Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"28" жовтня 2009р. Справа № 53/133-09
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Камишева Л.М., судді Івакіна В.О., Токар М.В.,
при секретарі Криворученко О.І.
за участю представників:
позивача - Локшин А.В. ( дов. № 3380 від 17.07.2009 року )
відповідача - Дмитрюк Г.І. ( дов. № 215/30 від 18.08.2009 року ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2688Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 11.08.2009р. по справі № 53/133-09
за позовом ТОВ «ВіЕйБі Лізинг», м. Харків
до ВАТ «Електромашина», м. Харків
про стягнення 26913,72 грн.,
встановила:
У травні 2009 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача на його користь суми основного боргу у розмірі 16418,23 грн., пені в сумі 1303,11 грн., трьох відсотків річних в сумі 163 грн., інфляційні в сумі 1068,30 грн. та штрафу в сумі 7961,08 грн., усього в розмірі 26913,72 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.08.2009 року по справі № 53/133-09 (суддя Прохоров С.А.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Позивач з рішенням господарського суду не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти апеляційної скарги заперечує, вважає її безпідставною та необґрунтованою.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав заперечення на апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 070822-31/ФЛ-Ю-А ( а.с. 27-37 ).
22.08.2007 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду № 1 до договору фінансового лізингу № 070822-31/ФЛ-Ю-А від 22.08.2007 року (а.с.22 -25).
Відповідно до умов вказаного договору, з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього, предметом визначене надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу майна, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладання договору якого наведена в Специфікаціях (додаток №2 до договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і дія договору продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно з п. 2.1 договору строк користування лізингоодержувачем майном становить 37 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна у відповідності до п. 4.3 даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за договором.
Пунктом 3.1 договору з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього встановлено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1 - 3.4.5 договору.
Лізингові платежі включають: платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна; винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1 - 3.4.5 договору з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього.
Пунктом 3.4 договору з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього передбачено, що платежі за договорами здійснюються в національній валюті України (гривнях). Всі платежі здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавцю у порядку, визначеному пунктом 3.4.1. договору, який встановлює, що лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до Графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу) та даний пункт договору встановлює порядок розрахунку суми, що підлягає сплаті на користь лізингодавця на дату фактичного виконання платежу (крім авансового платежу).
Відповідно до п. 3.4.2 договору з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього порядок визначення суми лізингових платежів, що підлягають сплаті, передбачений п. 3.4.1 цього договору, застосовується у випадку, коли курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США, встановлений на дату фактичного виконання лізингового платежу, перевищує курс гривні до долару США, за якими банківська установа, за дорученням лізингодавця, фактично здійснила продаж (конвертування у гривню) коштів в іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих лізингодавцем для придбання майна та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг.
Коригування розмірів лізингових платежів згідно з п.п. 3.4.1-3.4.4 договору з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна (пункт 3.4.5 договору). Таке коригування збільшує частину лізингових платежів - винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане в лізинг майно.
Згідно з п. 3.9 договору з урахуванням додаткової угоди № 1 до нього датою виконання будь-якого платежу за договором вважається дата фактичного надходження грошових коштів на банківський рахунок лізингодавця. Лізинговий платіж, перерахований несвоєчасно або не в повному обсязі, тягне за собою накладення штрафних санкцій, передбачених в пункті 11.2 договору.
На виконання умов договору між сторонами 30.08.2007 року був підписаний акт приймання-передачі майна, переданого в лізинг ( а.с. 21 ).
Однак лізингоотримувач, всупереч прийнятим на себе обов'язків за договором, свої зобов'язання щодо сплати періодичних лізингових платежів виконував не у повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 16418,23 грн.
Таким чином, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу та нарахованих санкцій у зв'язку з невиконанням зобов'язань за умовами укладеного договору фінансового лізингу.
Стаття 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлює, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та положень ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Умовами спірного договору фінансового лізингу, зокрема, п. 3.1 передбачено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів та пунктів 3.4.1 -3.4.5 договорів, з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу), та встановлено формулу розрахунку.
Розрахунок розміру винагороди, що підлягає сплаті, наведений у довідках по розрахунках за договором фінансового лізингу № 070822-31/ФЛ-Ю-А.
Проаналізувавши умови вищезазначеного договору в частині здійснення коригування лізингових платежів, колегія суддів дійшла висновку, що при здійсненні такого коригування факт зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відсутній, сума відшкодування вартості майна залишається незмінною за весь час дії договору, адже коригування розмірів лізингових платежів згідно з пунктами 3.4.1.-3.4.4. договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів, а саме - комісію (винагороду) лізингодавцю за отримане в лізинг майно, у той час як сума, що відшкодовує частину вартості майна, залишається незмінною.
Відповідно до п. 3.4.4 договору у випадку, якщо розмір винагороди (комісії) лізингодавця за отримане в лізинг майно буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої комісії за відповідний проміжок часу, розраховану від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому лізингоодержувач повинен збільшити розмір винагороди на суму, яка дорівнює ПДВ, нарахованому на такий об'єкт оподаткування.
Відповідно до пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.
У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України та статті 193, 198 Господарського кодексу України передбачають, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 16418,23 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1303,11 грн., трьох відсотків річних в сумі 163 грн., інфляційні в сумі 1068,30 грн. та штрафу в сумі 7961,08 грн., то колегія суддів, вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та законними, виходячи з наступного.
У відповідності до пунктів 11.2 та 11.2.1 договору фінансового лізингу № 070822-31/ФЛ-Ю-А лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов'язків, а саме, сплачує лізингодавцю за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1 даного договору та графіком сплати лізингових платежів, та інших платежів, передбачених договором -пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодувати всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню.
Згідно з п. 8.2.1 договору фінансового лізингу № 070822-31/ФЛ-Ю-А, лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленій сторонами ( додаток № 3 до цього договору ).
Пунктом 11.2.3 договору фінансового лізингу № 070822-31/ФЛ-Ю-А передбачено, що за неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно з п. 8.2.1 цього договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 1 відсоток загальної вартості майна на момент укладення цього договору за кожен випадок такого порушення.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції з ІІ кварталу 2008 року по І квартал 2009 року - відповідачем звітів в установленій формі у відповідності до умов договору не направлялося.
З урахуванням викладеного позивачем відповідачу було нараховано пеню в сумі 1303,11 грн. та штраф в сумі 7961,08 грн.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання ).
Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вказаної норми позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання були нараховані відповідачу інфляційні в сумі 1068,30 грн. та три відсотки річних в сумі 163 грн.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення з порушенням вимог матеріального права, висновки викладені в рішенні не відповідають обставинам справи, а тому рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.
У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито покладається:
- у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
- при задоволенні позову - на відповідача;
- при відмові в позові - на позивача;
- при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог, то державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача - держмито в сумі 403,71 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 312,50 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 91, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 3 ст. 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»задовольнити.
Рішення від 11.08.2009р. господарського суду Харківської області по справі № 53/133-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Електромашина» ( 61016, м. Харків, вул. Муранова, 106, код 00214868, р/р 26002961053063 в філії ЗАТ «ПУМБ», МФО 350385 або р/р 26006306812854 в ХФ ВАТ «Кредит промбанк», МФО 350727) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»(04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, код 33880354, п/р 26005300115839 в ПКФ ВАТ «ВіЕйБі банк»в м. Києві, МФО 321637 ) суму основного боргу у розмірі 16418,23 грн., пеню в сумі 1303,11 грн., три відсотки річних в сумі 163 грн., збитки в сумі 1068,30 грн. та штраф в сумі 7961,08 грн.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Електромашина» ( 61016, м. Харків, вул. Муранова, 106, код 00214868, р/р 26002961053063 в філії ЗАТ «ПУМБ», МФО 350385 або р/р 26006306812854 в ХФ ВАТ «Кредит промбанк», МФО 350727) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»(04119, м. Київ, вул.. Дегтярівська, 21-г, код 33880354, п/р 26005300115839 в ПКФ ВАТ «ВіЕйБі банк»в м. Києві, МФО 321637) витрати по сплаті державного мита в сумі 403,71 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 312,50 грн.
Зобов'язати господарський суд Харківської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у місячний термін.
Головуючи суддя (підпис) Камишева Л.М.
Судді (підпис) Івакіна В.О.
(підпис) Токар М.В.
Повний текст постанови підписаний 02.11.2009 р.