"03" листопада 2009 р.Справа № 8/169/09
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шевченко В.В.
суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.
при секретарі судового засідання: Волощук О.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Байдиченко Б.М. -за дорученням
від відповідача: Гусєв М.М. -за дорученням
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Державного підприємства „Суднобудівний завод ім. 61 Комунара”, м. Миколаїв
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 25 серпня 2009 року
у справі № 8/169/09
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Миколаївська теплоелектроцентраль”, м. Миколаїв
до Державного підприємства „Суднобудівний завод ім. 61 Комунара”, м. Миколаїв
про стягнення 14 890 грн. 15 коп.
07.04.2009 р. Відкрите акціонерне товариство „Миколаївська теплоелектроцентраль” (далі позивач, ВАТ) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Державного підприємства „Суднобудівний завод ім. 61 Комунара” (далі відповідач, ДП) про стягнення грошових коштів в сумі 14890 грн. 15 коп.
Заявою від 05.08.2009 р. позивач збільшив розмір позовних вимог та посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором № 2439 від 01.08.2002 р. щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії, внаслідок чого має заборгованість по їх оплаті за період з листопада 2008 р. по квітень 2009 р. включно в сумі 9253 грн. 15 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й збитки від знецінювання грошових коштів (індекс інфляції) в сумі 555 грн. 48 коп., три проценти річних в сумі 165 грн. 26 коп., 19643 грн. 83 коп. пені відповідно до п. 7.4.2 укладеного договору, а також відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі: 296 грн. 18 коп. на сплату держмита та 118 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав та просив залишити їх без задоволення посилаючись на те, що відповідно до п. 6.1 укладеного між сторонами у справі договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться за тарифами, що встановлюються позивачем, але останній ці тарифи не доводив до відповідача. Дійсні обсяги споживання теплової енергії сторонами не визначалися та рахунки на їх оплату позивач відповідачеві не направляв. Строк укладеного між сторонами договору закінчився у листопаді 2008 р., тому підстави для стягнення 3% річних і пені відсутні. Також, згідно ч. 2. ст. 231 ГК України, за порушення строків виконання зобов'язання суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, стягується не більше 0,1 % від вартості послуг, внаслідок чого слід визначити реальний обсяг споживання теплової енергії та провести звірку взаємних розрахунків.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.08.2009 р. (суддя Гриньова-Новицька Т.В.) позов задоволений частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 9253 грн. 15 коп. -боргу, 555 грн. 48 коп. -збитків від знецінювання грошових кошів (індекс інфляції), 165 грн. 26 коп. -3% річних, 9253 грн. 15 коп. -пені, а також 192 грн. 27 коп. -понесених витрат на сплату держмита та 76 грн. 58 коп. -понесених витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором № 2439 від 01.08.2002 р. щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії, внаслідок чого має заборгованість по їх оплаті за період з листопада 2008 р. по квітень 2009 р. включно в сумі 9253 грн. 15 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й збитки від знецінювання грошових коштів (індекс інфляції) в сумі 555 грн. 48 коп., три проценти річних в сумі 165 грн. 26 коп. та 9253 грн. 15 коп. пені, оскільки нарахування пені у розмірі, що перевищує 100% від суми боргу суперечить вимогам ст. 1 Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій” № 686 від 20.05.1999 р.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Скарга мотивована тим, що відповідно до п. 6.1 укладеного між сторонами у справі договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться за тарифами, що встановлюються позивачем, але останній ці тарифи не доводив до відповідача. Дійсні обсяги споживання теплової енергії сторонами не визначалися та рахунки на їх оплату позивач відповідачеві не направляв. Строк укладеного між сторонами договору закінчився у листопаді 2008 р., тому підстави для стягнення 3% річних і пені відсутні. Також, згідно ч. 2. ст. 231 ГК України, за порушення строків виконання зобов'язання суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, стягується не більше 0,1 % від вартості послуг. В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник позивача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи 185/1000 частин будинку № 108 по вул. Чкалова в м. Миколаєві належать на праві власності Державі в особі Верховної Ради України та знаходяться в повному господарському віданні відповідача.
01.08.2002 р. між сторонами у справі був укладений договір № 2439 за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачеві теплову енергію, а останній своєчасно оплачувати надані послуги. У п. п. 6.2, 6.3 договору сторонами погоджено, що розрахунковим періодом є календарний місяць та відповідач повинний за 20 днів до початку розрахункового періоду сплачувати позивачеві вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Відповідно до п. 9.4 договору сторонами передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Так як, в матеріалах справи відсутні докази того, що будь-яка із сторін договору зверталася до іншої із письмовою заявою про припинення дії договору, то цей договір є чинним та діючим до сьогоднішнього часу, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.
В період з листопада 2008 р. по квітень 2009 р. включно позивачем на виконання умов укладеного договору поставлено, а відповідачем прийнято теплової енергії на загальну суму 9253 грн. 15 коп., від оплати якої останній ухилився.
Доводи скаржника про те, що дійсні обсяги спожитої теплової енергії не визначені, тарифи до нього не доведені та рахунки на їх оплату не отримувались є голослівними та безпідставними.
Так, матеріали справи свідчать про те, що обсяги спожитої теплової енергії проводилось розрахунковим способом, оскільки у відповідача відсутній прилад обліку теплової енергії. Такий порядок визначення обсягів спожитої теплової енергії прямо передбачений у п. 5.1 договору № 2439 від 01.08.2002 р. та ґрунтується на п. 23 Правил користування тепловою енергією, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. і розділах 5, 6 та додатку № 1 Тимчасових правил обліку відпуску і споживання теплової енергії, що затверджені наказом Державного комітету по житлово-комунальному господарству і Міністерством енергетики та електрифікації України № 57/112 від 01.07.1996 р., якими передбачено, що у споживачів, які не мають приладів комерційного приладу, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного в договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Згідно ст. 20 Закону України „Про теплопостачання” регулювання тарифів на теплову енергію, що виробляється теплоелектроцентралями, іншими установками з комбінованим виробництвом електричної і теплової енергії, здійснюється Національною комісією регулювання електроенергетики України (далі НКРЕ).
Матеріали справи свідчать про те, що на підставі відповідних рішень НКРЕ виконкомом Миколаївської міської ради були прийняті рішення № 1717 від 26.09.2008 р., № 2390 від 26.2008 р., № 462 від 27.02.2009 р. про врегулювання тарифів на теплову енергію, що надається позивачем. Повідомлення про зміну тарифів направлялися позивачем всім споживачам теплової енергії, в тому числі і відповідачу у справі, що вбачається з реєстрів відправки замовленої кореспонденції, а крім того були оприлюднені у відповідних номерах газети „Вечірній Миколаїв”.
Докази, що містяться в матеріалах справи свідчать про те, що відповідачем отримувались рахунки позивача на оплату наданих послуг з теплопостачання. Крім того, незалежно від факту отримання рахунків відповідач повинен здійснювати оплату наданих послуг відповідно до п. 6.2, 6.3 договору; п. 3 ст. 20 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” яким передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання”, згідно якої споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію та п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 р., яким передбачено, що плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим.
Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися своєчасно, належним чином і відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 9253 грн. 15 коп. боргу з оплати поставленої в період з листопада 2008 р. по квітень 2009 р. включно теплової енергії за договором № 2439 від 01.08.2002 р.
Відповідно до вимог ст. 625 ч. 2 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, внаслідок чого місцевий суд підставне стягнув з відповідача на користь позивача 555 грн. 48 коп. -збитків від знецінювання грошових кошів (індекс інфляції) та 165 грн. 26 коп. -3% річних.
Надані позивачем розрахунки основного боргу, індексу інфляції та річних відповідачем не оспорені ні в цілому ні за їх складовими, перевірені, як місцевим, так і апеляційним судом та є правильними і вірними.
Частиною 2 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, то за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, якщо інше не передбачено законом або договором.
В п. 7.4.2 договору № 2439 від 01.08.2002 р. сторонами передбачена сплата пені в розмірі 1% від суми простроченого платежу, внаслідок чого пеня і повинна нараховуватися виходячи з цієї умови договору, що ніяким чином не суперечить ч. 2 ст. 231 ГК України, у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.
Оскільки, нарахування пені у розмірі, що перевищує 100 % від суми боргу суперечить вимогам ст. 1 Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій” № 686 від 20.05.1999 р., то суд першої інстанції підставне обмежив розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 100 % суми боргу та правомірно стягнув з відповідача 9253 грн. 15 коп. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а решту частину заявленого позову залишив без задоволення.
Понесені судові витрати по справі правильно, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, розподілені місцевим судом між сторонами у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -
Рішення господарського суду Миколаївської області від 25.08.2009 року у справі № 8/169/09 -залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства „Суднобудівний завод ім. 61 Комунара”, м. Миколаїв -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя В. В. Шевченко
Судді В. В. Бєляновський
М. А. Мирошниченко
Постанову підписано 4.11.2009 р.