27 жовтня 2009 р. № 2-5/1878-2009
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Овечкін В.Е.
Чернов Є.В.
Цвігун В.Л.
за участю представників:
Октябрської селищної ради Ромасенко І.А.
розглянув касаційну скаргуДочірнього підприємства "Кримавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 16 червня 2009 року
у справі№ 2-5/1878-2009 господарського суду АР Крим
за позовомДочірнього підприємства "Кримавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
доОктябрської селищної ради
Красногвардійський районний відділ земельних ресурсів
провизнання права постійного землекористування
Рішенням господарського суду АР Крим від 21.04.2009 (суддя: М.Гаврилюк) в позові про визнання права постійного землекористування та зобов'язання видати державні акти відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що оформлення права постійного землекористування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування за проектами відведення, тоді як такого рішення щодо позивача не приймалося. Враховуючи відсутність відповідного рішення про надання земельної ділянки у постійне користування підстав для видачі державного акту на відповідну земельну ділянку також немає.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 (судді: Л.Заплава, Г.Прокопанич, Т.Фенько) рішення господарського суду АР Крим від 21.04.2009 залишено без зміни з тих же підстав.
Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що спірна земельна ділянка використовується для обслуговування об'єктів нерухомого майна, що належать позивачу на законних підставах, за спірну земельну ділянку сплачується земельний податок. Клопотання про надання спірної земельної ділянки селищною радою в установлений строк розглянуто не було. Таким чином відповідач ставить під сумнів суб'єктивне право позивача на користування спінорною земельною ділянкою, яке підлягає захисту у заявлений позивачем спосіб.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представника селищної ради, яка проти доводів касаційної скарги заперечила та просила її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без зміни, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом вимог позову у справі є визнання права постійного користування земельною ділянкою та видача державного акту на постійне користування земельною ділянкою.
Судом встановлено, що позивач, створений в результаті реорганізації на підставі наказу Державної служби автодоріг України № 93 від 05.03.2002, отримав частину майна і коштів на праві оперативного управління згідно з наказом Державної служби автомобільних доріг України від 09.04.2008 № 156.
Для обслуговування об'єктів нерухомого майна, а саме виробничої бази, що знаходиться на земельній ділянці у смт. Октябрське, вул. Тельмана, 95-в.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання права.
За приписами ст. 123 Земельного кодексу України відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку.
Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного землекористування на земельну ділянку виникає після одержання іі власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного землекористування та його державної реєстрації; право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації.
Відповідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" розпорядження землями територіальних громад здійснюють місцеві ради, до виключної компетенції яких належить вирішення питань регулювання земельних відносин.
Разом з тим, відповідно до п.34 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання землі у власність) вирішуються на пленарному засіданні ради -сесії з винесенням рішення.
Вирішення питання про надання земельної ділянки є виключним правом ради, рішення ради відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" приймається на пленарному засіданні.
Судом встановлено, що відповідного рішення як того вимагає ст. 123 Земельного кодексу України органом місцевого самоврядування не приймалося.
Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті прийняття рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку (ст. 77 зазначеного вище закону, ч.9 ст. 123 ЗК України).
Відповідних обставин оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування скаржником не доведено.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правомірно висновку про відсутність законних підстав зобов'язати відповідача укласти договір на умовах позивача, якщо такі умови не вигідні відповідачу і їх неправомірність не встановлена у передбаченому законом порядку.
За таких обставин касаційна інстанція вважає висновки господарського суду щодо відсутності підстав для визнання права позивача на користування земельною ділянкою та зобов'язання відповідача оформити це право правомірними.
Згідно приписів частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин відхилених господарським судом при розгляді спору.
Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених фактичних обставин справи лише застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що були встановлені у рішенні суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин без доведення суті неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють спірні земельні правовідносини, з намаганням встановити інші обставини справи, надати їм оцінки відмінної від тої, що надана господарським судом, що виходить за межі перегляду справи касаційною інстанцією та суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 та рішення господарського суду АР Крим від 21.04.2009 у справі № 2-5/1878-2009 господарського суду АР Крим залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун