03 листопада 2009 р. № 15/312
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Овечкін В.Е.
Чернов Є.В.
Цвігун В.Л.
за участю представників:
Генпрокуратури України Орленко А.О.
розглянув касаційне поданняЗаступника прокурора Рівненської області
на рішеннягосподарського суду Рівненської області
від 22 серпня 2007 року
у справі№ 15/312 господарського суду Рівненської області
за позовомТОВ "Вентурі"
доВиконком Рівненської міської ради
провизнання права власності
Рішенням господарського суду Рівненської області від 22.08.2007 (суддя: В.Коломис) позов про визнання права власності на частку самочинно реконструйованих об'єктів нерухомого майна задоволений.
Судом встановлено, що позивач є власником частки об'єктів нерухомого майна на підставі свідоцтва про право власності, що знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у власності позивача на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, з метою покращення умов використання майна здійснив реконструкцію відповідно до проекту, погодженого управлінням містобудування та архітектури.
Оскільки в даному випадку позивач права інших осіб не порушив, тому за вимогами ст.ст. 376, 392 Цивільного кодексу України його право власності підлягає захисту.
Прокурор в касаційному поданні просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права.
Прокурор зазначає, що мало місце порушення вимог ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій", оскільки будівництво здійснено без дозволу та є самочинним. Об'єкт нерухомого майна у встановленому порядку в експлуатацію не прийнятий, що не відповідає ст. 331 Цивільного кодексу України, положенням Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 № 1243.
Позивач направив касаційній інстанції клопотання про відкладення розгляду справи з підстав хвороби його представника.
Вищий господарський суд вважає, що зазначене клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у цій справі підлягає відхиленню з таких підстав.
Обставиною, яка зумовлює відкладення розгляду справи є неможливість вирішення справи в даному судовому засіданні з врахуванням також підстав, наведених в ст. 77 ГПК України. Зазначені підстави оцінюються судом з метою реалізації передбаченого процесуальним законом права на відкладення справи.
З врахуванням приписів ст. 77 ГПК України та враховуючи вимоги ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України щодо повноважень касаційної інстанції та меж перегляду справи в касаційній інстанції, суд не вбачає у наведеній заявником обставині об'єктивної перешкоди для касаційного перегляду судового рішення у справі.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційного подання, заслухавши прокурора, вважає, що подання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом вимог позову у справі є визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Відповідно до норми частини другої ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
В окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.
За змістом частини п'ятої цієї статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є власником частки 11/100 об'єкта.
Обставин, пов'язаних із правовим режимом майна в цілому судом не досліджено, інших власників не встановлено, до участі у справі з відповідним процесуальним статусом відповідних осіб не залучено, тому висновок про не порушення прав інших осіб внаслідок вчиненого самочинного будівництва фактичним обставинам не відповідає.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Статтею 29 цього закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 31 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлені повноваження виконавчих органів місцевих рад в галузі будівництва, до яких віднесено: надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій, зупинення будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності, видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.
Суд не звернув уваги на вимоги абз. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22 вересня 2004 року № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.
Обставин надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єкту містобудування, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, надання дозволу на проведення будівельних робіт, підстави відсутності відповідного дозволу чи його не надання як і підстав не прийняття об'єкта в експлуатацію у встановленому порядку суд не встановив.
Зазначене свідчить про порушення судом вимог ст. ст. 4 , 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи та є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляду господарському суду першої інстанції.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційне подання задовольнити.
Рішення господарського суду Рівненської області від 22.08.2007 у справі № 15/312 господарського суду Рівненської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд господарському суду Рівненської області.
Головуючий В.Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун