Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"02" листопада 2009 р. Справа № 58/151-09
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. (доповідач), Барбашова С.В.
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю представників сторін:
позивача - Плужник О.О.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 2484Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 16.07.09 р. по справі № 58/151-09
за позовом ВАТ "Лозівське АТП-16309", м. Лозова
до Управління праці та соціального захисту населення Близнюківської райдержадміністрації, Харківська область, смт. Близнюки
про стягнення 48138,17 грн. -
встановила:
В червні 2009 р. позивач - ВАТ "Лозівське АТП-16309", м. Лозова звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Близнюківської районної державної адміністрації, смт. Близнюки 36301,00 грн. - основного боргу, 10273,20 грн. - інфляційних 1563,97 грн. річних та судових витрат, з посиланням на те, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором № 2 від 02.01.2007 року про відшкодування фактично наданих пільг конкретним громадянам, що мають право на пільговий проїзд.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2009 р. по справі № 58/151-09 (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 36301,00 грн. основного боргу, 1563,97 грн. річних, 10273,20 грн. інфляційних, 481,38 грн. витрат по сплаті державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором № 2 від 02.01.2007 року; що інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України та ін.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно не взяв до уваги той факт що відповідно до розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 19.05.06 р. № 268 установа відповідача зобов'язана компенсувати перевізникам перевезення пільгового контингенту виключно за рахунок та в межах субвенцій з державного бюджету України та в межах відповідних асигнувань, тоді як в даному випадку всі перераховані установі відповідача грошові кошти на компенсацію перевізникам за перевезення пільгового контингенту у спірний період вже перераховані відповідачем всім перевізникам, і позивачу при зверненні до суду зазначені обставини були відомі.
Крім того, відповідач також посилається на те, що суд першої інстанції фактично проігнорував той факт, що договір № 2 від 02.01.2007 р. укладався без будь-якого протоколу розбіжностей; що позивач всупереч умовам договору не надавав відповідачу актів звіряння розрахунків; що позивач при виконанні умов договору неодноразово зривав рейси, та відмовлявся від перевезення пільгового контингенту, про що контролюючими органами неодноразово складалися відповідні акти та ін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що свої зобов'язання за договором № 2 в спірному періоді він виконав належним чином, проте відповідач в порушення умов зазначеного договору відповідних розрахунків з ним не провів та ін.
Позивач надав до суду клопотання про зупинення провадження по даній справі з посиланням на те, що відповідно до ухвали від 19.10.2009 р. господарським судом порушено провадження по справі № 08/222-09 за позовом відповідача по даній справі до позивача по даній справі про визнання договору № 2 укладеним в редакції від 02.01.2007 р., тобто договору, невиконання якого відповідачем стало підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
Однак, вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки по-перше відповідач не був позбавлений права на звернення до суду з відповідним позовом ще під час розгляду даної справи в господарському суді, і по-друге рішення господарського суду по справі № 08/222-09, навіть в разі його винесення на користь позивача, не було предметом розгляду суду першої інстанції під час розгляду даної справи, що з урахуванням вимог ст. 101 ГПК України унеможливлює його прийняття в якості доказу судом апеляційної інстанції.
Крім того, дійсність та чинність договору у відповідній редакції була підтверджена рішеннями господарських судів різних інстанцій в межах справи № 35/350-07.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про державний бюджет України на 2007 рік", Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок - субвенції з державного бюджету", іншими нормативно правовими актами, що регулюють процеси перевезення пасажирів, 02.01.2007 року між позивачем та відповідачем укладено господарський договір №2 про компенсацію за пільговий проїзд окремими категоріями громадян, які користуються законодавчо-встановленими пільгами в оплаті проїзду згідно з додатком № 1 до Договору, що є невід'ємною його частиною.
Зазначений договір був підписаний з протоколом розбіжностей, котрий був складений позивачем після отримання договору та надісланий відповідачу.
Відповідно до вимог п.7 ст. 181 Господарського кодексу України, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона -виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Отримавши протокол розбіжностей, відповідач у встановлений законодавством строк та порядку не склав протокол узгодження розбіжностей і не передав неузгоджені розбіжності на розгляд до суду, тому, договір є укладеним в редакції позивача.
Зазначені обставини також знайшли своє відображення в рішенні господарського суду від 18.12.2007 р. та постанові Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2008 р. по справі № 35/350-07, в зв'язку з чим, з урахуванням вимог ст. 35 ГПК України, не потребують доказування.
Пунктом 2.1.1. протоколу розбіжностей до Договору сторонами було узгоджено, щомісяця до 4 числа місяця за звітним, надавати позивачем відповідачу акти звіряння розрахунків, на підставі “Інструкції про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом на маршрутах, затвердженого наказом Мінстату України від 27.05.96р. № 150”, за фактично надані пільги конкретним громадянам в 3-х екземплярах згідно з додатком № 2, розрахунку компенсації про перевезення окремих категорій громадян, що мають право на пільги, згідно з додатком № 3, котрі також прийняті в редакції позивача.
Позивач в повному обсязі виконав умови договору, з початку 2007 року здійснив безкоштовне перевезення всіх категорій громадян, які користуються встановленими законодавством пільгами щодо оплати проїзду.
Проте відповідач, на порушення умов договору та норм чинного законодавства, що регулюють правовідносини сторін у справі, від підписання актів звіряння розрахунків ухилився та не відшкодував позивачеві у повному обсязі збитки від перевезення пільгового контингенту населення в Близнюківському районі.
Як свідчать матеріали справи, станом на 01.12.1007 р. позивачем здійснено перевезення пільгового контингенту на суму 100840 грн. Відшкодовано з боку відповідача було 40656,78 грн., ще 23882,22 грн. було стягнуто з відповідача на користь позивача за рішенням господарського суду від 18.12.07 р. по справі № 35/350-07 (з урахуванням Постанови Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2008 р.). Таким чином, невідшкодованою залишилася заборгованість в сумі 36301 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором № 2 від 02.01.2007 року; що інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України та ін.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" органи виконавчої влади зобов'язані забезпечувати компенсацію втрат автомобільному перевізникові в результаті перевезення пільгових категорій пасажирів.
Згідно з розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 19.05.2006 року № 268 "Про організацію пасажирських перевезень на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області" забезпечення компенсації втрат автомобільним перевізникам внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів за рахунок і в межах субвенцій з державного бюджету здійснюється шляхом укладення з автоперевізниками відповідних договорів.
Відповідно до ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт", відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішні обласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються : перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Нормами статті 29 вищевказаного Закону України встановлено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Стаття 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачає засади пільгового перевезення пасажирів автомобільним транспортом, в якій зазначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Із вищевказаних норм чинного законодавства вбачається, що компенсація збитків, понесених автомобільним перевізником є саме обов'язком органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Предметом Договору № 2 згідно з п. 1.1. є відносини сторін щодо компенсації за пільговий проїзд окремим категоріям громадян, які користуються законодавчо встановленими пільгами в оплаті проїзду.
Пунктом 2.1.1. протоколу розбіжностей до Договору сторонами було узгоджено, щомісяця до 4 числа місяця за звітним, надавати позивачем відповідачу акти звіряння розрахунків, на підставі “Інструкції про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом на маршрутах, затвердженого наказом Мінстату України від 27.05.96р. № 150”, за фактично надані пільги конкретним громадянам в 3-х екземплярах згідно з додатком № 2, розрахунку компенсації про перевезення окремих категорій громадян, що мають право на пільги, згідно з додатком № 3, котрі також прийняті в редакції позивача.
Таким чином, умови Договору щодо порядку розрахунку компенсації пільгових перевезень окремих категорій громадян за регульованими тарифами слід вважати такими, що погоджені сторонами належним чином, а розрахунок фінансових показників повинен проводитись з урахуванням положень вищезазначеної Інструкції.
Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи встановлено, що позивач на підставі умов договору та вимог Інструкції направляв на адресу відповідача акти звіряння розрахунків (лист № 166 від 05.12.07 р. з відміткою про отримання його разом з додатками відповідачем а.с. 29), але відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення пільгового контингенту виконав лише частково.
Як вже зазначалося вище, сума заборгованості відповідача перед позивачем щодо оплати наданих послуг з перевезення пільгового контингенту станом на 01.12.2007 року складає 36301,00 грн.
Враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів погашення вказаної заборгованості, висновки господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 36301 грн. боргу є законними та обґрунтованими.
При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги вимоги відповідача про скасування судового рішення з тих підстав, що відповідно до розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 19.05.06 р. № 268 установа відповідача зобов'язана компенсувати перевізникам перевезення пільгового контингенту виключно за рахунок та в межах субвенцій з державного бюджету України та в межах відповідних асигнувань, тоді як в даному випадку всі перераховані установі відповідача грошові кошти на компенсацію перевізникам перевезення пільгового контингенту за спірний період вже перераховані відповідачем всім перевізникам (в т.ч. позивачу), оскільки такі доводи суперечать вимогам ч. 1 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Разом з тим, наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 2 та її розмір підтверджується матеріалами справи, та жодним чином відповідачем не спростовані.
Також безпідставними є твердження відповідача про те, що договір № 2 є дійсним без врахування положень, які містить наданий позивачем протокол розбіжностей. До таких висновків колегія суддів дійшла з наступних підстав:
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до статей 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Господарським кодексом України визначено, що відносини в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відповідно до частини 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Гл. 20 ГК України визначено порядок укладання господарських договорів.
Відповідно до вимог п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона -виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
02.04.2007 року позивач у встановленому зазначеною нормою порядку надіслав відповідачеві даний Договір разом із протоколом розбіжностей, але так як відповідач своїм правом на звернення до господарського суду щодо врегулювання розбіжностей у визначений законодавством термін не скористався, судова колегія вважає договір № 2 чинним саме в редакції позивача (тобто з урахуванням протоколу розбіжностей).
Вказані обставини знайшли своє відображення в рішенні господарського суду та постанові Харківського апеляційного господарського суду по справі № 35/350-08 (тобто є преюдиційними), в зв'язку з чим, з урахуванням вимог ст. 35 ГПК України, не потребують доведення.
Таким чином, договір № 2, з урахуванням вимог ст. 181 ГК України, під час розгляду даної справи повинен розглядатися з урахуванням протоколу розбіжностей саме в редакції позивача.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність нарахування судом до стягнення інфляційних та річних за порушення грошового зобов'язання, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 1563,97 грн. річних та 10273,20 грн. інфляційних.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Клопотання відповідача про зупинення провадження у справі залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 16.07.09 р. по справі № 58/151-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Повний текст постанови підписано 06.11.09 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Судді Пушай В.І.
Барбашова С.В.