27 жовтня 2009 р. № 8/167-08
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Овечкін В.Е.
Чернов Є.В.
Цвігун В.Л.
за участю представників:
ТОВ "Булочно-кондитерська № 394"Козир Л.Б.
розглянув касаційну скаргуДніпропетровська міська рада
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2008 року
у справі№ 8/167-08 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомТОВ "Булочно-кондитерська № 394"
доДніпропетровська міська рада
провизнання права власності
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2008 (суддя: І.Дубінін) позові про визнання права власності самочинно реконструйовану будівлю задоволено.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що реконструйований об'єкт нерухомості знаходиться на земельній ділянці, наданій позивачу у постійне користування, при реконструкції було дотримано всіх норм, стандартів, правил про що свідчить технічний висновок, будівля відповідач є будівельним, санітарним, протипожежним нормам і правилам, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.12.2009 (судді: Л.Лотоцька, Р.Бахмат, А.Логвиненко) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2008 залишено без зміни з тих же підстав.
Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права.
Скаржник зазначає, що за змістом ст. 376 ЦК України необхідною умовою для визнання права власності є відведення земельної ділянки під будівництво, тоді як позивачу земельна ділянка для цієї мети не надавалася.
Судом не враховано вимог ст. 18 Закону України "Про основи містобудування", ст. 301 Закону України "Про планування та забудову територій" щодо необхідності дотримання позивачем порядку будівництва, наявності документів, що свідчать про прийняття об'єкта в експлуатацію відповідно до порядку, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 № 1243.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, який проти касаційної скарг заперечив, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом вимог позову у справі є визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Відповідно до норми частини другої ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
В окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.
З положення, передбаченого частиною третьою ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.
Відповідно до положень статті 12 Земельного кодексу України та статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на землю належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів в містах. Від іменні та в інтересах територіальних громад відповідно до закону правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності здійснюють органи місцевого самоврядування.
Відповідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" розпорядження землями територіальних громад здійснюють місцеві ради, до виключної компетенції яких належить вирішення питань регулювання земельних відносин.
Суд першої інстанції не дослідив обставин надання позивачу, який здійснив самочинне будівництво на не відведеній йому земельній ділянці в установленому законом порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, не дослідив питання наявності чи відсутності заперечень проти визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно з боку власника або користувача земельної ділянки.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Статтею 29 цього закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 31 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлені повноваження виконавчих органів місцевих рад в галузі будівництва, до яких віднесено: надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій, зупинення будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності, видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.
Суд не звернув уваги на вимоги абз. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22 вересня 2004 року № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.
Обставин надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єкту містобудування, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, надання дозволу на проведення будівельних робіт суд не встановив.
Зазначене свідчить про порушення судом вимог ст. ст. 4 , 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи та є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляду господарському суду першої інстанції.
Крім того, оскільки ухвала про виправлення описки як і ухвала про роз'яснення судового рішення не є окремим рішенням, а становить разом з процесуальним документом, в яке вносить виправлення та роз'яснення, єдине судове рішення, тому скасування рішення зумовлює скасуванню відповідних ухвал.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.12.2009 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2008 у справі № 8/167-08 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.
Справу № 8/167-08 господарського суду Дніпропетровської області передати на новий розгляд господарському суду першої інстанції.
Головуючий В.Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун