03 листопада 2009 р. № 11/77-09
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Овечкін В.Е.
Чернов Є.В.
Цвігун В.Л.
за участю представників:
ПП "Хімагромаркетинг 2000"
ПП "Таврія"Дяченко А.М.
Шаврова Н.М.
розглянув касаційну скаргуПриватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 червня 2009 року
у справі№ 11/77-09 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомПриватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000"
доПриватного підприємства "Таврія"
простягнення грошових коштів
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2009 (суддя: І.Мельниченко) позов про стягнення заборгованості, інфляційних, річних, пені та штрафу задоволений. В частині стягнення 268561,71 грн. провадження у справі припинено.
Рішення суду в частині задоволення вимог мотивовано тим, що відповідач зобов'язання з оплати, що виникли з договору № Х2-04-0003 від 17.01.2008 та додаткових угод не виконав належно, тому повинен сплати річні за період 25.04.2008-11.02.2009, інфляційні за період травень 2008-лютий 2009, пеню згідно п. 5.2 договору та штраф згідно п. 5.4 договору.
В частині заборгованості сплаченої після порушення справи провадження підлягає припиненню.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 (судді: Л.Чоха, І.Тищик, Л.Чимбар) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2009 в частині стягнення штрафу скасовано. В іншій частині рішення залишено без зміни.
Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що застосування відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання у вигляді штрафу та пені суперечить ст. 231 Господарського кодексу України. Крім того, згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення, тоді як штраф і пеня є одним видом юридичної відповідальності.
Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.
Позивач зазначає, що закон не обмежує право кредитора в застосуванні видів відповідальності за порушення господарського зобов'язання. При цьому висновок про таке обмеження нормами Конституції України неправомірний, оскільки норма ст. 61 Конституції України стосується лише фізичних осіб. Крім того, зазначена норма Конституції України в контексті відповідальності зводиться до неможливості застосування до особи двічі відповідальності одного і того ж виду (підвиду). Натомість позивач вимагає застосувати відповідальність один раз проте у вигляді пені та шарфу, що передбачено умовами договору.
Судом було неправомірно проігноровано клопотання про відкладення розгляду справи за обставин неможливості позивача з'явитися в судове засідання.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом вимог позову у справі є застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що між сторонами виникли зобов'язання з умов договору.
Відповідач взятих за умовами договору зобов'язань не виконав належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Водночас, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За вимогами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.
Умовами договору сторони узгодили умови та розмір відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання (п.п. 5.2, 5.4 договру).
З огляду на встановлений судами факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати, господарський суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача річні, інфляційні, пеню згідно п. 5.2 договору та штраф згідно п. 5.4 договору.
Відповідно до статті 549 названого Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штраф як і пеня є формами одного і того ж виду забезпечення виконання зобов'язання - неустойки.
Умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки -пені та штрафу. При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такої форми неустойки як пеня.
При цьому висновок щодо того, що стягнення і штрафу і пені порушує ст. 61 Конституції України в частині неможливості притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, не відповідає зазначеному принципу. Так, відповідач притягнутий до одного виду відповідальності -цивільна способом сплати неустойки лише один раз і за одне правопорушення. Форма ж сплати неустойки подвійного притягнення не становить.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення як пені, так і штрафу.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.06.2009 у справі № 11/77-09 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.
Рішення № 11/77-09 господарського суду Дніпропетровської області залишити в силі.
Витрати по сплаті державного мита в тому числі за перегляд судових рішень в касаційному порядку віднести на відповідача. Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.
Головуючий В.Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун