Україна
27 травня 2009 р. справа № 2а-11918/08/0570
час прийняття постанови: 17:00
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді
при секретарі Горб О.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні суду адміністративну справу
за позовом: Тимохіної Світлани Леонідівни (с. Красне)
до Начальника Артемівської районної державної виконавчої служби
Філіппова В.Ф (м. Артемівськ), Прокурора Артемівського району
Донецької області Янюка В.Ю. (м. Артемівськ) та Головного управління
Державного казначейства України в Донецькій області (м. Донецьк)
про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії та
стягнення моральної шкоди
за участю сторін
представник позивача: Тимохін О.О. за дов. від 20.12.2007 року, Коломієць Є.В. за
ордером від 11.07.2008 року
представник відповідача 1: особисто
представник відповідача 2: особисто
представник відповідача 3: Кацидан М.І. за дов. від 29.12.2007 року
Тимохіна Світлана Леонідівна (надалі позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до начальника Артемівської районної державної виконавчої служби Філіппова В.Ф. (надалі перший відповідач) та Прокурора Артемівського району Донецької області Янюка В.Ю. (надалі другий відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та такою, що робить перешкоди в одержані обґрунтованих відповідей.
Ухвалою від 04.08.2008 року до участі у справі було залучено третього відповідача Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області (надалі третій відповідач).
04.08.2008 року позивач надала доповнення до позову та просить суд визнати бездіяльність відповідачів неправомірною та незаконною, стягнути матеріальну шкоду у розмірі 995,15 грн. та моральну шкоду - 10 000 грн.
27.08.2008 року позивач надала уточнення та доповнення до позову та просить суд визнати бездіяльність відповідачів неправомірною та незаконною, стягнути судові витрати у розмірі 995,15 грн. та моральну шкоду - 10 000 грн.
26.11.2008 року позивач надала уточнення та доповнення до позову та просить суд визнати бездіяльність відповідачів неправомірною та незаконною, зобов'язати відповідачів прийняти рішення щодо суті заявлених позивачем вимог, стягнути судові витрати у розмірі 1621,5 грн. та моральну шкоду - 10 000 грн.
29.12.2008 року позивач надала уточнення та доповнення до позову та просить суд визнати бездіяльність відповідачів неправомірною та незаконною, зобов'язати відповідачів прийняти рішення щодо суті заявлених позивачем вимог, стягнути судові витрати у розмірі 1721,48 грн. та моральну шкоду - 10 000 грн.
Позивач посилається на те, що у 2007 році вона звернулася до першого відповідача с заявою про притягнення до кримінальної відповідальності Суботіна М.М. за ознаками злочину, який передбачений ст. 164 КК України. Такі дії перший відповідач повинен був виконати на підставі ст. 88 ЗУ «Про виконавче провадження». Позивач також звернулася до другого відповідача с заявою, оскільки він згідно ЗУ «Про прокуратуру» здійснює нагляд за виконанням законів. Другий відповідач також не виконав покладених на нього функції. Таким чином, були порушені її права та інтереси. Позивач зазначає, що згідно ст. 31 ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін в деякі законодавчі акти України» третій відповідач списує у безспірному порядку суму коштів по відшкодуванню шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, судів з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України. Позивач також зазначає, що в результаті вказаної ситуації зазнала моральних страждань та просить стягнути судові витрати у сумі 1960,48 грн.
Перший відповідач проти позову заперечує посилаючись на наступне. 08.05.2007 року позивач звернулася з заявою про притягнення боржника Суботіна М.М. до кримінальної відповідальності. 15.05.2007 року їй було надано відповідь з роз'ясненнями щодо необхідності направлення документів до Російської Федерації, оскільки там зареєстрований та мешкає боржник.
Другий відповідач проти позову заперечує та посилається на те, що 09.08.2007 року надійшло звернення позивача, яке було датоване 08.08.2007 року щодо бездіяльності виконавчої служби. 16.08.2008 року позивачу була направлена відповідь. 21.08.2007 року надійшло звернення позивача, в якому вона просить повідомити її про розгляд скарги від 03.08.2007 року. Позивач також зверталася до нього 15.11.2007 року, на цьому зверненні зроблено запис заявником, що «повторную копию от 16.08.2007 года, получил 23.11.2007 года». Крім цього, другий відповідач зазначає, що відповіді від 16.08.2007 року підписана виконуючим обов'язки прокурора Артемівського району Шабардіним О.В., а не Янюком В.Ю.
Третій відповідач проти позову заперечує та вважає, що позивач не надала доказів та підтверджень наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідачів та вини останніх в її заподіянні. У судове засідання третій позивач представника не направив. До матеріалів справи надавав клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення
представників сторін, суд
Тимохіна Світлана Леонідівна 08.05.2007 року звернулася до першого відповідача із заявою, у якій просила притягнути до кримінальною відповідальності Суботіна М.М., який є боржником по виплаті аліментів позивачці на підставі виконавчого листа у зв'язку з тим, що заборгованість боржника по виплаті аліментів зростає та складає 4860,48 грн. Ця заява зареєстрована 08.05.2007 року, про що свідчить штамп за копії заяви.
Перший відповідач листом від 15.05.2007 р. за № 1123-3/26982 направив позивачеві відповідь простим поштовим відправленням, що підтверджується матеріалами справи. Позивач під час розгляду справи пояснила суду, що вона цю відповідь не отримувала. Доказів отримання цієї відповіді позивачем суду не надано.
Вказаним листом перший відповідач повідомив позивача, що стягнути аліменти з боржника та притягнути його до відповідальності не можливо, оскільки він проживає у м. Іваново, Російської Федерації, що її повідомляли про хід виконання виконавчого листа, а також про те, що повноваження виконавчої служби поширюються лише та територію України, тому виконавчий лист їй повертається без виконання.
Листом від 07.08.08 р. № 47724 перший відповідача вдруге надіслав позивачу копію відповіді від 15.05.2007 р. на звернення позивача від 08.05.2007 р. також простим поштовим відправленням. Зазначену відповідь позивач отримала.
Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Відповідно до норм ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Ст.. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання.
Ст. 7 цього закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Ст. 88 вказаного закону передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення цього Закону. Згідно ч. 2 цієї статті у разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і надсилає до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.
З наведеної норми вбачається, що нею встановлений обов'язок, а не право державного виконавця направити матеріали до правоохоронних органів для порушення кримінальної справи.
Відповідно до ст.. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державними виконавцями є начальник, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного в місті відділу державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Як зазначалося, позивач звернулася до першого відповідача із заявою, у якій просила притягнути до кримінальної відповідальності боржника.
З відповіді відповідача від 15.05.2007 р. вбачається, що відповідач всупереч вимогам ст.. 88 Закону України «Про державну виконавчу службу» не направив матеріали до правоохоронних органів для порушення кримінальної справи, а самостійно прийняв рішення про неможливість притягнути боржника до кримінальної відповідальності, що у свою чергу не входить до повноважень відповідача.
Таким чином, першим відповідачем не розглянута по суті заява позивача, тобто припущена неправомірна бездіяльність, відповідно позовні вимоги щодо визнання бездіяльності першого відповідача протиправною, а також зобов'язання його прийняти рішення щодо суті заявлених позивачем вимог підлягають задоволенню.
Позивач звернулася до другого відповідача із заявою датованою 08.08.2007 року у якій вона просила розібратися та притягнути до відповідальності працівників Державної виконавчої служби, які не відреагували на її вищевказану заяву від 08.05.2007 року. Крім цього, у заяві було зазначено, що з матеріалів виконавчого провадження зникли заяви позивача та матеріали виконавчого провадження не прошиті та не пронумеровані. До матеріалів справи позивачем надано копію заяви від 08.08.2007 року, на якої працівником прокуратури зазначено, що вона прийнята з прийому, дата не зазначена.
Прокурором до матеріалів справи надано копію заяви на якій працівником прокуратури зазначено, що вона прийнята на прийомі 09.08.2007 р.
З наведених копій вбачається, що тексти заяв на обох копіях є тотожними.
З книги обліку скарг, заяв і звернень, прийнятих на особистому прийомі вбачається, що 09.08.2007 р. позивач була на особистому прийомі, у графі «суть оскаржуваного питання» зазначено, що позивач звернулась зі скаргою на дії працівників ДВС, у графі «результат розгляду звернення» зазначено, що від позивача прийнято письмову заяву.
Доказів існування заяви (скарги) позивача датованої 09.08.2007 р. суду не надано.
16.08.2007 року позивачу надано відповідь за № 250 - Т, у якій її повідомлено, що скаргу на дії працівників ДВС Артемівського ДРУЮ по факту невиконання виконавчого провадження розглянуто, здійснена перевірка виконавчого провадження, але порушень законодавства з боку працівників ДВС Артемівського ДРУЮ не встановлено, підстав для внесення документів прокурорського реагування не вбачається. До матеріалів справи надано докази, що позивач отримала повторну копію зазначеної відповіді 23.11.2007 року. З відповіді вбачається, що відповідачем не розглянута заява позивача у частині не розгляду працівниками ДВС питання притягнення боржника Суботіна М.Н. до кримінальної відповідальності.
У відповідності до вимог ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і цим Законом.
Ст. 121 Конституції України передбачено, що до функцій прокуратури, крім інших, належить нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Судом встановлено, що заява позивача другим відповідачем не була розглянута по суті, відповідно не може вважатися, що позивачу було надано обґрунтовану відповідь на її заяву, що не відповідає вимогам ст.. 40 Конституції України.
Судом не приймаються до уваги посилання другого відповідача на те, що Янюк В.Ю. у період часу, коли позивачеві було надано відповідь, знаходився у відпустці, з огляду на наступне. Позивач звернулася із заявою до другого відповідача у серпні 2007 року. До матеріалів справи другим відповідачем наданий наказ прокурора Донецької області № 725 від 10.07.2008 року, яким Янюку В.Ю. надано відпустку з 24 липня 2008 року тривалістю 20 календарних днів. Таким чином, суду не надано доказів того, що у липні-серпні 2007 року Янюк В.Ю. знаходився у відпустці.
З огляду на наведене, позовні вимоги щодо визнання бездіяльності другого відповідача протиправною, а також зобов'язання його прийняти рішення щодо суті заявлених позивачем вимог підлягають задоволенню.
Позивач просить у якості компенсації моральної шкоди завданої протиправною бездіяльністю відповідачем стягнути кошти у сумі 10 000 грн.
Позивач обґрунтовує це тим, що вона зазнала моральних страждань, був порушений її звичайний життєвий уклад, оскільки вона була вимушена марно витрачати час для відвідування відповідачів, а тепер і суд. Через протиправну бездіяльність відповідачів позивач до теперішнього часу не отримала аліменти, а вона знаходиться у тяжкому матеріальному стані. Крім цього, позивач є інвалідом 3 групи.
Статтею 56 Конституції України встановлено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зокрема цивільні права та інтереси можуть бути захищені шляхом:
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Таким чином відшкодування моральної (немайнової) шкоди є самостійним способом захисту порушеного права.
Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
П.2. вказаної норми також встановлено, що моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Статтею 1167 ЦК України встановлені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
в інших випадках, встановлених законом.
З наведеного вбачається, що моральна шкода відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, зазначеними нормами не встановлено ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди.
Відшкодуванню підлягає моральна шкода завдана внаслідок порушення прав особи.
Перелік критеріїв оцінки розміру моральної шкоди не є вичерпним. Вони повинні надавати можливість вимірити глибину та тривалість страждань людини.
Судом встановлено, що відносно позивача відповідачами було припущено протиправну поведінку. Позивач підтвердила, що цією поведінкою їй було завдано душевні страждання.
Завдана позивачу, порушенням його права, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього.
Також матеріалами справи підтверджено причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідачів та завданою позивачеві моральною шкодою.
Відповідачами не спростовано твердження позивача про наявність їх вини у заподіянні позивачу моральної шкоди.
Оцінюючи розмір моральної шкоди суд виходить з наступного. Суд вважає, що позивачу були завдані душевні страждання, оскільки внаслідок того, що відповідачами не були вжиті усі заходи передбачені законом, вона була позбавлена можливості отримати аліменти від боржника на неповнолітню дитину, що мало для неї суттєве значення, оскільки вона є інвалідом 3 групи, тобто не у повній мірі має можливості заробляти кошти та не має інших достатніх джерел для годування дитини. Крім цього, суд звертає увагу на те, що позивач була змушена додати значні зусилля для відновлення порушеного права, а саме звернутися до суду.
Однак, з пояснень позивача вбачається, що зазначену нею суму вона вважає не лише достатньою компенсацією завданих їй душевних страждань, а ще й достатньою мірою відповідальності відповідачів.
У зв'язку з наведеним, характером правопорушення, а також враховуючи, що згідно наведених норм ЦК України, грошове відшкодування є лише мірою компенсації завданих душевних страждань, суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсації завданої моральної шкоди до 1000 грн.
З змісту ст. 56 Конституції вбачається, що моральна шкода заподіяна незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень підлягає відшкодуванню саме за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами Державного бюджету.
Статтею 25 цього Кодексу встановлено, що Державне казначейство здійснює безспірне списання з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів.
Таким чином, у даній справі, відшкодування позивачеві шкоди, завданої порушенням права позивача, має здійснюватись державою за рахунок коштів Державного бюджету України.
Такий висновок підтверджується також і рішенням Конституційного Суду України від 03.10.01 у справі № 1-36/2001, прийнятим за результатами розгляду близьких за змістом правовідносин, у якому, зокрема, зазначено, що Конституція України гарантує громадянам право на відшкодування шкоди за рахунок держави.
З огляду на зазначене, суд залучив до участі у справі у якості третього відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з коштів державного бюджету моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у сумі 1000 грн.
Позивач просить суд стягнути судові витрати у розмірі 1960,48грн., а саме: транспортні витрати у сумі 951,98 грн.; оплата судового збору - 8,5 грн. та оплата послуг юридичної допомоги - 1000 грн.
Ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені види судових витрат: судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
На підставі статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Ст.. 94 КАС України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» зазначено, що компенсація витрат на оплату послуг адвоката розраховується виходячи з суми фактичних витрат, але у граничних розмірах, які не перевищують 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочій день.
Документами наданими до матеріалів справи підтверджено оплату позивачем судового збору, оплату допомоги адвоката та витрат, які понесені у зв'язку з переїздом до іншого населеного пункту (фіскальні чеки РРО на придбання бензину) на загальну суму 951,98грн.
Витрати на правову допомогу здійснені позивачем перевищують граничний розмір встановлений наведеною Постановою Кабінету Міністрів України. Виходячи з розрахунку, наведеному у цій постанові підлягає відшкодуванню позивачу витрати на правову допомогу адвоката у сумі 227 грн.
За таких обставин, суд вважає, що судові витрати підлягають частковому відшкодуванню на загальну суму 1185,78 грн., а саме: витрати по сплаті судового збору у сумі 6 грн. 80 коп., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 227 грн., витрати на проїзд у сумі 951 грн. 98 коп.
Враховуючи наведене та керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про державну виконавчу службу», Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» ст.ст. 2, 4, 7 -12, 69-72, 90-94, 122-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати незаконною та протиправною бездіяльність начальника Артемівської районної державної виконавчої служби Філіппова В.Ф. щодо не розгляду по суті заяви Тимохіної С. Л. від 08.05.2007 р. та не направленні до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення Суботіна М.М. до кримінальної відповідальності.
Зобов'язати начальника Артемівської районної державної виконавчої служби Філіппова В.Ф. розглянути по суті заяву Тимохіної С.Л. від 08.05.2007 р. та направити до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення Суботіна М.М. до кримінальної відповідальності.
Визнати незаконною та протиправною бездіяльність прокурора Артемівського району Янюка В.Ю. щодо не розгляду по суті заяви Тимохіної С. Л. від 08.08.2007 р.
Зобов'язати прокурора Артемівського району Янюка В.Ю. розглянути по суті заяву Тимохіної С. Л. від 08.08.2007 р. та повідомити Тимохіну С.Л. про прийняте рішення.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь Тимохіної С.Л. витрати по сплаті судового збору у сумі 6 грн. 80 коп., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 227 грн., витрати на проїзд у сумі 951 грн. 98 коп. та компенсацію моральної шкоди у сумі 1000 грн.
Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсяі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Постанову підписано 01 червня 2009 р.
Суддя Наумова К.Г.