79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
28.10.09 Справа № 02/75-64
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Марко Р.І.,
при секретарі Гулик Н.Г.,
з участю представників:
від скаржника (відповідача) - не з'явився,
позивача - з'явився,
розглянув апеляційну скаргу державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство», м.Ківерці
на рішення господарського суду Волинської області від 23.07.2009 року, суддя Костюк С.В., у справі №02/75-64
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МВМ-Київ», м.Київ
до відповідача державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство», м.Ківерці
про стягнення 47250 грн. та повернення обладнання за договором №07071 від 06.07.2007 року,
рішенням господарського суду Волинської області від 23.07.2009 року частково задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «МВМ-Київ»та зобов»язано ДП «Ківерцівське лісове господарство»повернути позивачу брусувальний верстат ТD-500, переданий на відповідальне зберігання згідно договору №07071 від 06.07.2007 року.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач свої зобов»язання по оплаті переданого на відповідальне зберігання товару не виконав, що свідчить про відсутність у нього підстав на набуття права власності на це майно, термін дії договору закінчився, а тому відповідач зобов»язаний передати спірне майно на вимогу позивача.
В частині позовних вимог про стягнення 47250 грн. збитків провадження в справі припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України в зв»язку з відмовою позивача від позовних вимог в цій частині.
З цих підстав в позові відмовлено і в частині позовних вимог про стягнення 600 грн., сплачених за оцінку обладнання, тобто визначення збитків, від стягнення яких позивач відмовився.
В частині позовних вимог про стягнення 7000 грн. витрат на правову допомогу в позові відмовлено, оскільки позивачем не обґрунтовано підстав стягнення цієї допомоги.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, в зв'язку з неповним з»ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що в дійсності між сторонами було укладено договір купівлі-продажу №07071 від 06.07.2007 року, а не договір відповідального зберігання, а тому застосування до спірних правовідносин норм, які регулюють відповідальне зберігання та повернення товару по закінченню строку його дії є безпідставним. Скаржник вважає, що договір відповідального зберігання є удаваним, який укладений сторонами з метою приховати договір купівлі-продажу товару, а саме брусувального верстату ТD-500.
В підтвердження своєї позиції скаржник покликається на здійснення ним часткової оплати придбаного товару на 40000 грн., яка позивачем прийнята та не повернута, тоді як за умовами договору відповідального зберігання жодних платежів не передбачалося.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що між сторонами укладено саме договір відповідального зберігання, оскільки всі умови цього договору відповідають передбаченим в ст.936 ЦК України умовам щодо відповідального зберігання, а саме визначення в договорі сторін як депонент та охоронець не може свідчити про удаваність цього договору.
Щодо покликання скаржника на укладення в спірному випадку між сторонами договору купівлі-продажу, то позивач не заперечує такого факту, покликаючись на укладення між сторонами двох договорів, проте, відповідно до вимог п.3.2 договору купівлі-продажу право власності на обладнання переходить до відповідача з моменту отримання обладнання за умови здійснення повної оплати. Оскільки відповідач не виконав своїх зобов»язань щодо повної оплати вартості спірного обладнання, він не набув права власності на спірне майно, а тому згідно п.2.1.4 договору відповідального зберігання повинен повернути цей товар позивачу.
В судове засідання представник відповідача не з"явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому суд розцінює його неявку як без поважних причин та вважає за можливе розгляд справи завершити без його участі за наявних в справі документів про права і обов”язки сторін.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши та оцінивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 06.07.2007р. між позивачем та відповідачем укладено два договори за №07070 купівлі-продажу брусувального верстату ТБ-500 вартістю 135000,00грн. (а.с.59-61) та №07071 відповідального зберігання даного верстату (а.с.7-8).
Згідно акту прийому-передачі від 09.07.2007р. (а.с.10) брусувальний верстат (обладнання) вартістю 135000 грн. переданий на зберігання охоронцю ДП «Ківерцівське лісове господарство».
Згідно п.3.1 договору купівлі-продажу оплата за обладнання проводиться наступним чином: 50000,00грн. сплачуються, як передоплата платежу до 09.07.2007р.; 117000,00грн. сплачуються до 09.09.2007р.; 17000,00грн. сплачуються до 09.10.2007р.; 17000,00грн. сплачуються до 09.11.2007р.; 17000,00грн. сплачуються до 09.12.2007р..
Відповідно до п.3.2 договору купівлі-продажу право власності на обладнання переходить до покупця (ДП «Ківерцівське лісове господарство») з моменту отримання обладнання при умові виконання п.3.1 договору, тобто з моменту повної оплати за товар.
Згідно представлених відповідачем доказів, оплата за обладнання по договору №07070 від 06.07.2007р. проведена на суму 55000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1362 від 09.07.2007р. на суму 40000 грн., №1598 від 03.07.2008р. на суму 10000 грн. та №52 від 02.03.2009р. на суму 5000 грн. (а.с.56-58). Станом на момент розгляду справи заборгованість по оплаті обладнання складає 80000 грн.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Пунктом 3.1 договору купівлі-продажу №07070 передбачено розстрочення платежу за обладнання до 09.12.2007р.
Відповідно до ст.697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.
Як встановлено судом, покупець (відповідач) прострочив оплату товару, а тому згідно ст.697 Цивільного кодексу України та п.3.2 договору купівлі-продажу право власності на цей товар до покупця не перейшло. Власником обладнання залишився позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «МВМ-Київ».
Пунктом 2.1.4 договору відповідального зберігання від 06.07.2007 р. №07071 охоронець (відповідач) зобов'язався повернути обладнання по першій вимозі депонента (позивача), а згідно п.3.2 депонент має право у будь-який час вимагати повернення майна. Згідно п.7.1 охоронцю надано право використовувати надане майно для демонстрації його можливостей і якості виробленої продукції .
Аналогічні вимоги передбачено ч.І ст.936 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно ч.І ст.948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.
Пунктом 6.1 договір вступає в силу з моменту підписання та діє протягом року.
З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «МВМ-Київ»в частині зобов»язання ДП «Ківерцівське лісове господарство»повернути позивачу брусувальний верстат ТD-500, переданий на відповідальне зберігання згідно договору №07071 від 06.07.2007 року.
Покликання скаржника на здійснення ним оплати спірного обладнання згідно договору купівлі-продажу не може бути підставою для звільнення від відповідальності за договором відповідального зберігання, оскільки відповідач свої зобов»язання за договором купівлі-продажу повністю не виконав, що свідчить про відсутність підстав для виникнення у нього права власності на спірне обладнання згідно п.3.2 вказаного договору. Спірні питання щодо здійсненої оплати за обладнання можуть бути предметом окремого позовного провадження.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 47250 грн. збитків, то місцевим судом підставно припинено провадження в справі згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України в зв»язку з відмовою позивача від позовних вимог в цій частині. Таким чином, підставно місцевим судом відмовлено і в частині позовних вимог про стягнення 600 грн., сплачених за оцінку обладнання, тобто визначення збитків, від стягнення яких позивач відмовився.
Що стосується стягнення 7000 грн. вартості послуг правової допомоги, то слід зазначити, що статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Позивачем не доведено та жодним чином документально не обґрунтовано підстав стягнення вартості послуг правової допомоги, оскільки не подано доказів надання її адвокатом та доказів підтвердження понесення цих витрат, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог і в цій частині.
З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Волинської області від 23.07.2009 року в справі за номером 02/75-64- залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий -суддя: С.М.Бойко
Судді: Т.Б.Бонк
Р.І.Марко