Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" жовтня 2009 р. Справа № 57/248-09
вх. № 7920/4-57
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Овчаренко М.В., юрист, довіренність від 31.12.2008 року відповідача - ОСОБА_2 особисто
розглянувши справу за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Надія України" в о. Дніпропетровської філії, смт. Золочів
до ФОП ОСОБА_2, м. Ізюм
про стягнення 4651,83 грн.
Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надія України" в особі Дніпропетровській філії звернувся до господарського суду Харківської області з позовною завою про стягнення з відповідача - ОСОБА_2 заборгованість на загальну суму 4651,83 грн., з яких 3727,04 грн. основна суму кредиту, 924,79 грн. пені, а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем договору кредиту № ДК 5-5 від 07.12.2007 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 жовтня 2009 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 20 жовтня 2009 року о 11:00 год.
У призначеному 20 жовтня 2009 року судовому засіданні в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 27 жовтня 2009 року о 12:00 год.
У призначеному 27 жовтня 2008 року судовому засіданні представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні, через канцелярію господарського суду Харківської області в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України надав повідомлення про закриття Харківського відокремленого підрозділу від 09.09.2008 року, дані документи долучені судом до матеріалів справи.
Відповідач у призначеному 16 жовтня 2009 року судовому засіданні проти позову не заперечував, через канцелярію господарського суду Харківської області надав відзив на позовну заяву (вх. № 24755 від 15.10.2009 року), в якому зазначив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог та просив розглянути можливість укладання мирової угоди.
Дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.
Суд зазначає, що зазначена стаття містить диспозитивну норму, яка надає сторонам право у добровільному порядку врегулювати спір шляхом укладання мирової угоди. Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. При цьому мирова угода не приводить до вирішення спору по суті, тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.
Проте, сторони не надали суду мирову угоду, укладену у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством та підписану обома сторонами, натомість, у судовому засіданні позивач заперечував проти її укладання.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Надія України» (далі - позивач) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (далі - відповідач) був укладений договір кредиту № 5-5 (далі -договір кредиту), у відповідності до умов якого кредитор (позивач) зобов'язався надати грошові кошти (кредит) позичальнику (ПП ОСОБА_2.) на розвиток власного бізнесу у розмірі 10000,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки на умовах, передбачених договором.
Додатком № 1 до договору кредиту № 5-5 від 07.12.2007 року передбачений графік сплати кредиту та відсотків в сумі 739,00 грн. помісячно.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання за договором кредиту, надавши відповідачеві кредит у сумі 10000,00 грн., про що свідчить копія видаткового касового ордеру № 5 від 07 грудня 2007 року.
Проте відповідач виконав свої зобов'язання частково, сплативши 6272,96 грн. за основною сумою кредиту та відсотки у повному обсязі.
Згідно з рішенням від 09 вересня 2008 року № 20 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Надія України», оформлене протоколом № 20 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Надія України» 09.09.2008 року була проведена реєстраційна дія за № 10651040019010068 щодо закриття відокремленого підрозділу Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Надія України», код ЄДРПОУ 35183742, адреса: 61022, м. Харків, Дзержинський район, проспект Правди, будинок 10, кв. № 63 «а», про що видане відповідне повідомлення. У зв'язку з ліквідацією Харківської філії було змінено територію діяльності Дніпропетровської філії Товариства, а саме додано до території Дніпропетровської філії Товариства Харківську область.
Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту у відповідача виникла заборгованість по кредиту у сумі 3727,04 грн., що стало підставою для звернення позивача в особі Дніпропетровської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Надія України» до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.
На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пунктом 2.2, 2.3 договору кредиту передбачено, що термін повного погашення кредиту 17.07.2008 року включно, перебіг строків за договором починається з дати вступу договору в дію і закінчується о 17.07. 2008 року о 16:00.
Відповідно до п.4.1 договору кредиту за користування кредитом у період з дати підписання договору і до дати погашення кредиту позичальник сплачує кредиторові відсотки у розмірі 2,5% на місяць від суми кредиту.
У відповідності до статей 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, він визначається календарною датою або вказівкою на подію яка має неминуче настати. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Тобто сторонами у правочині був визначений термін - день надходження кредиту та строк повернення кредиту -17.07.2008 року о 16:00.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі в порушення домовленості сторін позику не повернув, відсотки за користування нею не сплатив, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання по договору кредиту № 5-5 від 07 грудня 2007 року.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який підтверджує сплату заборгованості по договору кредиту № 5-5 від 07 грудня 2007 року, документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення боргу у сумі 4651,83 грн. правомірна та обґрунтована, як така, що визнана відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Згідно п. 6.1 договору кредиту у випадку порушення позичальником зобов'язань за договором, у тому числі термінів погашення заборгованості за кредитом, оплати відсотків за користування кредитом, кредитор має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний оплатити кредитору пеню у розмірі 0,1% від суми непогашеного в строк платежу за кожний день прострочення.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
За прострочення повернення кредиту та відсотків за користування ним, позивач нарахував відповідачам пеню у розмірі 0,1 % від суми непогашеного в строк платежу за кожен день прострочення платежу у сумі 1431,17 грн., проте просить суд стягнути з відповідачів пеню на всю суму заборгованості за період з 30 січня 2009 року по 15 липня 2009 у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 924,79 грн.
Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачам пеню на всю суму заборгованості за період з 30 січня 2009 року по 15 липня 2009 у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 924,79 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства.
Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у сумі 924,79 грн.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 251,252, 526, 530, 543, 554, 1046, 1049 1050, 1054, Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 46, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні клопотання відповідача про укладання мирової угоди відмовити.
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (адресою: 64300, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про дату та місце народження, банківські рахунки відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Надія України” (61022, м. Харків, пр. Правди,10, к.63 а, р/р № 26502301816857 в Дзержинському БВ філії “Відділення ПІБ в м. Харкові”, код ЄДРПОУ 35183742) 4651,83 грн. боргу, 924,79 грн. пені, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
та підписано 30 жовтня 2009 року
справа № 57/ 248-09