03 листопада 2009 р. № 29/18-09-487
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Овечкін В.Е.
Чернов Є.В.
Цвігун В.Л.
За участю представників:
ЗАТ компанії "Райз"Селіванов С.А.
розглянув касаційну скаргуФермерського господарства "Добровольський"
на постановуОдеського апеляційного господарського суду
від 02 червня 2009 року
у справі№ 29/18-09-487 господарського суду Одеської області
за позовомЗАТ компанії "Райз"
доФермерського господарства "Добровольський"
простягнення заборгованості
Рішенням господарського суду Одеської області від 08.04.2009 (суддя: О.Аленін) позов про стягнення боргу, відсотків, збитків, річних та пені задоволено.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач зобов'язання з оплати, що виникли з договору № 8210-16 від 04.03.2008 не виконав належно, тому повинен сплатити відсотки за користування товарним кредитом встановлені додатком до договору з розрахунку 13%, сума боргу визначається шляхом множення її грошового еквівалента в іноземній валюті на встановлений НБУ курс гривні до іноземної валюти на день фактичної оплати згідно п. 2.2 договору, пеню згідно п. 7.3 договору, збитки згідно п. 7.4 договору, відсотки 28% річних за користування грошовими коштами відповідно до п. 7.5 договору.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 (судді: В.Тофан, М.Михайлов. О.Журавльов) рішення господарського суду Одеської області від 08.04.2009 залишено без зміни з тих же підстав.
Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідач зазначає, що сума збитків, які підлягають до сплати за умовами п. 7.4 договору визначена невірно, відповідач двічі притягнутий до відповідальності у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки згідно п. 7.3 договору та відсотків в розмірі 28% згідно п. 7.5 договору, суд не розглянув можливість зменшення штрафних санкцій з врахуванням приписів ст. 233 Господарського кодексу України, з огляду на важкі обставини, що мали місце та належно підтверджені.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між сторонами виникли зобов'язання з умов договору № 8210-16 від 04.03.2008.
Відповідач взятих за умовами договору зобов'язань не виконав належним чином, що не заперечується і самим відповідачем.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За вимогами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.
Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами договору сторони узгодили умови та розмір відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання (п.п. 7.1, 7.3 -7.5 договору).
З огляду на встановлений судами факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати, господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача відсотки за користування товарним кредитом встановлені додатком до договору з розрахунку 13%, пеню згідно п. 7.3 договору, збитки згідно п. 7.4 договору, відсотки 28% річних за користування грошовими коштами відповідно до п. 7.5 договору.
Передбачені п. 7.5 договору 28% річних, враховуючи приписи ст. 625 ЦК України, яка дозволяє сторонам договору встановити інший розмір процентів, є платою за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких, є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, тобто вони не є мірою відповідальності (штрафними санкціями, передбаченими ст.230 ГК України).
Доводи скаржника щодо неправильного обрахунку збитків за умовами п. 7.4 договору відпиляються, оскільки фактично зводиться до інакшого витлумачення умови договору.
У випадках, якщо волевиявлення сторін правочину не одзволяє однозначно встановити їх намір, справжню волю, виражену при вчиненні правочину, останній може бути витлумачений сторонами або судом, в порядку, визначеному ЦК України.
Оскільки судом попередніх інстанцій не встановлено обставин різного тлумачення сторонами пунктів договору, а відповідачем наявності різного тлумачення не доводилося, тобто наявності спору між позивачем та відповідачем щодо тлумачення пунктів договору не встановлено, тому касаційна інстанція не може переоцінювати висновки судів попередніх інстанцій щодо обрахунку збитків згідно п. 7.4 договору.
Доводи щодо подвійної відповідальності відхиляються, оскільки відповідачем невірно розуміється правова природа пені, відсотків користування чужими грошовими коштами та відсотків річних, які є різними способами захисту цивільного права та помилково ототожнюються скаржником.
Доводи щодо наявності обставин для зменшення штрафних санкцій за приписами ст. 233 Господарського кодексу України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки виходять за межі перегляду справи касаційною інстанцією.
Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України в разі, якщо належні до сплати санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З вищенаведених правових норм вбачається, що вирішення питання про зменшення штрафних санкцій законодавством віддано на розсуд суду, який досліджує та об'єктивно оцінює докази у справі, та при прийнятті рішення керується в тому числі, власним переконанням, заснованим на суті правових норм та оцінці доказів у їх сукупності.
Наявність відповідних обставин для зменшення штрафних санкцій в суді попередніх інстанцій скаржником не доводилася, натомість касаційна інстанція за змістом ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2009 та рішення господарського суду Одеської області від 08.04.2009 у справі № 29/18-09-487 господарського суду Одеської області залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун