22 грудня 2016 р. Справа № 804/6309/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ляшко О.Б.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Організації об'єднання громадян спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України Відкритою акціонерного товариства Дніпропетровський трубний завод ім. Леніна до Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
Організація об'єднання громадян спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України Відкритого акціонерного товариства Дніпропетровський трубний завод ім. Леніна (далі - СТК ТСОУ ВАТ ДТЗ ім. Леніна) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позову просить:
- визнати неправомірною відмову Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області від 16.08.2016 року вих. № 31/4-2729 про відмову надати Організації об'єднання громадян спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України Відкритою акціонерного товариства Дніпропетровський трубний завод ім. Леніна висновок про матеріально-технічну базу навчального закладу з підготовки водіїв транспортних засобів категорії "В";
- зобов'язати Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області надати Організації об'єднання громадян спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України Відкритого акціонерного товариства Дніпропетровський трубний завод ім. Леніна висновок про відповідність матеріально-технічної бази навчального закладу для отримання сертифіката про державну акредитацію закладу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні позивачу висновку про відповідність матеріально-технічної бази навчального закладу для отримання сертифіката про державну акредитацію закладу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв, оскільки до заяви від 20.06.16р. були додані належним чином засвідчені документи, перелічені в п.8 постанови КМУ від 20.05.2009р. № 490 про наявність матеріально-технічної бази з підготовки водіїв категорії «В» в організації СТК ТСОУ ВАТ ДТЗ ім. Леніна. Також, позивач звернув увагу суду на те, що організація має право проводити підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів на підставі Ліцензії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 10 березня 2015 р. Серії НОМЕР_2 та навів доводи, на думку позивача, в підтвердження того, що професійно-навчальний заклад організації СТК ТСОУ ВАТ ДТЗ ім. Леніна відповідає матеріально-технічній базі з підготовки водіїв категорії «В».
Позивач подав до суду клопотання в якому, просив суд адміністративний позов задовольнити, розгляд справи здійснити в порядку письмового провадження.
Відповідач на адресу суду надіслав заперечення, в яких зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на те, що 09.08.16р. від позивача на адресу Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області надійшов лист про надання відповіді стосовно акредитації Організації об'єднання громадян спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України Відкритого акціонерного товариства Дніпропетровський трубний завод ім. Леніна, у відповідь на лист відповідачем повідомлено позивача про неможливість проведення обстеження та складання висновку про матеріально-технічну базу організації, у зв'язку з відсутністю підтвердження права власності або належного користування приміщенням та навчальним майданчиком. Відповідно до чинного законодавства України, заклад, що проводить підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів повинен мати кабінети (класи), навчальні посібники і наочне приладдя, майданчик для навчання з початкового керування транспортними засобами та транспортні засоби. Заклад може бути власником або орендарем кабінетів (класів), майданчиків, транспортних засобів, що підтверджується відповідними документами. Надані позивачем документи не підтверджували право власності, належного користування приміщенням та навчальним майданчиком, у зв'язку з чим РСЦ МВС в Дніпропетровській області не мало належних підстав для їх обстеження та складання висновку про матеріально-технічну базу закладу та її відповідність визначеним вимогам.
Враховуючи звернення представника позивача з клопотаннями про розгляд справи в порядку письмового провадження, з урахуванням відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі приписів ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
09 березня 1995 р. позивач був зареєстрований як юридична особа, що підтверджується свідоцтвом серії А01 № 048101.
15 квітня 2011 р. позивач отримав сертифікат Міністерства внутрішніх справ України про державну акредитацію закладу з підготовки водіїв транспортних засобів категорій "В", серії ДДАІ 001221, строк дії акредитації до 15 квітня 2016 р.
20 червня 2016 р. позивач звернувся до відповідача із заявою від 16.04.16р. вих.№16 для реєстрації списку слухачів групи №16 по підготовці водіїв транспортних засобів категорії «В» згідно наказу №16, що проходять навчання та отримують освіту в організації СТК ТСОУ ВАТ ДТЗ ім. Леніна.
09 серпня 2016 р. позивач звернувся з заявою до відповідача, про надання висновку про матеріально-технічну базу навчального закладу з підготовки водіїв транспортних засобів категорії «В» для отримання в Головному сервісному центрі МВС сертифікату про державу акредитацію закладу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв.
27 серпня 2016р. на адресу позивача від РСЦ МВС в Дніпропетровській області надійшов лист від 16.08.16р. вих. №31/4-2729, в якому останній зазначив про відмову надати висновок про матеріально-технічну базу навчального закладу - організації СТК ТСОУ ВАТ ДТЗ ім. Леніна, на підставі того, що позивачем надано документи, що не підтверджують право власності, належного користування приміщенням та навчальним майданчиком, в зв'язку з чим, у відповідача не має належних підстав для їх обстеження та складання відповідного висновку.
Судом встановлено, що позивачем в якості підтвердження наявності матеріально-технічної бази закладу СТК ТСОУ ВАТ ДТЗ ім. Леніна, надано разом із заявою копію договору на користування маневровим майданчиком за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чеботарьова, 28, що укладений між позивачем та ВАТ «Дніпропетровський хлібокомбінат №9» від 01.07.15р., яким останній користується на підставі акту на право постійного користування землею.
Також, на підтвердження наявності та підстав користування приміщенням для розташування кабінетів, позивачем було надано до Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області договір укладений між ОСОБА_2, в якості орендодавця та організацією об'єднання громадян СТК ТСОУ ВАТ ДТЗ ім. Леніна, в особі ОСОБА_2, в якості орендаря, про надання права користування приміщенням-класом по АДРЕСА_1 (зараз пр. ОСОБА_3), без зазначення населеного пункту, від 01.12.15р. При цьому, позивачем не надано документів на підтвердження законних підстав права володіння зазначеним приміщенням ОСОБА_2.
Позивач вважає, що надані до Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області договори є чинними, підтверджують право користування приміщенням для розташування кабінетів та користування маневровим майданчиком, право власності за ВАТ «Дніпропетровський хлібокомбінат №9» від 01.07.15р. на майданчик, підтверджується актом на право постійного користування земельною ділянкою від 04.08.1999р. серії НОМЕР_1 а право володіння ОСОБА_2 приміщенням-класом по АДРЕСА_1 підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.12.1994р., в зв'язку з чим на думку позивача, доводи Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області про те, що позивачем надано документи, що не підтверджують право власності, належного користування приміщенням та навчальним майданчиком є не правомірними.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач вважає протиправною відмову у наданні організації висновку про матеріально-технічну базу навчального закладу, у зв'язку з чим, було подано даний позов до суду.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 10 лютого 1998 р. № 103/98-ВР "Про професійно-технічну освіту" (далі - Закон № 103/98-ВР), Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 р. № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII), Порядком підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами та Порядком державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 490 (далі - Порядок).
Згідно з вимогами ст. 17 Закону № 103/98-ВР професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
Відповідно до вимог ст. 18 Закону № 103/98-ВР до професійно-технічних навчальних закладів належать, зокрема, навчально-курсові комбінати, навчальні центри та інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.
Як видно з вимог ст. 19 Закону № 103/98-ВР, професійно-технічні навчальні заклади незалежно від форм власності та підпорядкування розпочинають діяльність, пов'язану з підготовкою кваліфікованих робітників та наданням інших освітніх послуг, після отримання ліцензії. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з вимогами п. 3 Порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, що експлуатуються на вулично-дорожній мережі загального користування, проводяться акредитованим у визначеному законодавством порядку закладом, що зареєстрований в територіальних органах з надання сервісних послуг МВС за його місцезнаходженням. У разі коли зазначена діяльність здійснюється філією, така філія обліковується в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС за її місцезнаходженням. Підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів такими засобами здійснюється у визначеному Мінінфраструктури порядку.
З матеріалів справи встановлено, що позивач діє на підставі статуту, затвердженого Головою ДМО ТСОУ України від 06.05.2008р. та зареєстрованого в державному реєстрі 08 травня 2008 р. за №1769.
Згідно з п. 1.1 названого статуту позивач є професійно-технічним навчальним закладом 1-го атестаційного рівня, базою обороно-масової, спортивно-навчальної роботи, і входить до системи освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничим професіями, спеціальностями, кваліфікацією і спортивно майстерністю відповідно до їх інтересів, здібностей і стану здоров'я.
Основними повноваженнями та напрямками діяльності позивача є, зокрема, підготовка кваліфікованих конкурентоспроможних робітників, перепідготовка і підвищення кваліфікації, формування у них наукового світогляду, творчого мислення, здійснення професійного навчання незайнятого населення.
Крім того, позивач здійснював свою діяльність на підставі таких дозвільних документів:
- ліцензії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 10 березня 2015р. Серії АЕ №636198, згідно якою він мав право надавати освітні послуги, пов'язані з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до професійно-технічного навчання за професіями: водій автотранспортних засобів (категорія "В") до 27 січня 2020 р.;
- сертифікату про акредитацію серії ДДАІ №001221, виданого Міністерством внутрішніх справ 15 квітня 2011 р., строк дії акредитації до 15 квітня 2016 р.
Як вже зазначалося, 09.08.16р. директором Організації об'єднання громадян спортивно-технічний клуб Товариство сприяння обороні України ВАТ Дніпропетровський трубний завод ім.Леніна ОСОБА_2, після закінчення терміну дії 15.04.16р. сертифіката про державну акредитацію закладу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв від 10.05.2011р., звернувся до відповідача з заявою про надання висновку про матеріально-технічну базу навчального закладу з підготовки водіїв транспортних засобів категорії «В»
До цього листа позивачем було долучено перелічені в п. 8 постанови КМУ від 20.05.2009р. №490 належним чином засвідчені документи про наявність матеріально-технічної бази з підготовки водіїв категорії «В» в організації СТК ТСОУ ВАТ ДТЗ ім. Леніна.
16 серпня 2016 р. відповідачем було надано відповідь позивачу, зокрема, листом № 31/4-2729 яким повідомлено позивачу, про відсутність у відповідача підстав для обстеження приміщення за адресою АДРЕСА_1 та майданчика по АДРЕСА_2, посилаючись на те, що надані позивачем документи не підтверджують право важності на зазначені об'єкти нерухомості.
При вирішенні справи судом враховано таке.
Державна акредитація закладу є основною формою контролю за діяльністю закладу.
Згідно з вимогами ст. 15 Закону № 3353-XII Міністерство внутрішніх справ України створює та веде реєстр закладів, які здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог законодавства у цій сфері. Основною формою державного контролю у сфері безпеки дорожнього руху за діяльністю закладів незалежно від форми власності і підпорядкування є державна акредитація закладу та атестація його викладачів, яка проводиться не рідше одного разу на п'ять років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок акредитації навчальних закладів регламентовано Постановою № 490, яка визначає процедуру акредитації закладів незалежно від форми власності та їх філій.
П. 2 Порядку визначено, до державна акредитація закладу та атестація його спеціалістів, яка проводиться територіальним органом з надання сервісних послуг МВС не рідше ніж один раз на п'ять років, є основною формою державного контролю діяльності закладу.
Згідно з вимогами п. 4 Порядку основним завданням державної акредитації є визначення: стану матеріально-технічної бази закладу; рівня організації та проведення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів і професійного рівня спеціалістів.
Відповідно до зазначеного вище Порядку для державної акредитації заклад подає до Головного сервісного центру МВС:
1) заяву;
2) сертифікат про державну акредитацію (у разі проходження чергової акредитації);
3) засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують право закладу на користування транспортними засобами, приміщеннями та земельними ділянками для підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв;
4) відомості про склад спеціалістів закладу, копії документів про їх освіту, кваліфікацію, атестацію, а також відомості про матеріально-технічну базу закладу;
5) робочі програми і плани з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв;
6) маршрути з практичного керування транспортним засобом;
7) висновок про матеріально-технічну базу закладу та її відповідність визначеним вимогам, затверджений керівником територіального органу з надання сервісних послуг МВС за місцезнаходженням закладу. (п. 8 Порядку).
Відповідно до п.6 Перелік вимог до закладу та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів визначаються спільним наказом МВС, МОН, Мінінфраструктури та Мінсоцполітики.
Згідно Вимог до закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку затверджених спільним наказом МВС України, МОН України, МІ України, МСП України, від 05.04.2016р. №255/369/132/344, заклад, що проводить підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів (далі- заклад), для здійснення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів повинен мати кабінет (класи), навчальні посібники і наочне приладдя, майданчик для навчання з початкового керування транспортними засобами (далі - майданчик) та транспортні засоби. Заклад може бути власником або орендарем кабінетів (класів), майданчиків, транспортних засобів, що підтверджується відповідними документами.
Позивач є орендарем маневрового майданчика відповідно до договору від 01.07.15р. укладеного з ВАТ «Дніпропетровський хлібзавод №9», при цьому ВАТ «Дніпропетровський хлібзавод №9», який надає в оренду майданчик не є його власником та користується майданчиком на праві постійного користування, що підтверджується актом на право постійного користування землею від 04.08.1999р.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) встановлено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. При цьому, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:
· право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;
· права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
· постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;
· земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III не встановлено чітких матеріально-правових і процесуальних гарантій зміни громадянами юридичного титулу права постійного користування земельною ділянкою на право власності чи право оренди.
Отже, судом встановлено, що наданий договір на користування майданчиком не підтверджує права власності, чи належного права користування майданчиком СТК ТСОУ ВАТ ДТЗ ім. Леніна, в зв'язку з чим, у відповідача не виникає право обстеження майданчика, оскільки таке обстеження не погоджено із власником майданчика.
Щодо договору про надання права користування приміщенням від 20 січня 2016р., відповідно до якого ОСОБА_2 передав в оренду позивачу приміщення площею 233,3 кв.м. розміщене за адресою АДРЕСА_1, то відповідно до договору також, не підтверджено наявності та підстав використання позивачем приміщення для розташування кабінетів, оскільки ОСОБА_2, що виступає в якості орендодавця за договором не надано належних документів про підтвердження його право власності на зазначене приміщення.
З наданої копії купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.12.1994р. укладеного між ОП ДМЗ ім. Петровського (продавець) та директором ЧПКП «АВТО» ОСОБА_2, що діє на підставі статуту (покупець) встановлено, що відповідно до рішення Зборів орендарів АП ДМЗ ім..Петровського від 26.12.1994р. та акта оцінки від 12.12.1994р. «Продавець» продає, а «Покупець» покупає нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 233,3 кв.м. за 285000000 крб.
За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 Цивільного кодексу УРСР, в редакції 04.02.1994р.) .
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (п.1 ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, в редакції 04.02.1994р.).
Таким чином, за наданим договором купівлі-продажу від 26.12.1994р. право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 набуває ЧПКП «АВТО», а ОСОБА_2 діє від імені юридичної особи ЧПКП «АВТО» на підставі статуту.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідач не може здійснити обстеження приміщення, за наданим договором оренди приміщення від 20.01.16р., оскільки орендодавець зазначений в договорі не є власником нежитлового приміщення, в зв'язку з тим, що за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26 грудня 1994 року, який укладений між директором АП ДМЗ ім. Петровського ОСОБА_4 та директором ЧПКП «АВТО» ОСОБА_2, право власності на приміщення передано ЧПКП «АВТО».
Отже, судом встановлено факт відсутності права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення та право власності на навчальний майданчик за ВАТ «Дніпропетровський хлібзавод №9» та як наслідок не підтверджується право позивача на належне користування приміщенням та навчальним майданчиком на підставі договорів оренди, що були укладені між ним та ВАТ «Дніпропетровський хлібзавод №9», ОСОБА_2
Враховуючи вище викладене, Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області правомірно відмовив у обстеженні об'єктів (нежитлове приміщення, навчальний майданчик), оскільки обстеження вказаних об'єктів без згоди їх власників суперечить чинному законодавству України. Таким чином, відповідач не мав належних підстав для складання висновку про матеріально-технічну базу закладу та її відповідність визначеним вимогам, встановленим Порядком.
Суд критично ставиться до посилання позивача на наявність у нього на дату звернення до відповідача ліцензії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України серія НОМЕР_2 з додатком.
Дійсно, у даній ліцензії зазначено, що позивачу надано право на здійснення такого виду господарської діяльності як надання освітніх послуг навчальними закладами, пов'язаними з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до професійно-технічного навчання (спеціальності (професії) та ліцензовані обсяги прийому вказані у додатку), водночас у додатку до ліцензії перелічені види підготовки (професійно-технічне навчання) та назва професії (водій автотранспортних засобів категорії «В».
Тобто, ліцензія містить дозвіл на надання освітніх послуг, пов'язаних з одержанням зазначених у додатку професій.
Проте, за відсутності акредитації Міністерства внутрішніх справ (ст. 15 Закону № 3353-ХІІ) вона, сама по собі, не може бути підставою для складання висновку про матеріально-технічну базу закладу та підтвердження факту наявності матеріально-технічної бази для підготовки водіїв категорії «В».
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, чого не було зроблено позивачем.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС країни в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що і було зроблено відповідачем.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
У задоволенні адміністративного позову Організації об'єднання громадян спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України Відкритого акціонерного товариства Дніпропетровський трубний завод ім. Леніна до Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.
Суддя О.Б. Ляшко