іменем України
"02" листопада 2009 р. справа № 5020-1/068-10/012
Господарський суд міста Севастополя в складі:
судді Юріної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі господарську справу
за позовом Закритого акціонерного товариства „ЕММ”
(99029, м. Севастополь, вул. Шабаліна, 6)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Добриня і Ко”
(99029, м. Севастополь, пр. Генерала Острякова, буд. 15)
про стягнення заборгованості в сумі 5895,23 грн.
За участю представників:
позивача -Волошиної А.А., довіреність № 124 від 10.11.2009;
відповідача -не з'явився.
16.09.2009 Закрите акціонерне товариство „ЕММ” (далі -Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Добриня і Ко” (далі -Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 5895,23 грн.
Позовні вимоги з посиланням на положення статей 193 Господарського кодексу України, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України мотивовані невиконанням Відповідачем договірних зобов'язань по сплаті наданих послуг будівельними машинами та механізмами, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість в сумі 4987,50 грн.
Представник Позивача позовні вимоги підтримала, на задоволенні позову наполягала з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач без поважних причин явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 17.09.2009, 07.10.2009 не виконав; направлений Позивачем на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 17.09.2009 акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 30) не підписав, відповіді на надав.
Зважаючи на закінчення строку вирішення спору, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез'явлення представника Відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд
Звертаючись до суду з позовом, Закрите акціонерне товариство „ЕММ” у якості підстав для його задоволення зазначало, що 22.02.2007 між ним як виконавцем та Товариства з обмеженою відповідальністю „Добриня і Ко” (замовник) був укладений договір № 7 про надання послуг будівельними машинами та механізмами, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги машинами та механізмами згідно з умовами даного договору (а.с. 8).
Строк дії договору встановлений з 22.02.2007 по 31.12.2007 (пункт 5.1 договору).
Пунктом 2.2.4 договору встановлений обов'язок замовника щодня оформляти машиністам машинно-змінні документи (рапорти, подорожні листи та інші документи, передбачені діючим законодавством).
Відповідно до розділу 3 "Вартість послуг та порядок розрахунків" укладеного договору, замовник сплачує надані виконавцем послуги з урахуванням фактично відпрацьованого часу за цінами, зазначеними в рахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Замовник, згідно з пунктом 3.4 договору, здійснює 100% оплату рахунку протягом десяти банківських днів з моменту закінчення робіт. Вся документація про виконані роботи (акт виконаних робіт, змінні рапорти) оформлюється протягом 3-х календарних днів з моменту закінчення робіт.
Так, Позивачем був виставлений Відповідачу рахунок-фактура на оплату наданих послуг №СФ-0000219 від 24.05.2007 на загальну суму 4987,50 грн., факт надання яких підтверджується змінними рапортами (а.с. 10-11), однак Відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання з оплати наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість в сумі 4987,50 грн.
Несплата зазначеної заборгованості з'явилась підставою для звернення Позивача до суду з вимогою сплати основного боргу та пені за кожен день прострочення.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.
Укладення договорів про надання послуг регулюється нормами глави 63 розділу III Цивільного кодексу України.
Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина перша статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За твердженнями Позивача, на виконання зазначених приписів законодавства та умов договору, виконавши роботи, визначені договором, підписавши зі свого боку акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000181 від 24.05.2007 на загальну суму 4987,50 грн., з яких 4156,25 грн. за роботу крану (47,5 часів) та ПДВ в сумі 831,25 грн., зазначений акт був направлений Відповідачу, що підтверджується відміткою головного бухгалтера Відповідача про отримання такого акту на листі Позивача (вих. № 113 від 06.11.2007) (а.с. 38).
Однак, отримавши зазначений акт, Відповідач його не підписав, залишив без відповіді та не зазначив будь-яких мотивів відмови від підписання акта, направлений рахунок-фактуру №СФ-0000219 від 24.05.2007 за надані послуги краном в порушення умов пунктів 3.1, 3.4 договору не оплатив. Факт отримання Відповідачем рахунку-фактури підтверджується копією витягу з журналу Позивача про вручення рахунків (а.с. 41).
Між тим, обов'язок Відповідача сплачувати плату за послуги крану у визначеному розмірі протягом десяти банківських днів з моменту закінчення робіт залежить від наявності підтверджуючих ці послуги документів (акт виконаних робіт, змінні рапорти) (п. 3.4 договору).
Згідно змінних рапортів за квітень 2007 року робота крану склала 47,5 маш./год. (а.с. 10, 11). При цьому, застосування рапортів як форм первинної облікової документації з обліку роботи будівельних машин та механізмів для обліку виконаних робіт введено Наказом Міністерства статистики України від 13.06.1997 №149 "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку роботи будівельних машин та механізмів".
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши наявні у справі докази, у тому числі акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000181 від 24.05.2007 та змінні рапорти, які засвідчують надання відповідних послуг, суд вважає, що відмова відповідача прийняти та оплатити надані Позивачем послуги не може бути визнана обґрунтованою, адже відповідач не навів жодних причин такої відмови, у зв'язку з чим акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000181 від 24.05.2007 на загальну суму 4987,50 грн., підписаний Позивачем та змінні рапорти за квітень 2007 року є належними доказами, що підтверджують фактичне надання Позивачем послуг Відповідачу.
З огляду на викладене, суд вважає заборгованість Відповідача у розмірі 4987,50 грн. доведеною і обґрунтованою.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
До інших способів відноситься, зокрема, передбачена статтею 549 Цивільного кодексу України пеня, яка є грошовою сумою, і яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до 4.2 договору за несплату замовником платежів у строки, встановлені даним договором, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1 % від простроченої суми за кожен день прострочення.
Згідно з розрахунком Позивача пеня складає 907,73 грн. за період з 17.03.2009 по 14.09.2009.
Однак, здійснюючи такий розрахунок, Позивачем не враховані норми спеціального законодавства, що підлягають застосуванню відносно виниклих правовідносин, а саме - положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, статтею 3 якого встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, стаття 3 названого Закону є імперативною нормою та встановлює граничний розмір пені за прострочення платежу -не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня. Більш того, у частині другій статті 343 Господарського кодексу України прямо передбачено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не є підставою для визнання угоди недійсною, проте положення Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, хоча і не встановлює обмежень щодо визначення розміру пені, але передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Нарахована Позивачем сума пені перевищує зазначене обмеження.
Відповідно до Постанов Національного банку України від 21.04.2008 № 107, від 12.06.2009 №343 „Про регулювання грошово-кредитного ринку” розмір облікової ставки з 30.04.2008 складав 12 %, з 16.06.2009 -11%.
Таким чином, пеня, яка нарахована Позивачем в сумі 907,73 грн. підлягає частковому стягненню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а саме, в сумі 571,99 грн. (4987,50х24%х91:365 - 4987,50х22%х91:365).
Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 20, 193, 343 Господарського кодексу України, 525, 526, 549, 901, 903 Цивільного кодексу України, Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, статтями 33, 34, 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Добриня і Ко” (99029, м. Севастополь, пр. Генерала Острякова, буд. 15, ідентифікаційний код 16328694, р/р 2600301300277 в СФ ТОВ „Укрпромбанк”, МФО 384834; р/р 2600683 в СФ ПУМБ м. Севастополь, МФО 308092; р/р 26003945105431 в СФ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 324195) на користь Закритого акціонерного товариства „ЕММ” (99029, м. Севастополь, вул. Шабаліна, 6, ідентифікаційний код 20666184, р/р 26005035706500 в АКІБ „Укрсиббанк” м. Харків, МФО 351005; р/р 260070254301 в СФ Банк „Фінанси та Кредит”, м. Севастополь, МФО 384812; р/р 26008010112315 в ВАТ АКБ „АвтоКразбанк”, м. Кременчук, МФО 331100) заборгованість в сумі 5559,49 грн. (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять грн. 49 коп.), з яких: 4987,50 грн. -основний борг та 571,99 грн. -пеня, а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 96,18 грн. (дев'яносто шість грн. 18 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 222,54 грн. (двісті двадцять дві грн. 54 коп.).
3. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.М. Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 06.11.2009.