Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207
Іменем України
23.10.2009Справа №2-2/5369-2009
за позовом - Приватного підприємства «Мустанг» (95034, м.Сімферополь, вул..Лермонтова, б.35, кв.92)
до відповідача - Фонду комунального майна Сімферопольської міської Ради (95000, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15)
про визнання дій незаконним и та спонукання до виконання певних дій
Суддя Толпиго В.І.
Від позивача : Дебнарев- предст, довір у справі.
Від відповідача: Лисякова - фах.1 кат, довір у справі.
Суть спору:
Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про визнання дії Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради у частині відмови у виконанні рішення 46 сесії V скликання Сімферопольської міської ради № 690 від 19.03.2009 року «Про затвердження Програми приватизації об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2009 рік» неправомірними та зобов'язання Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради виконати рішення 46 сесій Сімферопольської міської ради V скликання № 690 від 19.03.2009 року, підготувати необхідні документи і провести необхідні заходи з приватизації ПП «Мустанг» нежитлових приміщень площею 45,5кв.м. розташованих за адресою: м. Сімферополь по вул. вул..Гагаріна, б.20 та укласти відповідний договір купівлі - продажу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та КП ЖЕО Залізничого району м.Сімферополя було укладено договір оренди нежитлового приміщення №238/6 від 10.6.2008. У вересні 2008 року на поліпшення орендованого майна позивачем було потрачено 43 531,00грн. Рішенням 46-ї сесії Сімферопольської міської ради V скликання від 19.03.2009р. № 690 «Про затвердження Програми приватизації об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2009 рік» нерухоме майно, що знаходиться в оренді позивача, за адресою: м. Сімферополі по вул. Гагаріна, б.20, включено до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. Але 08.5.2009р відповідач у своєму листі повідомив про неможливість провести заходи щодо приватизації вказаного об'єкту, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
У судовому засіданні відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на рішення Конституційного суду, що відображено у протоколі судового засідання.
Позивач у судовому засіданні уточнив прохальну частину позовної заяви та просить суд вважати п.2 викладеним у наступній редакції «зобов'язати Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради виконати рішення 46 сесій Сімферопольської міської ради V скликання № 690 від 19.03.2009 року, підготувати необхідні документи і провести необхідні заходи з приватизації ПП «Мустанг» нежитлових приміщень площею 45,5кв.м. розташованих за адресою: м. Сімферополь по вул. вул..Гагаріна, б.20».
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази, суд встановив:
Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнанні або заперечування. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Способи захисту цивільних прав і інтересів перераховані в ч. 2 ст. 16 ЦК України, крім того, згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором або законом.
Суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Рішенням виконкому Залізничної районної Ради м. Сімферополя № 278 від 10 червня 2008 року «Про передачу в оренду нежитлового приміщення по вул.. Гагарина, 20» було вирішено передати в оренду Приватному підприємству «Мустанг» вказане нежитлове приміщення (підвал).
На підставі вказаного рішення між КП Житлово-експлуатаційним об'єднанням Залізничного району м. Сімферополя (орендодавець) та Приватним підприємством «Мустанг» (орендар) був укладений договір оренди вказаних нежитлових приміщень № 238/6 від 10 червня 2008 року загальною площею 45,5 кв.м. з метою розміщення медичного центру.
У відповідності с п. 1.1. даного договору ПП «Мустанг» (орендар) прийняв в термінове платне користування (оренду) нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 20. Орендодавець - Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційного об'єднання Залізничного району м. Сімферополя є балансодержателем даного приміщення, яке належить на праві комунальної власності Сімферопольській міській раді. Залишкова вартість приміщення на момент передання в оренду склала 88 416 гривень.
Зазначене приміщення є комунальною власністю Сімферопольської міської Ради та знаходиться на балансі ЖЕО Залізничного району м. Сімферополь.
Відповідно до умов зазначеного договору, капітальний та поточний ремонти приміщення виконуються за рахунок орендаря. Вартість полишень приміщення, що орендується, зроблених орендарем які не можливо відділити без шкоди для майна відшкодуванню не підлягають.
14 липня 2009 року був укладений договір № 238/6, яким термін оренди даного приміщення був продовжений до 13 липня 2010 року.
Листом за № 2521/01 від 04 вересня 2008 року КП ЖЕО Залізничого району м.Сімферополя повідомило на адресу Приватного підприємства «Мустанг» про відсутність заперечень з приводу складання кошторису та проведення ремонтних робіт нежитлового приміщення за адресою м. Сімферополь, вул. Гагаріна, б. 20 за умови погодження з органами пожнадзору та охорони праці
Після проведення всіх погоджувальних процедур, Приватним підприємством «Мустанг» за рахунок власних коштів було проведено ремонт та переобладнання в орендованому приміщенні відповідно до погодженої з ЖЕО Залізничного району м. Сімферополя проектно-кошторисної документації, про що був складений акт приймання виконаних підрядних робіт, який також був затверджений орендодавцем.
Відповідно до аудиторського висновку аудиторської фірми «Аудіт-Сервіс» загальна вартість поліпшень орендованого нерухомого майна, які є невід'ємними, що були здійснені Приватним підприємством «Мустанг» в вересні 2008 року склала 43 531грн.
У відповідності с п. 51 Державної програми приватизації, що діє, на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України «Про державні програми приватизації» від 18.05.2000 року №1723-ІІІ, орендар отримує право на викуп майна, якщо орендарем з відома орендодавця здійснені за рахунок власних засобів поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкту без спричинення йому шкоди, вартістю не менше, чим 25 відсотків залишкової (відновною без урахування зносу) вартості майна (будови, споруди, приміщення).
Таким чином, вартість проведених орендарем, Приватним підприємством «Мустанг» поліпшень, які неможливо відокремити від орендованого об'єкту без його пошкодження, більш, ніж у три рази перебільшила встановлені п. 51 Закону України «Про Державну програму приватизації» 25 відсотків, що необхідні для набуття права на викуп даного нерухомого майна.
На підставі зазначених обставин, Приватне підприємство «Мустанг» звернулося до Сімфропольської міської Ради із заявою про включення орендованого приміщення в перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Проведені Приватним підприємством «Мустанг» поліпшення були здійснені з відома орендодавця, що підтверджується матеріалами справи.
На підставі рішення 46-ї сесії V скликання Сімферопольської міської Ради від 19.03.2009 р. № 690 "Про затвердження програми приватизації об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2009 рік” затверджений перелік об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської Ради, що підлягають приватизації, у тому числі: об'єкт - приміщення по вул. Гагаріна, 20, м. Сімферополь, площею 45,5 кв.м шляхом викупу.
Як вбачається з інвентарної справи орендованого приміщення, спірне нежитлове приміщення, розташоване у підвалі житлового будинку по вул. Гагаріна, 20 в м. Сімферополі має загальну площу 45,0 кв.м. та є нежитловим.
Суд вважає за необхідне зазначити, що рішення Сімферопольської міської Ради від 19.03.2009 р. № 690 не оскаржене в установленому законом порядку, не визнане не чинним, не скасоване, тобто є чинним.
З огляду на вищевказане рішення Сімферопольської міської Ради, позивач виконав необхідні роботи з організації підготовки необхідного пакету документів для укладення договору купівлі-продажу вищевказаних приміщень.
Так, статтею 777 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради з заявою про реалізацію права на приватизацію приміщення по вул. Гагаріна, б. 20 м. Сімферополь, площею 45,5 кв.м.
Проте, 08 травня 2009 року відповідач - Фонд комунального майна Сімферопольської міської направив на адресу Приватного підприємства «Мустанг» лист за № 786/40/03 повідомив, що не має можливості провести заходи щодо приватизації вищезгаданого об'єкту, посилаючись на те, що даний об'єкт є підвальним і в даний час питання правового режиму власності допоміжних приміщень житлового комплексу (підвалів, сараїв, горищ, колясок і ін.), визначення категорій вказаних приміщень залишаються законодавчо неврегульованими. При цьому Фонд комунального майна відніс нежиле підвальне приміщення по вул. Гагаріна, б. 20 в розряд допоміжних приміщень житлового комплексу.
Суд не може погодитись з висновком відповідача стосовно неможливості здійснити заходи щодо приватизації спірного підвального приміщення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 25 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” №2269-ХІІ від 10.04.1992 р. приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Приватизація державного та комунального майна здійснюється згідно з вимогами Законів України „Про приватизацію державного майна”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та інших нормативних актів, які не суперечать вимогам названих актів.
Частиною 1 статті 2 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” №2171-ХІІ від 06.03.1992 р. передбачено, що об'єктами малої приватизації є: цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А; окреме індивідуально визначене майно; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.
Згідно зі статею 3 вказаного Закону приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.
Відповідно до статті 4 Закону продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами.
Згідно з пунктом 3 Положення про Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради основними завданнями останнього є здійснення повноважень власника комунального майна, організація та проведення приватизації комунального майна, формування, облік, передача в оренду комунального майна міста Сімферополя.
Покупцями об'єктів малої приватизації, згідно зі статтею 5 Закону України №2171, можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств", тобто громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених частиною третьою цієї статті; юридичні особи інших держав.
Статтею 7 Закону України №2171-ХІІ передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу. При цьому, включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.
Пунктом 4 зазначеної статті встановлено, що покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.
Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу в проведенні заходів по приватизації нежитлового приміщення, розташованого за адресою : м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 20, стало посилання відповідача на неврегульованість питань правового режиму власності допоміжних приміщень житлового комплексу, визначення категорій таких приміщень.
Однак, вказані посилання не є переконливими.
Так, резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 р. передбачено, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” треба розуміти так:
1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
1.3. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Отже, вказаним рішенням дано офіційне тлумачення Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”.
Проте, статтею 4 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Також відповідно до п.п. 2.50 Державних будівельних норм України “Житлові будинки. Основні положення”ДБН В.2.2-15-2005 у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв'язку загальною площею не більше 700 м2, банків, магазинів і кіосків з продажу преси, поліклінік, жіночих консультацій, рентгено-стоматологічних кабінетів (в разі забезпечення вимог НРБУ); роздавальних пунктів молочних кухонь, юридичних консультацій і нотаріальних контор, загсів, філій бібліотек, виставкових залів, контор житлово-експлуатаційних організацій, фізкультурно-оздоровчих занять загальною площею до 150 м2, культурно-масової роботи з населенням (для проведення лекцій, зборів, бібліотек-читалень, кімнат для індивідуальних занять, роботи гуртків, прийому громадян депутатами тощо), дитячих художніх шкіл, центрів соціального захисту населення, центрів зайнятості населення базового рівня до 50 відвідувачів і до 15 співробітників центрів, а також груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху).
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що рішення Конституційного Суду України стосується лише тих нежитлових приміщень, які є допоміжними приміщеннями.
Згідно зі статтею 1 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” №2866-ІІІ від 29.11.2001 р. допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Таким чином, критерієм віднесення приміщення до допоміжного є призначення вказаного приміщення для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Згідно технічному висновку про відповідність орендуємого підвального приміщення по вул. Гагаріна, б.20 в м. Сімферополі вимогам, які пред'являються до допоміжних приміщень, нежитлове підвальне приміщення загальною площею 45,5 кв.м., що орендується позивачем, не використовуються для теплопостачання, водопостачання, електропостачання, газопостачання і введення мереж каналізації даного житлового будинку.
Ні в одному з документів не вказаний статус даного приміщення як допоміжного приміщення житлового комплексу.
Судом в ході розгляду справи встановлено, що до теперішнього часу спірні підвальні приміщення знаходяться у користуванні позивача і використовуються ним за цільовим призначенням; орендовані підвальні приміщення не є допоміжними (про що свідчить Технічний висновок на нежитлові приміщення розташовані у підвалі жилого дому по Гагаріна, 20 у м.Сімферополі), у даному приміщенні відсутні комори, використовувані жителями даного будинку, відсутні вузли обліку постачання тепла, споживання води і електроенергії, спірні приміщення не приймають участі в обслуговуванні та життєзабезпеченні житлового дому, тобто є самостійним, індивідуально відособленим об'єктом. Саме на цій підставі вказане нежиле підвальне приміщення, знаходячись на балансі КП ЖЕО Залізничного району, тобто, будучи комунальною власністю, на законних підставах, тривалий час здавався в оренду.
Більш того, було проведено дослідження даного приміщення і в технічному висновку Кримського Республіканського підприємства «Проєктно-ізиськательський інститут «Кримпроєктреконструкция» при Міністерстві жилищно-.соммунального господарства Автономної республіки Крим (державна ліцензія АБ № 344295) зроблений вивід про те, що дані підвальні приміщення не є допоміжними і не беруть участь в обслуговуванні і життєзабезпеченні житлового будинку і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Отже, відчуження цих приміщень не дасть негативного впливу на експлуатацію та використання житлового будинку за адресою: м. Сімферополь, Гагаріна, 20.
Вказані висновки суду підтверджуються також Листом Фонду державного майна України №10-20-1155 від 30.01.2004 р. “Щодо можливості приватизації підвальних приміщень”.
Так, вказаним листом передбачено, що відповідно до статті 4 Житлового кодексу України до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” зазначені нежитлові приміщення є окремим індивідуально визначеним майном і підлягають приватизації, як об'єкти державної власності групи А.
Таким чином, нежитлові приміщення у підвалі загальною площею 45,5 кв.м, які розташовані по Гагаріна, 20 в м. Сімферополі, в розумінні норм чинного законодавства є окремим індивідуально визначеним майном, а тому, згідно з частиною 1 статті 2 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” є об'єктом малої приватизації.
Як вже зазначалося, згідно з пунктом 51 Державної програми приватизації, затвердженої Законом України „Про державну програму приватизації” №1723-ІІІ від 18.05.2000 р., у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.
Матеріали справи свідчать, що згідно з аудиторським висновком по результатам фінансування робіт щодо поліпшення орендованого приміщення за рахунок коштів орендаря, ринкова вартість виконаних орендатором невід'ємних поліпшень орендованого підвального приміщення за адресою: м. Сімферополь, Гагаріна, 20, складає 43 531грн.
Відповідно до укладеного між позивачем та Комунальним підприємством Житлово-експлуатаційним об'єднанням Залізничного району м. Сімферополя договору оренди нежилого приміщення № 238/6 від 10 червня 2008 року, залишкова балансова вартість орендованого майна при укладенні договору складала 88 416,00гривень.
Згідно ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малій приватизації)» викуп як один із способів приватизації застосовується відносно об'єктів малої приватизації, включених в перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Згідно до ст.13, 41 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власності від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
При цьому, згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією і Законами України.
Статтею 10 Закону України „Про місцеве самоврядування" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 73 Закони України «Про місцеве самоврядування» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
За змістом ст. 143 Конституції України, ст.327 ЦК України, ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить нерухоме майно, управління (володіння, користування, розпорядження) яким здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Відповідно до ч. 1 ст.144 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти міської ради, прийняті в межах наданих ним повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Сімферопольська міська рада у межах своєї компетенції прийняла рішення щодо вказаного приміщення та включила його до переліку майна, що підлягає приватизації у спосіб - викуп.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», з моменту ухвалення рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкту малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизація, яка: визначають ціну продажу об'єкту, підмета приватизації шляхом викупу, або початкову вартість продажу об'єкту на аукціоні, по конкурсу; готують і публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях і місцевій пресі, інших друкарських виданнях, визначених органом приватизації; проводять у разі потреби реорганізацію або ліквідацію державного підприємства; замовляю у разі потреби проведення екологічного аудиту. Термін підготовки об'єкту малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня ухвалення рішення про включення його у відповідний перелік об'єктів, що підлягають приватизації.
Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Стаття 23 Господарського кодексу України передбачає, що спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).
Виходячи зі змісту ст.. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не довів суду необґрунтованість позовних вимог.
За згодою представників сторін в засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини.
Повний текст рішення ідготовлений та підписаний 28.10.2009р.
Керуючись ст.ст. 49,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати дії Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради (95000, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15) у частині відмови у виконанні рішення 46 сесії V скликання Сімферопольської міської ради № 690 від 19.03.2009 року «Про затвердження Програми приватизації об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2009 рік» неправомірними.
3. Зобов'язати Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради (95000, м. Сімферополь, вул. Толстого, 15) виконати рішення 46 сесій Сімферопольської міської ради V скликання № 690 від 19.03.2009 року, підготувати необхідні документи і провести необхідні заходи з приватизації ПП «Мустанг» (95034, м.Сімферополь, вул..Лермонтова, б.35, кв.92, ЗКПО 22276429) нежитлових приміщень площею 45,5кв.м. розташованих за адресою: м. Сімферополь по вул. вул..Гагаріна, б.20.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.