Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"27" жовтня 2009 р. Справа № 38/155-09
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Пироженко І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Петренко О.Г. (дов. № б/н від 25.03.2009р.)
відповідача - Корсун О.С. (дов. № б/н від 09.02.2009р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Харпластмас", м. Харків (вх. № 2951 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 07.09.09 по справі № 38/155-09
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хітпром", м. Харків
до Закритого акціонерного товариства "Харпластмас", м. Харків
про стягнення 98278,19 грн., -
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 07.09.2009р. по справі № 38/155-09 (суддя Жельне С.Ч.) позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з Закритого акціонерного товариства “ХАРПЛАСТМАС” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ХІТПРОМ” 78173,03 грн. основного боргу, 13602,10 грн. пені, 5706,63 грн. втрат від інфляції, 974,82 грн. витрат по сплаті державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене рішення скасувати повністю та припинити провадження у справі.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає вимоги відповідача необґрунтованими та безпідставними, в зв'язку з чим просить залишити їх без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Заслухавши уповноважених представників сторін, які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що 09 жовтня 2008 року між позивачем та відповідачем у справі укладено договір за № 30/10-2008 на виготовлення та встановлення метало пластикових конструкцій із ПВХ на суму 158423,00 грн. (далі -Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору позивач («Виконавець») зобов'язався виготовити та встановити для відповідача («Замовника») металопластикові конструкції, а останній зобов'язався їх прийняти та оплатити на умовах договору.
Пунктом 3.1. Договору сторонами обумовлено обов'язок відповідача сплатити позивачу 80% попередньої оплати на протязі трьох банківських днів з моменту підписання договору.
Приймаючи оскаржене рішення господарським судом встановлено, що від вказаної умови договору сторони обопільно відступили і на виконання договірних зобов'язань позивач виготовив та встановив для відповідача, а останній прийняв, металопастикові конструкції з ПВХ на суму 78173,03 грн., що підтверджується актом приймання - передачі від 05.01.2009 року, який підписаний обома сторонами.
Згідно з пунктом 3.2. Договору кінцевий розрахунок відбувається на протязі трьох банківських днів з моменту підписання акту приймання - передачі виробів.
В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом вищевказаних норм та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Відповідні положення містить і частина 7 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання претензії, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою тощо. При цьому боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором.
Як свідчать матеріали справи та з'ясовано господарським судом 02 березня 2009 року позивачем була направлена відповідачу претензія з вимогою про сплату боргу.
Однак вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та будь-якого реагування. Станом на день розгляду справи заборгованість відповідача в сумі 78173,03 грн. залишилася несплаченою.
Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 78173,03 грн. заборгованості, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом першої інстанції, станом на момент розгляду справи по суті сума заборгованості становить 78173,03 грн., яку відповідач позивачеві не сплатив та жодних доказів, які б спростували суму заявленого боргу чи підтверджували б сплату заборгованості, не представив, а тому суд визначився, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за спірним Договором.
Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 6.6. Договору сторони встановили відповідальність, яка настає для відповідача у випадку порушення ним терміну розрахунку у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 % за кожен день затримки платежів.
Враховуючи те, що акт здачі - приймання виконаних робіт між позивачем та відповідачем був підписаний 05.01.2009 року, а відповідач на протязі трьох банківських днів з моменту підписання акту не розрахувався з позивачем, тому починаючи з 08.01.2009 року по 30.06.2009 року прострочення відповідача по платі за виготовлені та встановлені метало пластикові конструкції складає 174 днів.
Скориставшись своїм правом позивачем заявлено до стягнення 13602,10 грн. пені за прострочення виконання відповідачем зобов'язання по сплаті вартості послуг охорони від суми боргу.
Перевіривши нарахування позивачем пені у вказаній сумі за несвоєчасне виконання відповідачем умов Договору, відповідність вимог про її стягнення нормам чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вимоги зазначеної норми місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5706,63 грн. інфляційних збитків правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з законом.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення колегія суддів не вбачає, оскільки відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з частинами 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Колегія суддів вважає, що господарським судом у повному обсязі використано свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.
Так, предметом даного позову є вимога позивача щодо виконання відповідачем зобов'язання, яке виникло в силу Договору № 30/10-2008 від 09.10.2008р. на виготовлення та установку металопластикових конструкцій із ПВХ, щодо оплати вартості виготовлених та встановлених конструкцій, а підставою позову - невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо сплати вартості цієї продукції та робіт.
Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки з елементами підряду.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до пункту 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно зі статтею 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Розділом 2 Договору сторони обумовили загальну вартість виробів в сумі 158423,00 грн., у тому числі ПДВ, а також передбачили, що ціна цих виробів включає видатки, пов'язані з виготовленням, доставкою та установкою металопластикових конструкцій Замовнику. Ціни є остаточними та не змінюються на протязі дії Договору. Договір вступає в силу після підписання обома сторонами.
Статтею 854 Цивільного кодексу України передбачено: якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
В процесі повторного перегляду справи за наявними в ній матеріалами та повторно наданими суду доказами колегією суддів з'ясовано, що позивач керуючись досвідом роботи та довготривалою співпрацею з відповідачем, фактично не отримавши від підприємства відповідача авансового платежу, розпочав виконання робіт, передбачених Договором. Вказане свідчить про відступлення сторонами від умов Договору, однак ці дії позивача та відповідача положенням чинного законодавства в даному випадку не суперечать.
Пунктом 3.1. Договору сторонами обумовлено обов'язок відповідача сплатити позивачу 80% попередньої оплати на протязі трьох банківських днів з моменту підписання договору.
Згідно з пунктом 3.2. Договору кінцевий розрахунок відбувається на протязі трьох банківських днів з моменту підписання акту приймання - передачі виробів.
Пунктом 5.12. Договору передбачено, що відповідач повинен проводити оплату, визначену розділом 3 даного Договору.
Відповідно до пункту 6.1. Договору у разі невиконання Замовником пунктів 5.12. -5.19. Договору установка виробів припиняється та переноситься на інший день, який визначається Постачальником (позивачем).
Аналізуючи ці умови Договору та всі обставини справи колегія суддів визначає, що обов'язок відповідача провести остаточний розрахунок, пов'язаний лише з фактом виконання позивачем конкретних робіт після підписання акту приймання-передачі, та ніяким чином не впливає на обов'язок відповідача розрахуватись за вже виконані позивачем роботи.
Так, із матеріалів справи вбачається, що відповідач від здійснення позивачем обумовлених Договором робіт без проведення ним попередньої оплати не заперечував та прийняв фактично виконані позивачем роботи без зауважень та заперечень, що підтверджується актом здачі - приймання виконаних робіт на суму 78173,03 грн., який підписаний обома сторонами 05.01.2009 року. Строк сплати робіт для відповідача згідно акту починається з 08.01.2009 року (пункт 3.2. Договору).
Однак враховуючи те, що відповідач умови Договору щодо свого обов'язку сплатити вартість цих виконаних позивачем робіт згідно акту не виконав, позивач в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України направив на його адресу листа з вимогою сплатити борг. Проте ці вимоги залишені відповідачем без задоволення. Жодних доказів, які б свідчили про будь-яку реакцію відповідача на цей лист, в матеріалах справи відсутні.
При цьому, слід зазначити, що відповідачем не доведено судам належними та допустимими доказами наявність правових підстав для виготовлення та подальшого змонтування позивачем пластикових виробів у кількості та на суму, обумовлену Договором, та не підтверджено жодними документами його позицію щодо права притримання сплати грошових коштів за вже виконані позивачем роботи згідно підписаного акту.
Наявними у справі матеріалами підтверджується, що позивач неодноразово звертався на адресу відповідача з пропозицією підписати акти звірок взаємних розрахунків за період з 01.06.2009р. по 01.04.2009р. та за період з 01.06.2008р. по 01.08.2009р. (а.с. 17-20, 50-51), однак відповідач від проведення даних звірок ухилився, свого уповноваженого представника для з'ясування правомірності даних, що викладені в цих актах, до позивача не направив та акти позивачеві не повернув. Жодних мотивованих пояснень щодо факту не підписання даних актів відповідач позивачу не надав та судам не представив.
Таким чином, оскільки факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору згідно вищевказаного акту на заявлену суму не оспорюється відповідачем на протязі всього розгляду справи, і якість цих робіт останній не заперечує; робота на заявлену суму виконана позивачем в межах розділу 2 Договору, тому колегія суддів вважає, що позивач цілком правомірно вимагає в судовому порядку від відповідача сплатити йому вартість виконаних робіт на суму 78173,03 грн.
Більше того, вказана сума не перевищує встановленого Договором 80 % розміру перерахування авансового платежу, законне право на отримання якого має позивач.
Посилання відповідача на невірний розрахунок суми позовних вимог, відповідно до яких позивач та суд не врахували дані про здійснення зарахування зустрічних вимог за заявою № 161 від 03.07.2009р. (а.с. 42), не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог потребує згоди іншої сторони та є правом, а ніяк не обов'язком останньої. Такої згоди позивач відповідачу не надавав, а тому правових підстав для застосування до правовідносин сторін у даній справі статті 601 Цивільного кодексу України колегія суддів не вбачає. Крім того, як правомірно встановлено судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення, заява № 161 від 03.07.2009р. не містить даних, які б свідчили про розмір суми зарахованої заборгованості по договору № 30/10-2008 від 09.10.2008р. та не підтверджує обставин щодо однорідності боргу. Між цим, укладеним між сторонами у справі Договором, встановлено обов'язок відповідача сплатити вартість виконаних позивачем робіт на протязі трьох банківських днів з моменту підписання акту приймання - передачі виробів, вартість яких і просить позивач відшкодувати в судовому порядку.
Враховуючи викладене, а також загальні вимоги виконання зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами Договору, колегія суддів вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача 78173,03 грн. вартості виконаної позивачем роботи є законною та обґрунтованою, а тому правомірно задоволена судом першої інстанції. Крім того, колегія суддів вважає цілком правильним висновок господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача суми пені в розмірі 13602,10 грн. та 5706,63 грн. інфляційних втрат, оскільки їх нарахування відповідає вимогам Договору, положенням чинного законодавства та обставинам справи. Між цим, доказів добровільного погашення спірної заборгованості відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Однак з огляду на всі матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які б підтверджували наявність підстав для скасування оскарженого рішення, оскільки воно прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а тому залишається без змін.
Керуючись частиною 1 статті 174, частинами 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України, статтями 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 612, 625, частиною 1 статті 692, пунктом 2 статті 712, статтями 837, 843, 854 Цивільного кодексу України, статтями 4-2, 4-3, 4-7, 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Харпластмас", м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2009р. по справі № 38/155-09 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.
Повний текст постанови підписано 02 листопада 2009 року.
Головуючий суддя
Судді