправності забезпеченого ТЗ на момент настання ДТП не виявлені. Сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування. Розмір матеріального збитку визначено на підставі рахунку та складеного СК «Універсальна» страхового акту №16070. Вартість матеріальних збитків, завданих ОСОБА_8, визначено судовим експертом товарознавцем на підставі протоколу огляду автомобілю від 03.06.2015 та складеного висновку автотоварознавчої експертизи від 05.06.2015. Сама подія ДТП була визнана позивачем страховим випадком, що підтверджується складеним СК «Провідна» страховим актом 1 №1001/39/43411/Р від 06.11..
Отже перешкод для встановлення позивачем дійсного розміру завданої внаслідок ДТП шкоди судом не встановлено. Колегія суддів враховує, що необхідність повідомлення страхувальником страховика про страховий випадок у 3-денний строк продиктована необхідністю забезпечити право страховика самостійно перевірити розміри завданий збитків та відповідних витрат на їх відшкодування, які складають страхову виплату.
Як зазначено у правових висновках ВСУ від 16.09.2015 у справі №6-284цс15, від 20.04.2016 у справі №6 - 1253 ск16, які згідно ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів, сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення про задоволення вимог страховика до страхувальника, яке має базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Всупереч зазначеній правовій нормі позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що порушення відповідачем вимог щодо повідомлення про страховий випадок, призвело до завдання позивачеві шкоди, зокрема, у вигляді сплати завищеного розміру страхового відшкодування.
При цьому колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що йог апеляційні доводи не спростовують таких висновків суду, так як не доводять факт наявності збитків у страховика внаслідок невиконання страхувальником його обов'язків щодо повідомлення у встановлений законодавством строк про страховий випадок.
Право страховика звертатися з регресним позовом у даному випадку не порушується, оскільки відповідні позовні вимоги є предметом розгляду у даній справі.
Також при апеляційному розгляді не було встановлено порушення права страховика щодо можливості надати оцінку обґрунтованості розміру страхового відшкодування, який ґрунтується на відповідних матеріалах справи.
Колегія суддів оцінює критично апеляційні доводи з посиланням на правові висновки ВСУ від 30.03.2016 №6-186цс16 та від 23.03.2016 №6-2598цс15 з огляду на таке.
Згідно правового висновку ВСУ від 30.03.2016 №6-186цс16 підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлено законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.
Разом з тим за наявності підтверджених документально поважних причин відсутності такого повідомлення підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.
З аналізу даного правового висновку вбачається, що неповідомлення страхувальником у встановлені строки страховика про настання страхової події є підставою для регресного позову у випадку, якщо з цих підстав у останнього виникли необґрунтовані виплати, що в даному випадку не мало місця, оскільки страховик ніяким чином не оспорював розміри та підстави страхової виплати, які ґрунтуються на відповідних доказах.
У правовому висновку ВСУ від 23.03.2016 №6-2598цс15 надано оцінку правовим нормам стосовно перебігу строків позовної давності за регресними вимогами страховика, що, у аспекті встановлених у даній справі фактичних обставин, правового значення не має.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для скасування рішення суду, яке є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» до ОСОБА_6 про стягнення суми страхового відшкодування у порядку регресу - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня її проголошення.
Головуючий :
Судді :