79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
14.10.09 Справа № 32/116
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Процика Т.С.
суддів Дубник О.П.
Скрипчук О.С.
при секретарі судового засідання Друзюк М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Єврогурт” Товариства з обмеженою відповідальністю „УРС” (далі ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС”) за вих. № 06/07 від 29.05.2009 р.
на рішення Господарського суду Львівської області від 02.06.2009 р.
у справі № 32/116
за позовом Приватного підприємства (далі ПП) „Зевс”, м. Донецьк
до відповідача ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС”, м. Львів
про стягнення 52 776,96 грн.
за участю представників:
від позивача -Скакун О.Г. -представник;
від відповідача -не з'явився.
Права та обов'язки сторін, передбачені ст.22 ГПК України, роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступало, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.06.2009 р. у справі № 32/116, суддя Сухович Ю.О., позов задоволено повністю, стягнуто з ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС” на користь ПП „Зевс” 52 731,96 грн., з яких 45 474,60 грн. основного боргу, інфляційні нарахування в сумі 2 958,65 грн., 3 % річних в сумі 482,63 грн., 3 816,08 грн. пені, а також державне мито в сумі 527,32 грн. та 312,24 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 509, 525, 530, 599 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а також зокрема тим, що відповідач не оплатив у повному обсязі отримані від позивача за наявними в матеріалах справи видатковими накладними товар на суму 51 848,10 грн. З матеріалів справи вбачається, що відповідач провів часткову оплату за поставлений товар в розмірі 6 373,50 грн. А відтак, заборгованість позивача перед відповідачем на час розгляду справи становить 45 474,60 грн. боргу, 3 816,08 грн. пені, 482,63 грн. три відсотки річних, інфляційні нарахування в сумі 2 958,65 грн., які підлягають стягненню; доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС”, відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівською області від 02.06.2009 р. у справі № 32/116 скасувати.
Скаржник посилається зокрема на те, що оскаржене рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм процесуального права, зокрема, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника відповідача, який не був повідомлений належним чином про час та місце засідання суду, що позбавило останнього надати обґрунтований відзив і заперечення по справі та захистити свої інтереси.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, у судовому засіданні представник позивача просить суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду Львівської області від 02.06.2009 р. у справі № 32/116 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав правомірності та обґрунтованості рішення суду.
Відповідач участі свого уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.
Враховуючи те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду у судовому засіданні від 24.07.2009 р. участь представників сторін обов'язковою не визнавалась, додаткові докази не витребовувалися, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, то судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника скаржника.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши представника позивача у судовому засіданні, суд встановив наступне.
ПП „Зевс” звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС” про стягнення з нього 52 776,96 грн. боргу, з яких 45 474,60 грн. основного боргу, інфляційні нарахування в сумі 2 958,65 грн., 3 % річних в сумі 482,63 грн., 3 816,08 грн. пені та судових витрат.
02.06.2009 р. позивачем була подана заява про уточнення позовних вимог (а.с.49), в якій він просить стягнути з відповідача 52 731,96 грн. боргу, з яких 45 474,60 грн. основного боргу, інфляційні нарахування в сумі 2 958,65 грн., 3 % річних в сумі 482,63 грн., 3 816,08 грн. пені та судових витрат.
Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 01.01.2007р. між ПП „Зевс" (Постачальник), в собі директора Цугулі В.І. та ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС” (Покупець), в особі директора Гнатув У.Б., було укладено договір поставки напоїв №ЗС-194/07 (а.с. 13-15).
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язувався поставляти Покупцеві напої (надалі за текстом даного договору напої іменуються словом «товар») партіями відповідно до замовлень останнього, а Покупецьзобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору.
Згідно з п.3.1. Договору товар поставляється на умовах DDР відповідно до правил «ІНКОТЕРМС 2000». Місце поставки обумовлюється при прийнятті замовлення й вказується в товарно-транспортних накладних. При протиріччі умов даного договору положенням правил «Інкотермс 2000», умови даного договору мають переважне значення.
Відповідно до п. 3.2. Договору доставку товару до місця виконання зобов'язань по поставці здійснює постачальник. Випадки поставки товару транспортом покупця обумовлюються додатково. Місцем виконання зобов'язання по поставці вважається склад або магазин, розташований за адресою, вказаною покупцем (його структурним підрозділом або третьою особою) у заявці на поставку даної партії товару. Постачальник тільки в тому випадку здійснює поставку товару до заявленого місця виконання зобов'язань, якщо покупець надав належним чином засвідчену копію оплаченої ліцензії на право роздрібної (оптової) торгівлі із зазначенням місця торгівлі. У протилежному випадку заявка на поставку товару за вказаною адресою не приймається без застосування штрафних санкцій до Постачальника.
Відповідно до п.3.4. Договору перехід права власності на товар і ризик випадкової загибелі до покупця відбувається в момент підписання накладної повноважними представниками сторін даного договору. Повноваження осіб на прийняття товару підтверджується дорученням оформленим на бланку суворої звітності.
Згідно з вимогами п. 4 Договору Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника або іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Строк оплати за отриманий товар: відтермінування платежу на 21 календарний день від дня прийняття товару покупцем. Гранична сума заборгованості покупця за отриманий на умовах відтермінування платежу за товар встановлюється у розмірі 20 000,00 грн. При перевищенні зазначеної суми відвантаження товару постачальником припиняється без застосування до нього будь-яких видів відповідальності. Оплату за товар має право провадити третя особа - платник, що покупцем не є, при наявності письмової угоди між платником і покупцем, наданої останнім постачальникові до оплати. Відповідальність за дії платника несе покупець.
Відповідно до п. 6.1. цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного року до 31.12.2007 р., а по грошових зобов'язаннях -до їхнього повного виконання.
Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 31.12.2007р. між ПП „Зевс" (Постачальник), в собі директора Цугулі В.І. та ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС” (Покупець), в особі директора Гнатув І.Б., було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № ЗС-194/07 від 01.01.2007 р. (а.с. 17), якою були внесенні зміни та доповнення до Договору № ЗС-194/07 від 01.01.2007 р.
Відповідно до п.1. Додаткової угоди п.1.2. розділу 1 Договору було викладено у наступній редакції: «Найменування, асортименти, кількість і ціна товару визначаються за домовленістю сторін і вказуються в специфікації (додаток №1) і/або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Специфікація підписується на весь термін дії договору одночасно з підписанням договору, при виникненні необхідності проводиться наступне її коректування».
Згідно п.2. Додаткової угоди було доповнено розділ 4 Договору п.4.6. наступного змісту: «У випадку затримки платежів за прийнятий товар покупець виплачує постачальникові відсотки в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожний день користування коштами постачальника».
Відповідно до п.4. Додаткової угоди п.6.1. розділу 6 договору було викладено у наступній редакції: «Даний договір набуває чинності з дати підписання його сторонами й діє протягом 1 року до 31 грудня 2008р., а по грошових зобов'язаннях - до їхнього повного виконання».
Згідно з п.6. Додаткової угоди п.7.4. розділу 7 договору було викладено у наступній редакції: «У випадку несвоєчасної оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який стягується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення».
Згідно п.7. Додаткової угоди дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору, набуває чинності з моменту його підписання й діє протягом терміну дії договору.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору № ЗС-194/07 від 01.01.2007 р. та Додаткової угоди № 1 від 31.12.2007 р. позивач поставив товар на суму 51 848,10 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № 13ЛЛ011283 від 15.10.2008 р., № 13ЛЛ011567 від 23.10.2008 р., № 13ЛЛ011797 від 29.10.2008 р., №13ЛЛ012075 від 05.11.2008 р., № 13ЛЛ012288 від 12.11.2008 р., № 13ЛЛ012813 від 26.11.2008 р., №13ЛЛ013062 від 05.11.2008 р., № 13ЛЛ012288 від 12.11.2008 р. (а.с. 18-30).
Відповідач частково оплатив отриманий товар, перерахувавши на рахунок позивача 6 373,50 грн., що підтверджується копіями виписок з особового рахунку позивача, прибуткового касового ордеру (а.с. 42-46).
А відтак, сума основного боргу на час розгляду справи в суді першої інстанції, не спростована документальними доказами відповідачем, становить 45 474,60 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. Докази, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати на зазначену суму поставленого товару і відновлення тим самим порушених майнових прав позивача, відповідачем не подано.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, сума основного боргу, не спростована документальними доказами відповідачем становить 45 474,60 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
За таких обставин місцевий господарський суд правомірно задоволив позов про стягнення суми боргу в розмірі 45 474,60 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) як обґрунтовано заявлений.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з ст.3 вищезгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п.6. Додаткової угоди п.7.4. розділу 7 договору № ЗС-194/07 від 01.01.2007 р. було викладено у наступній редакції: «У випадку несвоєчасної оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який стягується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення».
За невиконання договірних зобов'язань позивач відповідно до п. 7.4. нарахував відповідачу пеню за прострочення платежів в розмірі 3 816,08 грн. (а.с. 7).
Відтак, такими, що підлягають до задоволення, оскільки ґрунтуються на положеннях ст. 549 ЦК України та ч.1, ч.2 ст.231 ГК України, є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 3 816,08 грн.
Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч.4 ст. 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховано три проценти річних від простроченої суми за невиконання договірних зобов'язань в розмірі 482,63 грн. та 2 958,65 грн. інфляційних нарахувань за період з жовтня 2008 року по лютий 2009 року (а.с. 7).
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції правильно встановлено, що з відповідача належить стягнути 482,63грн. три проценти річних та 2 958,65 грн. інфляційних нарахувань.
Відтак, такими, що підлягають до задоволення, оскільки ґрунтуються на положеннях ст. 625 ЦК України та ч. 4 ст. 232 ГК України, є позовні вимоги про стягнення з відповідача 482,63 грн. трьох процентів річних та 2 958,65 грн. інфляційних нарахувань.
Посилання скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права судовою колегією відхиляються з огляду на наступне. Ухвалою суду першої інстанції від 12.05.2009 р. про порушення провадження у справі розгляд справи було призначено на 02.06.2009 р. та зобов'язано сторін подати документи та матеріали, необхідні для вирішення спору. Однак, відповідач вимоги ухвали суду від 12.05.2009 р. не виконав, в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце засідання суду, про що свідчить поштове повідомлення про вручення № 4345187 (а.с. 2). Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вимоги ухвали суду від 12.05.2009 р. не виконав, відзиву на позовну заяву не подав, а відтак, суд першої інстанції правомірно розглянув справу № 32/116 за наявними в ній матеріалами справи, на підставі ст. 75 ГПК України.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:
1. Залишити рішення Господарського суду Львівської області від 02.06.2009 р. у справі № 32/116 без змін, а апеляційну скаргу ДП „Єврогурт” ТОВ „УРС”, м. Львів - без задоволення.
2. Судові витрати покласти на скаржника.
Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Процик Т.С.
Суддя Дубник О.П.
Суддя Скрипчук О.С.